Духовність особистості: методологія, теорія і практика

ПІСНІ ІНОЗЕМНОГО ЛЕГІОНУ ЯК НАВЧАЛЬНИЙ РЕСУРС У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

2024-07-29T10:25:31+00:00

Стаття розглядає ситуацію вивчення мови в особливому контексті. Іноземний легіон, який було створено на початку ХІХ століття, унікальний тим, що він об'єднує чоловіків з усього світу і навчає їх за короткий проміжок часу, щоб стати частиною елітного армійського корпусу. Одним з ключових аспектів цієї підготовки є вивчення французької мови, що має відповідати специфічним вимогам і цілям. З одного боку, мова передає культурні та соціальні цінності, характерні для групи Легіону, а з іншого, вона має надавати лінгвістичні інструменти, необхідні для виконання місій, які майбутній легіонер буде виконувати. Ці дві орієнтації базуються на прагматичному баченні вивчення мови та надзвичайно сильному почутті приналежності до певного товариства. У статті ми спочатку представимо соціокультурне середовище Іноземного легіону, а потім проаналізуємо дидактичний зміст брошури Chants de la Légion étrangère, щоб показати, як зв'язок між мовою та середовищем повністю відповідає прагматичним цілям Легіону. Середовище тут слід розуміти в його історичному, географічному та культурному вимірах, як елемент соціального структурування. Проаналізувавши низку пісень, ми з'ясуємо, як одночасно відбувається вивчення французької мови та засвоєння цінностей легіонера, та покажемо, як синергія між мовою і контекстом відіграє важливу роль у вивченні мови з певною місією (підготовка майбутніх комбатантів), і яку не можна відокремити від почуття приналежності до сім'ї, громади чи країни. Тому зрозуміло, що, хоча пісні сприяють вивченню мови, вони також відіграють важливу роль в інтеграції та інкорпорації майбутнього легіонера. Спів також дозволяє виразити згуртованість, гордість і рішучість війська. Прагматична мета згуртування підтверджується.

ДУХОВНІСТЬ ТА ЇЇ РОЛЬ У ВСТАНОВЛЕННІ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТИРІВ У РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДИТИНИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

2024-07-24T12:41:21+00:00

Формування духовної культури базується на основних закономірностях виховання, яке пристосовується до суспільних потреб та умов. Україна як незалежна держава активно працює над формуванням національної свідомості у школярів, виховуючи в них любов до Вітчизни, рідної мови, свого народу та його культури. Це створює основу для високої духовності та усвідомленого ставлення до світу. У процесі виховання актуальним залишається формування загальнолюдських моральних цінностей. Сучасна ситуація свідчить про загрозу обмеженості свідомості та девальвацію морально-духовних цінностей. Це створює потребу у створенні умов, які сприятимуть розвитку духовного світу учнів і підвищенню рівня моральної культури.

У статті розглядається роль духовності у формуванні самоповаги та поваги до інших у дітей з мовленнєвими порушеннями. Висвітлено, як духовні цінності впливають на якість взаємодії та сприйняття інших, що є важливим для ефективного розвитку комунікативних навичок та соціальної адаптації у цієї категорії дітей. Аргументується, що включення духовності в корекційну роботу має потенціал позитивно вплинути на загальний розвиток та підвищити якість їхнього життя. Дитяче мовлення та сприйняття світу нерозривно пов'язані з цінностями та орієнтирами, які формуються в дитинстві. Духовність як важливий аспект людського життя може мати значний вплив на процес розвитку мовлення дитини. Доводиться, що духовність допомагає встановити ціннісні орієнтири у цьому процесі.

В рамках даного дослідження було проведено докладний порівняльний аналіз наявних досліджень з обраної теми. Цей аналіз дозволив виокремити ключові аспекти, які мали великий вплив на формування самоповаги та поваги до інших у дітей з мовленнєвими порушеннями. Окрім того, були визначені групи впливу, такі як сімейне середовище, педагогічна практика та соціальне оточення, які мають вагомий вплив на розвиток духовних цінностей та формування поваги до інших у дітей з мовленнєвими порушеннями.

ВИКОРИСТАННЯ ЧАТ-БОТІВ У РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ ІНФОРМАТИКИ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

2024-07-25T11:09:45+00:00

Очевидно, що в наш час смартфони відіграють величезну роль в житті суспільства. І звісно, що в першу чергу це стосується молоді. Складно знайти молоду людину, яка б не використовувала різноманітні сервіси для онлайн спілкування, як-от соціальні мережі чи месенджери. Подібні сервіси наразі дозволяють створювати об’єднання людей в групи за спільними інтересами, де вони можуть обмінюватися різноманітною інформацією, спілкуватися, дискутувати чи просто отримувати матеріали інформаційного характеру від власника спільноти. Зараз також набирають все більшої популярності й автоматизовані системи, які дозволяють без безпосередньої участі власника спільноти отримувати ту чи іншу інформацію за запитом користувача. Такі системи називаються чат-ботами. Зрозуміло, що подібні чат-боти можуть значно спростити роботу власника спільноти та звільнити його від необхідності відповідати на одні й ті самі запитання окремо кожному користувачу. Наприклад, Інтернет провайдер може налаштувати чат-бот для відповідей на самі розповсюджені запитання, як-от: «Дізнатися баланс по рахунку», «Дізнатися доступні для підключення тарифи», «Контактні дані» і т.д.; кабінет стоматолога може використовувати чат-бот для автоматизації запису клієнтів, надання інформації щодо видів та вартості послуг чи інформації про лікарів, що працюють у закладі.

Звісно, що при певній адаптації можна використовувати чат-боти й в освітньому процесі, в тому числі й у закладах загальної середньої освіти. В даній статті розглядається можливість використання чат-боту Telegram вчителями інформатики для організації освітнього процесу. Розглянуто різноманітні способи створення чат-ботів для месенджеру Telegram та наведено їх основні переваги та недоліки. Проведено порівняльний аналіз різноманітних інструментів та надано рекомендації щодо використання тих чи інших засобів вчителями інформатики в закладах загальної середньої освіти при організації освітнього процесу.

ДУХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВІЙСЬКОВОГО ЛІДЕРСТВА

2024-07-24T11:01:39+00:00

Статтю присвячено вивченню сучасних наукових поглядів і підходів до реалізації духовного потенціалу військового лідерства як провідного чинника особистісного і професійного розвитку військовослужбовців, подальшої професіоналізації української армії, кадрового зміцнення системи управління Збройних Сил України. Проаналізовано теоретичні основи порушеної проблеми, актуалізовано проблемні питання розвитку військового лідерства як рушійної людиноцентричної інновації, практичного втілення духовного потенціалу військового лідера в умовах російсько-української війни. У статті визначено сутність духовного потенціалу військового лідерства, що становить собою інтегральну єдність можливостей, які здатен реалізувати лідер завдяки цілісно сформованим у нього лідерським якостям: світоглядним, морально-етичним, емоційно-вольовим, інтелектуальним, культурно-естетичним, комунікативно-етикетним, наставницьким. Стисло проаналізовано виокремлені компоненти та з’ясовано, що духовний потенціал формується у процесі цілеспрямованого навчання, розвитку і виховання на основі актуалізації лідерських здібностей, поглиблюється завдяки неперервній самоосвіті, саморозвитку і самовихованню військового лідера. На прикладі провідного військового вишу України схарактеризовано систему розвитку духовного потенціалу офіцерів-лідерів, що інтегрує формальну (навчальні заняття) і неформальну освіту (лідерські курси), виховну роботу (групові і масові виховні заходи) з курсантами і слухачами Національного університету оборони України. Окремо наголошено на тому, що духовна зрілість військового лідера розкривається в його готовності спільно зі своїми однодумцями створювати відкритий простір для довірливого спілкування, обміну креативними ідеями і передовим досвідом, натхненної служби (праці), що зміцнює командний дух і водночас спонукає кожного військовослужбовця до розкриття власного лідерського потенціалу. Сформульовано основні умови досягнення військовими лідерами духовної зрілості.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА У ПРОЦЕСІ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ НАСЛІДКІВ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СИНДРОМУ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ

2024-07-29T13:59:45+00:00

Стаття присвячена дослідженню проблеми ролі соціального працівника у процесі нейтралізації наслідків посттравматичного синдрому у військовослужбовців та ветеранів війни. У статті розглянуто психотравмуючі події та їх вплив на духовне, психічне, соціальне і фізичне здоров’я особистості. Проаналізовано психотравмуючі ситуації, з одного боку, як джерело небезпеки для духовного і психічного здоров’я людини, а з іншого – як джерело духовного зростання особистості, оскільки війна «оголює» душу людини, активізуючи її найважливіші особистісні якості. Розкрито завдання та психологічні особливості роботи соціального працівника і помічника ветерана у контексті соціально-психологічної реабілітації та духовно-морального оздоровлення ветеранів війни, військовослужбовців та сімей захисників і захисниць Вітчизни в умовах воєнного стану та у період повоєнного відновлення України. Проаналізовано змістову складову інноваційної освітньої програми підготовки помічників ветеранів, яку розроблено й апробовано викладачами кафедри соціології та соціальної роботи НУ «Львівська політехніка». Запропоновано можливі шляхи змістовного вдосконалення програм підготовки соціальних працівників та помічників ветеранів у напрямку духовно-морального оздоровлення особистості, що сприятиме, певною мірою, нейтралізації посттравматичного синдрому у військовослужбовців та ветеранів війни.

РОЛЬ «МОЛИТВИ ЗА УКРАЇНУ» («БОЖЕ ВЕЛИКИЙ, ЄДИНИЙ») М. ЛИСЕНКА У ФОРМУВАННІ МОРАЛЬНО-ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ ДІТЕЙ І МОЛОДІ

2024-07-25T10:55:02+00:00

У статті розкрито актуальність «Молитви за Україну» М. Лисенка та її виховне значення. Показано, що духовність є ціннісною основою національного світогляду українців, і її формуванню має бути підпорядкований весь освітній процес сучасного навчального закладу. Обґрунтовано необхідність духовно-морального виховання дітей і молоді на культурних надбаннях українського народу. Показано роль «Молитви» («Боже великий, єдиний») М. Лисенка у національно-патріотичному вихованні, у формуванні моральної особистості. Розкрито історію створення духовного гімну України і необхідність його популяризації в сучасній школі. Обґрунтовано думку про відображення у творі «Молитва за Україну» національних особливостей української музики, відтворення в ньому молитовного духу побожних пісень українського народу, що відрізняється світлим, життєрадісним колоритом, теплими, оптимістичними інтонаціями та щирою релігійністю. У часи горя й недолі М. Лисенко підніс український народ до усвідомлення своєї людської гідності і національної вартості. І сьогодні, в час війни за саме існування українського народу і його свободу, цей твір, як ніколи, актуальний. Виконання «Молитви» укріплює у юних українців волю до перемоги добра над злом, світла над темрявою; плекає віру у прекрасне майбутнє береженої Богом української землі, любов до свого народу і його духовної культури, міць духу і бажання вчитися і працювати на благо своєї вільної, незалежної держави.

ДОВІРА ЯК КЛЮЧОВА ЦІННІСТЬ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА В ДОШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ

2024-07-18T10:16:26+00:00

Стаття присвячена аналізу основних підходів до визначення поняття довіри, її функції та ролі у контексті соціально-педагогічного партнерства. Дістав подальшого розвитку підхід щодо визначення довіри як однієї з базових цінностей, які забезпечують ефективність партнерських відносин між учасниками освітнього процесу. Акцентується на тому, що довіра є необхідною умовою для створення сприятливого психологічного клімату, який сприяє всебічному розвитку дітей та їх успішній соціалізації. Зазначено, що довіра сприяє підвищенню мотивації дітей до навчання та їхньої активності у пізнавальній діяльності. Розглядаються різні чинники, що впливають на формування довіри, зокрема, відкритість і чесність у комунікації, взаємоповага та взаємодопомога між учасниками освітнього процесу. Особлива увага приділяється ролі педагогів у формуванні довіри, а також значенню батьків у цьому процесі. Наголошується, що довіра між педагогами та батьками є основою для створення партнерських відносин, які сприяють підвищенню якості освітнього процесу та розвитку дітей. Підкреслюється важливість систематичної роботи над розвитком довірчих відносин та створення умов для постійної відкритої комунікації між усіма учасниками освітнього процесу. Загалом, стаття робить внесок у розуміння значущості довіри як ключової цінності соціально-педагогічного партнерства та надає практичні рекомендації для її зміцнення у закладах дошкільної освіти. Зокрема, акцентовано на тому, що для встановлення довірчих відносин з дітьми у процесі партнерської взаємодії доцільно упроваджувати в освітній процес інноваційну педагогічну технологію «Створення ситуації успіху» А. Бєлкіна.

ЦІННІСНА ОСВІТА ЯК ОСНОВА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

2024-07-29T10:53:49+00:00

Дана стаття представляє дослідження впливу ціннісної освіти на виховання студентської молоді. У статті розглядається проблема цінностей у сучасному світі та їх зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Автор відзначає зміни в політичній, економічній та соціальній сферах, що пояснюються феноменом глобалізації, і зазначає, що цінності починають змінюватися. На основі даних Всесвітнього дослідження цінностей показано, що цінності не зближуються, а відмінності між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, збільшуються. Автор аналізує теорію цінностей Ш. Шварца, який виділив 10 основних цінностей, що характеризують систему цінностей у різних культурах. Зазначено, що цінності організовані в систему відповідно до біологічних потреб, потреби в соціальній взаємодії і потреби у виживанні та благополуччі. Акцент робиться на тому факті, що цінності впливають на рішення, ставлення та поведінку людей. Автор акцентує увагу на освіті особистості, яка має бути не лише когнітивною, але й культурною, духовною та ціннісною. Автор відзначає, що виховання характеру є важливою основою виховання підростаючого покоління. У статті також розглядається практична сторона питання – які цінності необхідно включати в освіту вищих навчальних закладів, щоб підготувати молодь до складнощів сучасного світу. На завершення автор підбиває підсумки та пропонує подальші шляхи досліджень у цьому напрямі, наголошуючи на важливості духовно-культурного розвитку людини у сучасному глобалізованому суспільстві.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ І ДУХОВНІСТЬ: ВИКЛИКИ І ЗАГРОЗИ

2024-07-25T10:40:11+00:00

Статтю присвячено можливим загрозам і викликам, які штучний інтелект (ШІ) може створити для людської духовності. Робота починається з визначення духовності як невід’ємної складової життя людей, яка формує їхні цінності, переконання та поведінку, забезпечує основу для розуміння взаємозв’язку всіх істот і Всесвіту з чимось величнішим, ніж вони самі, пропонуючи розраду під час кризи та відчуття мети, приналежності та внутрішнього миру. Проте ШІ, який є новаторською розробкою в галузі технологій, може призвести до серйозних змін у тому, як люди вірять, сприймають себе та своє місце в цьому світі, а також шукають сенс і мету свого життя. ШІ може спричинити дезінформацію та спотворення отриманих даних. Люди можуть помилково сприймати ШІ як всемогутнє джерело знань або вважати, що нічого величнішого і більшого взагалі немає, оскільки технологія може дати відповіді на всі їхні запитання. Приниження людської гідності та зневажливе ставлення до людей, стирання межі між життям людини та діяльністю ШІ (включаючи питання прав, обов’язків, свободи, прийняття рішень тощо), морально-етичні проблеми, пов’язані зі сприйняттям ШІ як живої істоти викликає все більше занепокоєння світових технологів, філософів, антропологів і теологів, які намагаються знайти якісь способи контролювати швидке поширення та одержимість людей ШІ.

Автор описує 4 основні проблеми, пов’язані з впливом ШІ на духовність, а саме зниження концентрації і уваги; зникнення безкорисливості, почуттів відданості або прихильності; недостатність знань про пізнання та аналіз себе. Крім того, у статті наводяться деякі аналогії та відмінності між пристроями, керованими ШІ, та духовними істотами. Нарешті, автор робить висновок, що ми повинні брати на себе відповідальність за своє життя і відповідно реагувати на те, що з нами відбувається, щоб не дозволити ШІ керувати нашим життям і духовним досвідом.

ВОКАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ТВОРЧОГО САМОВИРАЖЕННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2024-07-29T10:30:37+00:00

У статті висвітлено можливості вокальної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва, які сприяють формуванню їхнього творчого самовираження. Розглянуто процес, під час якого студенти, виконуючи музичні твори, відчувають емоційний резонанс з музикою, що дозволяє їм глибше сприймати та розуміти музичні твори, вносячи власні емоції у процес творчого самовираження. Цей підхід сприяє розвитку їхньої естетичної свідомості та музичної грамотності. Наголошено на важливості такої підготовки, яка не лише допомагає студентам оволодіти технічними навичками, але й досягти глибшого психологічного та емоційного проникнення в зміст музичних творів. Завдяки цьому, майбутні вчителі музичного мистецтва можуть ефективно передавати свої знання та надихати студентів на глибше розуміння і цінування музики. Акцентовано увагу на педагогічному впливі засобів вокальної майстерності на формування творчого самовираження майбутніх учителів музичного мистецтва. Визначено поняття «вокальна майстерність майбутніх учителів музичного мистецтва» як інтегроване новоутворення, яке спрямоване на успішне виконання вокально-педагогічної діяльності. Досліджено важливість вокального мистецтва як інструменту творчого самовираження для майбутніх учителів музичного мистецтва у вищих навчальних закладах. Розглянуто, як вокальне мистецтво впливає на емоції, почуття та настрій людини, сприяючи розвитку її творчих здібностей. Висунуто вимоги до викладачів вокалу щодо оптимізації методів навчання та підвищення якості викладання. Підкреслено необхідність поєднання потреб суспільства з розвитком практичних здібностей студентів. Висвітлено актуальність впровадження нових підходів до викладання вокалу та покращення якості професійної підготовки майбутніх спеціалістів з вокалу у закладах вищої освіти.

ДУХОВНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПЕДАГОГІКИ СПІВПРАЦІ АКАДЕМІКА В.М. СИНЬОВА

2024-07-24T13:07:19+00:00

У статті розглядається наукова спадщина В. М. Синьова та її значення для сучасної педагогіки. Мета статті полягає в аналізі внеску В. М. Синьова у розробку методологічних основ педагогіки співпраці з урахуванням сучасних реалій суспільного життя. Основним аспектом вивчення стали духовні детермінанти педагогіки співпраці. У статті висвітлено ключові психологічні установки, необхідні для успішної реалізації педагогіки співпраці у виправних закладах, а також підходи до підготовки персоналу для роботи із засудженими. Особливу увагу приділено гуманістичним ідеям, що лежать в основі педагогіки співпраці, зокрема, повазі та вимогливості до осіб, які порушили закон. Подано кілька ключових психологічних установок, які є основою для успішної реалізації педагогіки співпраці у в’язницях. Так, В. М. Синьов виділяє такі установки, як емпатія, відкритість у спілкуванні, соціальна відповідальність, оптимістичний прогноз змін, емоційна стабільність, увага до особистості засудженого та допомога у досягненні успіху. Приділено увагу постаті самого офіцера, який має бути уважним, стриманим, доброзичливим, вимогливим. Водночас важливий і його зовнішній вигляд, підтягнутість і охайність. Також висвітлено науково-практичні досягнення В. М. Синьова у впровадженні педагогічної спадщини А. С. Макаренка в роботу виховних колоній для засуджених підлітків, що включає створення позитивних взаємин, активізацію самосвідомості засуджених, надання психологічної допомоги та зміцнення соціальних зв’язків.

Виходячи з наукових концептів В. М. Синьова, констатовано, що педагогічна культура особистості як гуманітарна цінність, включаючи етичні та естетичні компоненти, сприяє не лише якісному виконанню професійних і соціальних ролей, але й забезпечує авторитет та повагу в суспільстві. Результати дослідження можуть стати основою для подальших наукових розвідок у сфері педагогіки співпраці та розробки інноваційних методів соціалізації засуджених.

АКМЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ФОРМУВАННІ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ

2024-07-29T14:29:39+00:00

У статті зосереджено увагу на потребі формування професійної культури у майбутніх менеджерів упродовж професійної підготовки у закладах вищої освіти. Професійну культуру майбутнього менеджера розглядаємо як цілісну систему, що включає професійні цінності, елементи професійної свідомості й професійної поведінки та виступає у якості вагомого чинника, що спонукає до особистісного розвитку фахівця як суб’єкта діяльності та проявляється у життєвому й професійному самовизначенні, моральності та духовності. Майбутній менеджер з високим рівнем професійної культури буде успішним фахівцем, який буде ефективно реалізовувати усі управлінські функції та вирішувати складні професійні завдання, а також швидко адаптується до складних умов професійної діяльності як в мирний, так і у воєнний час. Акмеологічний підхід орієнтований на цілісний і всебічний розвиток освітніх систем та особистісно-професійне вдосконалення здобувачів освіти як головних суб’єктів освітнього процесу, він є синтезом системного, особистісно-орієнтованого та діяльнісного підходів. У теоретичній площині цей підхід забезпечує чіткий аналіз механізмів формування «акме» з урахуванням особистісної обумовленості та дозволяє виявити різноманітні зв’язки, які існують в освітньому процесі, й зведення їх у єдину цілісну картину під час формування професійної культури. Використовуючи акмеологічний підхід у своєму дослідженні, ми звертаємо увагу на такі три головні методичні аспекти, які він забезпечує: 1) прогнозування якісного результату у професійній підготовці майбутнього менеджера, який володіє належним рівнем сформованості професійної культури; 2) цілісне вивчення чинників, що впливають на продуктивність підготовки майбутніх менеджерів; 3) побудову ефективної моделі акмеологічного освітнього процесу, що буде спрямована на формування у студентів спеціальності 073 Менеджмент належного рівня професійної культури з урахуванням усіх факторів, що впливають на цей процес.

У статті проаналізовані методичні вимоги, яких ми дотримувалися під час формування професійної культури у майбутніх менеджерів на основі акмеологічного підходу, а також розкриті проблемні аспекти, які будуть вирішені з його допомогою.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ЗМІСТУ ІДЕЇ БІЛІНГВІЗМУ В УКРАЇНІ

2024-07-29T10:20:23+00:00

Актуальність проблеми зумовлена глобалізацією освіти та зростаючою міжкультурною взаємодією, тому тема білінгвізму набуває все більшого значення для педагогічної спільноти. Транс-формація педагогічного змісту поняття білінгвізму стає необхідною для ефективного навчання та розвитку мовних компетенцій студентів. Дана стаття присвячена аналізу еволюції педагогічного розуміння та використання концепту білінгвізму. Метою дослідження є розкриття перетворень у трактуванні та застосуванні поняття білінгвізму в контексті сучасної освіти. Стаття розглядає процес трансформації педагогічного змісту ідеї білінгвізму в контексті освітньої системи України. Вона аналізує різні аспекти цієї трансформації, включаючи методи навчання, зміни в програмах та підходи до мовної політики. Стаття розкриває важливість білінгвальної освіти для розвитку мовної та культурної ідентичності української молоді та виклики, що стоять перед її впровадженням. Перспективи подальших досліджень полягають у розширенні контексту шляхом аналізу інших країн, де також впроваджується білінгвальна освіта, для порівняльного аналізу. Емпіричні дослід-ження, такі як опитування студентів, вчителів і батьків, можуть допомогти з'ясувати їхні вподобання і ставлення до білінгвальної освіти. Важливим є також аналіз результатів впровадження білінгвальної освіти, таких як академічні досягнення учнів і їхні мовні компетенції. Розвиток програм підготовки вчителів для реалізації білінгвальної освіти також є необхідним аспектом досліджень. Крім того, вивчення впливу білінгвальної освіти на соціальну і культурну інтеграцію мовних меншин і більшості може розкрити зміни у сприйнятті мови, ідентичності та міжетнічних відносин. Всі ці аспекти сприяють розвитку більш глибокого розуміння ефектив-ності і впливу білінгвальної освіти як в Україні, так і в інших країнах.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ВОКАЛЬНОГО ТВОРУ У КОНЦЕРТНО-ВИКОНАВСЬКІЙ ПАРАДИГМІ

2024-07-24T12:05:45+00:00

У статті розглядаються теоретичні аспекти проблеми пошуку шляхів розвитку хорового виконавства за умов сучасного культурно-освітнього середовища. Метою представлених у публікації матеріалів є актуалізація звернення до хорової інтерпретації як ефективного засобу пробудження та розвитку інтересу учнівської молоді до колективної співочої діяльності. Аналізуються поняття «хорова інтерпретація» та значущі аспекти залучення молоді до хорового виконавства. Як пріоритетне визначається опора на такі складові колективної музично-творчої діяльності: перцептивну (особливості музичного сприйняття, співпереживання, осмислення музичної інформації, її смислового та емоційного наповнення); комунікативну (діалог між виконавцями та авторами музичного твору, хормейстером та співаками хору, учасниками хорового колективу, виконавським колективом та слухацькою аудиторією); інтерактивну (творчу взаємодію між усіма учасниками мистецько-творчого процесу). Хорова інтерпретація розглядається у руслі характерних тенденцій розвитку сучасного музичного виконавства, музичної освіти, серед яких вирізняється поліхудожній підхід до організації музичної діяльності. Хорова інтерпретація аналізується як вид, форма колективної мистецько-творчої, музичної діяльності, засіб музичного виконання та музичного виховання. Розбираються два основні напрями хорової інтерпретації (інтерпретація образотворча та персоніфікована) та вимоги до керівника-хормейстера та співаків хору. Констатується недостатня підготовленість вчителів музичного мистецтва та педагогів додаткової освіти до включення хорової інтерпретації до музично-освітнього процесу та концертно-виконавчої практики. Обґрунтовується необхідність активнішого включення у зміст професійної підготовки педагогів-музикантів розділів, що орієнтують на практичне впровадження елементів інтерпретації вокального твору у музично-освітній процес.

РОЛЬ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ОСВІТИ І КУЛЬТУРИ, ВИХОВАННІ СПІВЧУТТЯ ТА ПОДОЛАННІ ВИКЛИКІВ СЬОГОДЕННЯ І МАЙБУТНЬОГО

2024-07-29T14:12:49+00:00

У той час як мистецтво та наука є одними з найважливіших видів діяльності в житті людей та світі загалом, зараз між ними існує значна дисгармонія через те, що наука розглядається в першу чергу як «важка діяльність» та «основа життя», в той час як мистецтво часто розглядається багатьма людьми та організаціями як «легка діяльність» і «додаткова прикраса до життя». За останні кілька десятиліть це призвело до значного збільшення фінансування науки та значного зменшення фінансування мистецтва, тим самим призводячи до появи деструктивної тріщини або дисбалансу між мистецтвом і наукою, який необхідно якнайшвидше виправити шляхом значного прискорення розвитку мистецтва і визнання того, що воно відіграє вирішальну роль у світі майбутнього шляхом значного підвищення рівня освіти і культури. Цього можна досягти багатьма способами, наприклад розглядаючи мистецтво як самоціль, а також як засіб для досягнення інших цілей, розширюючи знання, розуміння та обізнаність у світі багатьох різноманітних аспектів і проявів мистецтва, використовуючи художні символи, метафори, міфи та легенди, щоб продемонструвати нашу вдячність і повагу до всіх культур і цивілізацій світу, а також привертаючи увагу до навколишнього середовища та всіх його різноманітних елементів і видів, використовуючи переваги унікальних особливостей різних видів мистецтва і особливо музики. Це може допомогти нам впоратися з екологічною кризою, досягти екологічної стійкості, зменшити серйозну нерівність, яка існує в розподілі прибутків і багатств у світі завдяки турботі і вмінню ділитися, і, головне, зробити світ більш гуманним і гармонійним, вивільнивши потужну силу мистецтва, а саме наповнюючи світ духовністю, співчуттям, почуттями, емоціями, чутливістю та благоговінням.

ПАТРІОТИЗМ ЯК ДУХОВНО-МОРАЛЬНА ЦІННІСТЬ ОСОБИСТОСТІ У СВІТЛІ ДВОХ ВОЄН ХХІ СТОЛІТТЯ

2024-07-25T11:03:39+00:00

Автор представляє четверту статтю, яка поглиблює тему патріотизму в умовах війни, розкриває його особливості на прикладі боротьби воїнів двох країн, де точиться віроломна війна. Релігії світу тримають фокус на моральній людині, яка несе відповідальність за себе, інших людей, за мир, бо без відповідальності немає моральної людини. Саме тому увагу приділено вищій освіті, де закінчується останній етап соціалізації студентів і викладачі мають донести до них, що нині український патріотизм – не книжковий, не рекламний, не політичний. Він став за цей воєнний час барометром гідності, честі, звитяги й мужності, природною рисою характеру простого українця, бо має генетичне коріння тисячолітньої історії боротьби. Метою статті є розкрити патріотизм як духовно-моральну цінність особистості у світлі двох воєн ХХІ століття на прикладі боротьби за незалежність народів двох країн, пояснити особливості сучасного патріотизму для студентської молоді. Використано аналіз, синтез, порівняння, узагальнення для розуміння патріотизму як духовно-моральної цінності особистості. Спрямовано увагу на загальному патріотизмі національно-громадянського спрямування, який має стати основним курсом розвитку держави й у повоєнний період. Підкреслено, що патріотизм може мати багато спільного у народів різних країн, якщо йде справедлива війна в ім’я людини і незалежності, такий патріотизм є дієвим: українським і ізраїльським воїнам легше сформулювати стратегію перемоги, бо їхня війна справедлива, праведна, а вони – захисники-патріоти. Наголошено, що духовна мобілізація українців має бути не тільки на фронті. Науковці висувають ідею організованої нації, інструментами для розвитку якої має стати інститут українознавства, змістом якого є пропаганда українського способу життя: навчившись будувати українське життя на власних традиціях, такий народ буде не тільки розуміти, що треба захищати, а навіть не допускати нападу чи думки про війну з боку недоброзичливців.

Наведено результати опитування щодо розуміння ознак патріотизму українцями. Описано особливості патріотизму ізраїльського народу, виховання патріотизму серед учнів школи. Новизною є те, що патріотизм швидко набуває ознак духовно-моральної цінності особистості саме в умовах війни. Практичне значення полягає в тому, що паралелі розуміння патріотизму у світлі двох воєн є практичним матеріалом для викладача у процесі формування дієвого патріотизму через дію тих, хто реально захищає свій народ і свою землю.

КАТЕГОРІЇ КУЛЬТУРИ І КУЛЬТУРНОГО КОДУ: ВИХОВНІ АСПЕКТИ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ (НА ПРИКЛАДІ МУЗИЧНИХ ДИСЦИПЛІН)

2024-07-18T10:34:59+00:00

Обґрунтовується світоглядне і методологічне значення категорії культури в процесі професійної підготовки музикантів і викладачів музики як стрижневе поняття освіти. Розрізнення змістовного спрямування професійної підготовки та освіти, за всієї їх спорідненості та часткового збігу, дозволяє виокремлювати саме світоглядні компоненти формування громадянської свідомості особистості з виокремленням національної складової, що стає методологічною частиною навчального процесу професійної підготовки студентів закладів вищої освіти. Логічним інструментом цієї частини пропонується вважати категорію культурного коду, що відіграє синтезуючу роль у формуванні свідомості будь-якої людини, але особливе значення вона має для представників творчих мистецьких професій та педагогів. Тому спеціальне виокремлення та визначення цих категорій видається обов’язковим у змістовному наповненні та смисловому спрямуванні навчальних курсів, насамперед гуманітарного циклу. Культуру пропонується тлумачити на основі досягнень вітчизняної філософсько-культурологічної думки як «спосіб людського життя», спираючись на класичну європейську традицію її розуміння як «покращання» всього, що є результатом діяльності людини. Таким чином, стає також зрозумілою межа між суто людським і не-людським, що в методологічному сенсі є розвиненням і водночас подоланням обмеженості антропологічного підходу в гуманітарних науках. Музика і в цілому музична діяльність надає можливість показати людину як концентрацію культури, а культурний код як спосіб ставлення до суто людських якостей, насамперед свободи. Таким чином зміст навчальних дисциплін набуває виховного значення в культурному сенсі як протистояння і протидія поза-культурному, тобто не-людському (природному, варварському, тваринному тощо). Світоглядне значення вирішення такої проблеми додатково актуалізовано сучасним воєнним станом в умовах російської агресії проти України.

ВИКОРИСТАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ І ВПРАВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ УМІНЬ УЧНІВ НАУКОВИХ ЛІЦЕЇВ У ПРОЦЕСІ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2024-07-29T13:50:18+00:00

У статті проаналізовано навчальні завдання і вправи, які використовують для формування операційних умінь учнів наукових ліцеїв, які займаються дослідницькою діяльністю. Доведено, що різноманітність навчальних пізнавальних завдань, які пропонуються учням-інтелектуалам, залежить від навчальних предметів, їх місця в академічному процесі, вікового розвитку ліцеїстів та їхнього прагнення творчо підходити до вирішення поставлених завдань. Схарактеризовано також навчальні завдання та їх різновиди, як-от: вправи та задачі, що використовуються у процесі дослідницької діяльності ліцеїстів. Виокремлено такі типи навчальних завдань: інтерактивні завдання, навчальні ігри, тестові завдання, програмні завдання, проєктні завдання, індивідуальні науково-дослідницькі завдання тощо. Виділено основні функціональні сфери навчальних дослідницьких завдань для формування операційних умінь учнів наукових ліцеїв, такі як інформаційна, пізнавальна, систематизуюча та розвивальна. Виявлено, що серед теоретиків і практиків у сфері дидактики немає єдиного підходу до побудови класифікації вправ, які за своїм характером поділяються на усні, письмові, графічні, а кількість вправ, що входять до певного навчального завдання, залежить від індивідуальних особливостей учнів, рівня їхнього володіння предметом та кількісних і якісних параметрів їх виконання. При цьому для ефективного формування операційних дослідницьких умінь ліцеїстів потрібно активно застосовувати комплекси різних типів вправ, включаючи творчі, що сприяє швидшому тренуванню розв’язувати завдання наукового, конструкторського, технологічного спрямування: здійснювати аналіз, синтез навчального матеріалу, мислити за аналогією, абстрагуватися від неістотних чинників, генерувати нестандартні креативні ідеї, прогнозувати та оцінювати результати діяльності. У статті також аналізуються основні дидактичні прийоми навчання за технологією Task-Based Learning та визначаються особливості використання навчальних завдань під час вивчення іноземних мов, спираючись на результати проведеної експериментальної роботи з лінгвістично обдарованими ліцеїстами.

ВАЖЛИВІСТЬ ДЕМОКРАТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ-БІЖЕНЦІВ ПІД ЧАС ВИМУШЕНОГО ПЕРЕБУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ

2024-07-25T10:49:21+00:00

У статті досліджується важливість демократичного виховання українських дітей-біженців під час їхнього вимушеного перебування за кордоном, зокрема в Естонії. Аналізується значення демократичної освіти для інтеграції дітей у нове суспільство, захисту їхніх прав та свобод, розвитку самовизначення, самовираження, толерантності та відкритості до інших культур. Демократичне виховання сприяє формуванню у дітей розуміння та прийняття норм і цінностей нового середовища, а також надає їм інструменти для захисту особистих прав та свобод. Стаття показує значущість педагогів у підтримці демократичних цінностей. Визначається роль демократичного виховання у психологічній адаптації дітей-біженців до нових умов та підвищення їхньої самооцінки. Наводяться дані попередніх досліджень щодо соціально-психологічного стану українських дітей-біженців в Естонії. Результати цього дослідження базуються на опитуванні українських вчителів та дітей, що тимчасово перебувають в Естонії. Для цього було створено дві анкети з різними типами питань відповідно до мети дослідження, які дозволили оцінити ступінь важливості демократичного виховання для біженців. Висновки свідчать, що школярі зацікавлені у розвитку навичок конструктивного спілкування, збереження власної ідентичності та культурної спадщини, демократичній участі у суспільстві. Аналіз відповідей учителів показує розуміння важливості громадянського виховання та готовність брати участь у проєкті щодо формування необхідних знань та умінь. Загальні висновки демонструють, що демократична освіта сприяє формуванню активних членів суспільства та підготовці дітей до участі у відновленні України після війни.

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ЯК УМОВА ЇХНЬОГО ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ

2024-07-29T10:41:01+00:00

У статті визначені поняття діалогу, культури діалогічної взаємодії суб’єктів навчального процесу, обґрунтована актуальність проблеми розвитку культури діалогічної взаємодії у майбутніх викладачів, які нині є студентами педагогічних спеціальностей. Дослідження показують, що сучасна модернізована система освіти вимагає від них не лише міцної теоретичної бази знань, а й вміння ефективно взаємодіяти, формувати стійкі міжособистісні відносини та продуктивну професійну взаємодію. Проведене анкетування підтвердило необхідність формування культури взаємодії, інтерес студентів та викладачів до діалогу, потребу в удосконаленні діалогічної взаємодії в освітньому процесі вишу та в позааудиторній діяльності. Для покращення реального стану рівня культури діалогічної взаємодії та з метою продуктивної, ефективної взаємодії в процесі професійного становлення і зростання педагогам пропонується використовувати інтерактивні методи навчання та збільшити роль методик фасилітації в освітньому процесі, що допоможе підвищити інтерес і мотивацію студентів до навчання та розвинути практичні навички і компетентності організатора, комунікатора, фасилітатора тощо, необхідні для подальшої професійної діяльності в якості педагога.

РОЗВИТОК ЦІЛЬОВОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: РЕСУРСИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2024-07-24T13:17:07+00:00

Стаття присвячена висвітленню результатів психологічного дискурсу, котрий мав на меті окреслити впливовість ігрової діяльності дітей дошкільного віку на динаміку процесу розвитку їхньої цільової спрямованості. Акцентовано увагу, з одного боку, на психологічний зміст гри дітей у віковий період дошкілля, а з іншого – на своєрідність феномену «цільова спрямованість», його аналізу в ракурсі особистості дитини, котра має особливі освітні потреби. Доведено, що цільова спрямованість як психологічне явище доцільно вивчати з огляду на характерні риси, причому за контентністю «психологічно-індивідуального» та «діяльнісного», оскільки саме такий контент визнано психологами найбільш конструктивним. Означеним обґрунтовано, зокрема, доцільність розглядати розвиток цільової спрямованості дитини з особливими освітніми потребами в якості параметра її успішної адаптації в умовах інклюзивного середовища; психологічний супровід такого процесу формує відповідну її позицію, де важливими постають партнерські відносини із сім’єю категоріальної дитини. Констатовано сенситивність у цьому відношенні раннього віку дитини, оскільки у цей життєвий період відбуваються, зокрема, інтенсивність ігрової діяльності, висока пізнавальна активність та зацікавлене ставлення до незнайомих дорослих; у віковий період до трьох років уже спостерігаються контури демонстрації дитиною індивідуальності та автономності. В результаті аналізу певних практико-орієнтивних аспектів ігрової діяльності дітей із затримкою психологічного розвитку підтверджено ефективність сюжетно-рольових ігор у розвитку цільової спрямованості дитини з особливими освітніми потребами.

ФОРМУВАННЯ ЕТИКО-ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

2024-07-29T14:24:56+00:00

У статті розкриваються теоретичні аспекти формування етико-правової культури майбутніх психологів. Зазначено, що сучасний період розвитку суспільства характеризується наростанням соціальної напруги, значним загостренням соціально-економічних протиріч, що призводить до зіткнення різних систем моральних цінностей, моральних оцінок здійснення протиправних вчинків, що зумовлює психолого-педагогічні проблеми, що виникають у системі освіти та виховання та актуалізують пошук шляхів підвищення ефективності духовного, етичного та правового виховання підростаючого покоління, забезпечення їх психічного благополуччя на основі традицій вітчизняної та зарубіжної теорії і практики. На основі інтеграції права, етики та моралі визначено етико-правову культуру майбутніх психологів як інтегровану якість особистості, що характеризується сформованою системою етико-правових та професійних знань, розвиненою морально-правовою свідомістю та орієнтацією на цінність моралі й права у професійній діяльності, дотримання професійної етики, що проявляються у таких якостях психолога як емпатія, толерантність, активність та прагнення до професійного саморозвитку на основі морально-правових установок на основі саморефлексії правомірності етико-правової поведінки у психологічній взаємодії у професійній діяльності. Робиться висновок, що етико-правова культура майбутнього психолога є системним утворенням, кожен компонент якого взаємопов'язаний з іншими і водночас є самостійною характеристикою, що виконує свої функції. Критеріями етико-правової культури майбутнього психолога виступають: знання правових, моральних та сутнісних особливостей діяльності майбутнього психолога; усвідомлення співвідношення своїх можливостей та професійних вимог до психолога, його моральних установок; ціннісно-смислове усвідомлення змісту професійної діяльності психолога та його особистісне прийняття морального вибору; здійснення особистісної саморегуляції згідно з ціннісно-смисловим змістом професійної діяльності майбутнього психолога та етичного кодексу психолога.