Духовність особистості: методологія, теорія і практика

Використання ChatGPT для вивчення англійської мови та розвитку мовленнєвих навичок студентів нефілологічних спеціальностей: можливості та перспективи

2025-06-23T16:05:48+00:00

У статті проаналізовано потенціал використання інструментів штучного інтелекту, зокрема ChatGPT, у процесі вивчення англійської мови студентами нефілологічних спеціальностей. Перелічено та враховано основні відмінності специфіки організації навчання англійської мови студентами-філологами та студентами інших спеціальностей: обмежену кількість навчальних годин, переважну орієнтацію на фахову термінологію, недостатню мотивацію до вивчення мови, а також нерівномірний рівень мовної підготовки серед студентів. У цьому контексті ChatGPT розглядається як інноваційний цифровий асистент, здатний сприяти формуванню ключових мовленнєвих навичок – аудіювання, читання, письма та говоріння – у форматі, адаптованому до індивідуальних потреб. У статті висвітлено приклади застосування ChatGPT для створення спеціалізованих лексичних і граматичних вправ, тренування академічного письма, формування навичок читання професійних текстів і підготовки усних презентацій. Описано дидактичні переваги ChatGPT: гнучкість доступу, персоналізація навчального контенту, можливість безперервної практики, швидкий зворотний зв’язок та відсутність страху помилки у спілкуванні. Разом з тим, наголошено на певних обмеженнях, таких як брак емоційної взаємодії, складність в інтерпретації контексту та обмеження у розпізнаванні культурних аспектів. Зроблено висновок, що ChatGPT доцільно використовувати не як альтернативу традиційному викладанню, а як ефективне доповнення до нього. Інтеграція такого інструменту в освітній процес сприяє підвищенню мотивації, розвитку автономії студентів та формуванню стійких комунікативних компетентностей у межах цифрової трансформації вищої освіти.

Роль Ведмедика Упанчика у формуванні емоційно-психологічного світу дитини

2025-06-23T17:10:18+00:00

У статті розглянуто концептуальні засади терапії із застосуванням м’яких іграшок, охарактеризовано їхній психоемоційний вплив. Описано авторську терапевтичну методику, в основі якої лежить взаємодія дитини з м’якою іграшкою Ведмедиком Упанчиком. Упанчик створений як спеціальний емоційно-терапевтичний інструмент, що виконує функцію посередника між внутрішнім світом дитини та зовнішнім середовищем. Він символізує безумовну підтримку, безпеку та довіру, стаючи «другом», якого можна обійняти у важкий момент. Методика базується на поєднанні ігрової терапії, тілесноорієнтованих практик і емпатійного підходу, де тактильна взаємодія з Упанчиком активізує внутрішні ресурси дитини, сприяє зняттю психоемоційного напруження та покращенню настрою. У статті розглянуто інноваційний підхід до психоемоційної підтримки дітей – терапевтичну взаємодію з м’якою іграшкою Ведмедиком Упанчиком. Запропонована методика є синтезом сучасних напрямів прикладної психології, зокрема ігрової терапії, символдрами, тілесноорієнтованих технік, елементів арттерапії та практик формування емпатійного контакту. Ведмедик є символом безпеки, прийняття та підтримки, що допомагає дитині вивільняти пригнічені емоції, долати внутрішнє напруження, страхи й тривожність. Через тактильну взаємодію з іграшкою дитина отримує можливість побудови стабільного емоційного зв’язку, що активізує механізми саморегуляції, сприяє розвитку емоційного інтелекту, довіри до дорослих та здатності до внутрішнього діалогу. Під час експериментального дослідження, проведеного серед дітей віком 4–8 років, було зафіксоване статистично значуще зниження рівня тривожності, покращення соціальної адаптації, нормалізацію сну, зменшення проявів агресії та підвищення загального емоційного комфорту. Отримані результати підтверджують ефективність методики, яку можна використовувати як інструмент ранньої психологічної профілактики та підтримки у роботі з дітьми, що переживають емоційно складні обставини, разом із кризовими та посттравматичними станами. Методику рекомендовано до впровадження у практику психологів, вихователів, соціальних педагогів у закладах дошкільної, початкової освіти, школах, центрах психологічної допомоги, інклюзивно-ресурсних центрах і реабілітаційних установах.

Технології розвитку духовно-моральної компетенції педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти

2025-06-23T18:21:22+00:00

У межах наукової статті визначено й обґрунтовано основні складники духовно-моральної компетентності педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти. Сформульовані технології розвитку та ефективності процесу педагогічного забезпечення становлення духовно-моральної компетентності особистості педагогічних працівників. Розкривається поняття компетентності в широкому смисловому діапазоні: як сукупність знань, умінь, навичок і способів дії індивіда в контексті певного предмета, галузі знань, що формуються у процесі навчання і слугує засобом досягнення мети навчання – розвитку духовно-моральної компетентності.
Визначаються проблеми розвитку духовно-моральноої компетентністі в підготовці та в спроможністі і потребі жити і працювати за національними духовно-моральними нормами; духовно-моральним розвитоком фахівця через усвідомлення Джерела духовності та моралі; формуванні відповідального ставлення до себе, членів своєї сім’ї, громади, суспільства, викладацької діяльності та результатів на основі духовно-моральних цінностей; застосування відповідних технологій духовно-моральної поведінки для утвердження особистого, сімейного та суспільного духовного здоров’я; усвідомлення ризиків, до яких призводить бездуховність, для власного здоров’я і поведінки, здоров’я і поведінки оточуючих людей.
Підкреслюється важливість педагогічного забезпечення процесу становлення духовно-моральної компетентності педагогічних працівників у тому, що цей процес спрямований не на розвиток у майбутнього фахівця адаптаційних механізмів, а на підготовку людини до духовно-морального, відповідального, духовно-активного вирішення виникаючих проблем в нових, у тому числі нестабільних кризових умовах в країні сьогодні.

Метафізика педагогічних технологій в працях давньогрецьких філософів класичного періоду

2025-06-23T19:05:33+00:00

У статті розглянута педагогічна спадщина видатних представників давньогрецької філософії классичного періоду (Сократ, Платон, Арістотель) та проаналізовані можливості впровадження її найефективніших технологій в теорію і практику сучасного освітньо-виховного процесу. Автором надається вичерпна характеристика підходів античних мислителів до проблеми виховання підростаючого покоління, виходячи з їх світоглядних та загально філософських засад. Самопізнання та запитальний метод Сократа, систематичність та суспільна спрямованість педагогіки Платона, Арістотелівська увага до розвитку природних здібностей людини та його ідея необхідності освіти для всіх громадян – ці принципи не тільки не втрачають своєї ефективності донині, але набувають все більшої актуальності у зв’язку з потребою гуманізації та індивідуалізації виховного процесу. Тому невипадково, що вони опинилися в фокусі нашої дослідницької уваги, як з філософської, так і з педагогічної точки зору.

Особливості цифрового покоління

2025-06-23T20:22:33+00:00

Мета наукової розвідки – визначити основні особливості сучасної генерації студентської молоді та проаналізувати їх вплив на ефективність навчання. Визначені зміни у цифровому поколінні порівняно з їх попередниками. Проаналізовані основні наслідки інформаційної революції для цифрового покоління (кліповість мислення, багатозадачність, вироблення особливої мови, зниження якості пам’яті, скорочення тривалості уваги тощо). Відзначається, що ці зміни є відповіддю свідомості сучасної людини на значне збільшення потоку інформації. Відзначається зниження порогу критичного мислення у сучасних школярів та студентів, послаблення у них відповідальності за свої дії, їх розсіяність, гіперактивність, дефіцит уваги та перевага візуальних символів перед логікою та заглибленню в текст, тотальне небажання щось запам’ятовувати.
На основі аналізу визначені основні ознаки людини, яка є інтернет-залежною: гарне самопочуття або ейфорія за комп’ютером; неможливість зупинитися; збільшення кількості часу, що проводиться за комп’ютером; нехтування сім’єю та друзями; відчуття порожнечі, депресії, роздратування не за комп’ютером; брехня роботодавцям чи членам сім’ї про свою діяльність; проблеми з роботою або навчанням.
Крім того, проаналізовано інші особливості цифрового покоління сучасної молоді, які можуть впливати на ефективність їх навчання і соціалізації (глобальність мислення толерантність, швидка адаптація до нових технологій, мультізадачність, тяжіння до щоденних нотатків в соціальних мережах, тривога непідключення, зниження емпатії та соціального інтелекту, інформаційна перевантаженість тощо).

Роль соціального працівника у процесі соціальної адаптації вимушено переміщених осіб в Україні

2025-06-24T11:33:29+00:00

У статті розкрито значення професійної діяльності соціального працівника у процесі соціальної адаптації вимушено переміщених осіб в Україні, зумовленій наслідками повномасштабної збройної агресії. Здійснено аналіз ключових напрямів роботи фахівця соціальної сфери, зокрема: координування доступу до соціальних послуг, надання первинної психосоціальної підтримки, супровід у питаннях оформлення юридичних і адміністративних документів, сприяння інтеграції ВПО у приймаючі громади, правозахисна діяльність, подолання дискримінаційних практик, а також розбудова міжсекторального партнерства.
Окрема увага приділена ролі соціального працівника як медіатора між переселенцями та державними, громадськими і міжнародними структурами. Наведено приклади практичного впливу соціальних працівників на формування інклюзивного середовища, зміцнення зв’язків у громадах, мобілізацію локальних ресурсів для підтримки вимушено переміщених осіб. Висвітлено інструменти, які використовуються для зниження соціального напруження, просвітництва, а також залучення переселенців до волонтерської та громадської активності.
Зроблено висновок, що соціальний працівник виступає ключовою фігурою у системі гуманітарної підтримки під час війни, виконуючи функції допомоги, адвокації, комунікації та інтеграції. Професійна діяльність соціального працівника має комплексний характер і є необхідною умовою для ефективної соціальної адаптації ВПО та сталого розвитку приймаючих громад.

Розвиток критичного мислення майбутніх соціальних працівників в умовах педагогічного університету

2025-06-24T12:07:31+00:00

У статті доводиться, що проблема розвитку критичного мислення майбутніх соціальних працівників в умовах педагогічного університету залишається недостатньо вивченою, а сформовані навички критичного мислення у фахівців соціальної сфери забезпечать ухвалення ними найбільш оптимальних рішень і забезпечить виконання усіх передбачених функцій цієї професії. Визначено критичне мислення як логічне (правильне), рефлексивне мислення, орієнтоване на розумний розгляд різноманітних підходів до ухвалення обґрунтованого, аргументованого, зваженого рішення відносно якого-небудь судження, певної проблеми, що включає оцінку самого процесу мислення. Розглянуто таксономію Б. Блума як один із дієвих інструментів діагностики та розвитку критичного мислення. Виділено готовність до планування, гнучкість, наполегливість, готовність виправляти свої помилки, усвідомлення, пошук компромісних рішень як ключові характеристики сформованості критичного мислення в особистості. Обґрунтовано доцільність застосування при розвитку критичного мислення у студентів педагогічного університету таких форм і прийомів як застосування комплексних тренінгів, стратегій критичного мислення і симуляції; формування візуального мислення; формування індуктивного мислення, уміння сумніватися в твердженнях і гіпотезах; використання покрокових стратегій рішення проблем у рамках дебатів; вивчення міждисплинарних предметів за допомогою критичного мислення; написання критичного аналізу тексту та ін.

Моделювання процесу формування дослідницької компетентності майбутніх фахівців промислової фармації

2025-06-24T18:22:31+00:00

Робота присвячена питанням моделювання системи формування дослідницької компетентності майбутніх фахівців промислової фармації. Виділено основні складові педагогічного моделювання, зокрема об’єкт, предмет, мету, види, систему принципів. Визначено основні цільові завдання розвитку системи науково-дослідної роботи (НДР) студентів, виявлено принципи її організації. Акцентовано, що у системі виділених принципів системоутворюючим є принцип фундаментальності та професійної спрямованості. Визначено основні компоненти і напрямки дослідницької діяльності студентів як гуманітарні, природничо-наукові, технічні, інформаційні, а також обґрунтовано організаційні та психолого-педагогічні умови забезпечення ефективності науково-дослідної роботи студентів. Обґрунтовано доцільність багатоступеневої форми організації дослідницької діяльності студентів, а також розкрито сутнісну характеристику кожного ступеня. Актуалізується поетапне формування окреслених у роботі дослідницьких компетентностей з урахуванням специфіки професійної підготовки майбутніх фахівців промислової фармації. При цьому робиться наголос, що природничо-наукові знання є системотворчим початком у технічних дослідженнях, істотно впливаючи на якість підготовки випускників. У роботі також розкривається гуманістична спрямованість науково-дослідної роботи студентів, дається наукове обгрунтування моделі формування дослідницької компетентності майбутніх фахівців промислової фармації у процесі вивчення природничих дисциплін, визначено вплив науково-дослідницької діяльності на професійну підготовку майбутніх фахівців промислової фармації. Під час дослідження використано загальнонаукові методи, такі як аналіз сучасної наукової та навчальної літератури, інтернет-джерел, навчальних планів закладів вищої освіти (ЗВО), що готують майбутніх фахівців промислової фармації та синтез з метою визначення розробленості теми та перспектив її дослідження; систематизація знань з поставленої проблеми та узагальнення, які дозволили зробити висновки з отриманих результатів.

Соціально-психологічні та духовні функції французьких запозичень в англійській мові

2025-06-24T20:13:34+00:00

Ця стаття присвячена дослідженню соціально-психологічних і духовних функцій французьких запозичень в англійській мові, які протягом століть формували характер і структуру англійської лексики. Французька мова впливала на англійську не лише в історичному контексті, а й через культурні та соціальні аспекти, що також відображається у психологічних і духовних настановах носіїв мови. Процес запозичення французьких слів в англійську мову був не просто лексичним, а й соціокультурним феноменом, який впливав на ціннісні орієнтири та на сприйняття різних соціальних і культурних процесів. У статті французькі запозичення розглядаються з точки зору їхньої ролі у створенні певних соціально-психологічних і духовних контекстів, зокрема у формуванні культурної ідентичності, ідентифікації соціальних верств і груп, а також у впливі на світогляд через мову. Одним з аспектів дослідження є вплив французької лексики на англійську у контексті привнесення нових філософських, релігійних і естетичних концептів, що підсилює взаємодію між соціальними та культурними сферами в межах двох мов.
Мета роботи – визначити, як французькі запозичення в англійській мові функціонують у якості соціально-психологічних та духовних елементів, а також як ці елементи змінюють сприйняття культурних і соціальних настанов. У результаті дослідження виявлено ключові аспекти французьких запозичень, що відіграли важливу роль у розвитку англійської соціальної та культурної ідентичності.
Отримані результати можуть бути використані для подальших досліджень у сфері соціолінгвістики, лінгвокультурології та мовної психології. Вони також сприяють глибшому розумінню взаємодії мови, культури та свідомості.

Соціально-педагогічна профілактика важковиховуваності учнів загальноосвітніх шкіл

2025-06-24T20:23:47+00:00

У статті проводиться теоретико-методологічний аналіз превентивної діяльності в Україні, спрямованої на соціальне виховання дітей та підлітків, зокрема тих, які виявляють девіантну поведінку. Увага зосереджена на правовому підґрунті організації соціального виховання, що ґрунтується на нормативно-правових актах, таких як Конвенція ООН про права дитини та національні програми виховної роботи. Проаналізовано історію розвитку терміну «важковиховуваний», який у сучасному контексті характеризує дітей з девіантною поведінкою. На основі класичних педагогічних концепцій (П. Блонський, А. Макаренко, В. Сухомлинський) розглядаються напрями виховання «важких дітей», зокрема, робиться акцент на організації шкільного самоврядування, а також трудовому, духовному та громадському вихованні. Проводиться аналіз сучасних підходів до превентивної роботи, необхідність інформування дітей про їхні права та обов’язки через правовий просвіт, а також розвиток позитивної мотивації та формуванні правової свідомості. Особливу увагу приділено вивченню методам (психологічна корекція, формування позитивного життєвого досвіду, когнітивне переструктурування та ін.), формам (індивідуальна, групова, спеціальна) та видам (усунення або зменшення негативних чинників на особистість дитини, відновлення поведінки, соціальна адаптація) профілактики девіантної поведінки серед дітей та підлітків.
Стаття підкреслює необхідність комплексного підходу в профілактичній роботі, що включає взаємодію різних інститутів: освітніх закладів, соціальних служб, громадських організацій. Основним результатом дослідження є висновок про важливість соціальної профілактики та педагогічної роботи для попередження девіантної поведінки, формування морально зрілої особистості, здатної до інтеграції в суспільство.

Здатність до викладацької діяльності як концепт підготовки майбутніх докторів філософії у закладах вищої освіти

2025-06-25T07:57:23+00:00

Статтю присвячено обґрунтуванню тих передумов, які сприяють позитивній динаміці процесу підготовки майбутнього доктора філософії до викладацької діяльності у ЗВО. В результаті проведеного наукового дискурсу доведено беззаперечні переваги такої соціальної інституції як аспірантура.
Констатовано, що наукові розвідки сучасних учених здебільшого сфокусовані на ресурсах аспірантського навчання здобувача щодо його спроможності підготувати, апробувати та оприлюднити (захистити) розроблений дослідницький проєкт; ще й досі опосередковано і в постановочному плані вивчається своєрідність процесу його становлення як викладача ЗВО. Підтверджено доцільність вважати системоутворювальним те значення, яке набувавє у цій площині курсу «Психологія та педагогіка» й виробничо-асистентська практика здобувачів третього освітньо-наукового рівня вищої освіти.
Обґрунтовано правомірність уважати важливими передумовами підготовки майбутнього доктора філософії, як викладача ЗВО, повноцінну реалізацію потенціалу і формальної, і неформальної освіти. Не менш сприятливою у цьому відношенні означено й спрямовуючу роль Професійного стандарту викладача ЗВО та практико-орієнтовні заходи, повʼязані із доєднанням вітчизняних вищих шкіл до європейського дослідницького простору.

Проблема формування громадянської компетентності у суб’єктів інклюзивного освітнього простору в працях українських учених: аналітичний огляд

2025-06-25T09:26:55+00:00

У статті здійснено комплексне дослідження проблеми формування громадянської компетентності у суб’єктів інклюзивного освітнього простору на основі аналізу наукових праць українських учених. Обґрунтовано актуальність теми у зв’язку з трансформаціями в національній системі освіти, викликами сьогодення та стратегічною метою розбудови громадянського суспільства. Громадянська компетентність розглядається як інтегративна особистісна характеристика, що включає знання, цінності, установки, мотивації, уміння та готовність до активної участі в житті демократичного суспільства. У межах дослідження визначено методологічні підходи (компетентнісний, середовищний, міждисциплінарний), на які спираються науковці та практики під час формування громадянської компетентності у суб’єктів освітнього інклюзивного середовища. Наголошено на значенні інклюзивного освітнього середовища як платформи для розвитку громадянських якостей у всіх учасників освітнього процесу. Акцент зроблено на ролі педагога як ключового агента формування громадянської компетентності, особливо в умовах інклюзивної освіти, де його професійна готовність та особистісна зрілість набувають особливої значущості. Виявлено наукові прогалини у сфері формування громадянської компетентності серед осіб з особливими освітніми потребами та педагогів, що працюють в інклюзивному середовищі. Наголошено на необхідності розробки адаптованих моделей громадянської освіти, що враховують індивідуальні освітні потреби та соціокультурні контексти. Сформульовано рекомендації щодо подальших наукових розвідок і практичних рішень, спрямованих на підвищення ефективності громадянської освіти в умовах інклюзії.

Використання комп’ютерних технологій в освітньому процесі підготовки майбутніх учителів інформатики

2025-06-25T09:51:41+00:00

В статті розкривається актуальна проблема сучасної освіти: використання комп’ютерних технологій в освітньому процесі підготовки майбутніх учителів інформатики; зазначається, що сучасні інформаційні технології є потужним інструментом прискорення прогресу в усіх сферах суспільного розвитку, одним із суттєвих чинників, що визначають конкурентоспроможність країни, регіону, галузі та окремої організації, визначають новий стиль життя суспільства в умовах інформатизації та глобалізація сучасного світу. Визначено завдання щодо використання комп’ютерних технологій в освітньому процесі підготовки майбутніх учителів інформатики в контексті викладання освітнього компонента «Прикладне та програмне забезпечення в освітньому процесі» щодо формування у здобувачів освіти знань, умінь та навичок використання системного, педагогічного програмного забезпечення в професійній діяльності, зокрема використання хмарних технологій в педагогічній професійній діяльності; формування знань щодо сучасного програмного забезпечення освітнього процесу; формування навичок роботи з інформаційно-комунікаційними технологіями, опановування методикою використання програмних засобів в педагогічній діяльності; формування знань щодо хмарних технологій в освітньому процесі; формування навичок розробки навчального середовища з використанням хмарних сервісів, завдяки чому вдосконалення організації викладання, підвищення індивідуалізації навчання; підвищення продуктивності самопідготовки студентів; індивідуалізація роботи самого викладача; прискорення тиражування та доступу до досягнень педагогічної практики; посилення мотивації до навчання; активізація процесу навчання, можливість залучення студентів до дослідницької діяльності; забезпечення гнучкості процесу навчання. Робиться висновок, що упровадження у сферу освіти, зокрема у процес професійної підготовки майбутніх учителів інформатики, нових інформаційних технологій дає змогу якісно змінити зміст, методи та організаційні форми навчання, створити додаткові можливості, надати доступ до значного обсягу навчальної інформації; забезпечити образно-наочну форма подання матеріалу та підтримати активні методи навчання; забезпечити інформаційні технології відповідним науково-методичним матеріалом.

Формування дослідницької компетентності майбутніх педагогів дошкільної освіти в процесі професійної підготовки

2025-06-25T13:12:06+00:00

У статті розкривається проблема формування дослідницької компетентності майбутніх педагогів дошкільної освіти як складової їх професійної підготовки до наукової роботи. Зазначено, що для якісної підготовки майбутнього педагога дошкільної освіти важливо розвивати навички професійно-наукової діяльності, які відкривають можливість застосування методів дослідницького навчання і сприяє поглибленню професійної спрямованості освіти через аналіз актуальних проблемних ситуацій, що формує самостійність, ініціативність і творче мислення. Дано визначення дослідницької компетентності педагога дошкільної освіти як комплексу мотивацій, знань, умінь, навичок та особистісних якостей, що забезпечують успішне виконання всіх етапів інноваційної професійної діяльності, починаючи від моделювання та прогнозування до впровадження нововведень у галузі дошкільної освіти. Визначено аспекти, які сприяють формуванню науково-дослідницької компетентності, зокрема виявлення та формулювання проблеми, визначення цілей дослідження; аргументація актуальності, новизни і значущості дослідницьких завдань; розробка гіпотез і складання плану дослідження; освоєння і застосування нових методів дослідження, розширення знань; проведення досліджень і представлення результатів роботи. Для вирішення завдань формування дослідницької компетентності запропоновано введення окремих дидактичних одиниць до освітніх компонентів «Основи науково-педагогічних досліджень» та «Теорія та технологія науково-педагогічних досліджень», які формують у майбутніх педагогів дошкільної освіти дослідницькі вміння такі як: об'єднання інтелектуальних знань і практичних навичок, що дозволяють здобувачам освіти самостійно спостерігати, узагальнювати, аналізувати процеси і явища навколишньої дійсності та сприяють здатності набувати нових знань і застосовувати їх відповідно до певної мети дослідницької діяльності в дошкільних закладах освіти.

Аксіологічний потенціал мистецтва у формуванні духовних та культурних цінностей

2025-06-25T13:25:39+00:00

У статті досліджується аксіологічний потенціал мистецтва як ключового чинника формування та збереження духовних та культурних цінностей сучасного суспільства. Обґрунтовується необхідність переходу від вузькоестетичного сприйняття мистецтва до його розгляду як дієвого інструменту ціннісної соціалізації, спрямованого на розвиток моральної самоідентифікації особистості та зміцнення колективного культурного коду. У ході роботи застосовано міждисциплінарний підхід: філософсько-герменевтичний аналіз концепцій аксіології та творчості, культурологічна рефлексія феномену сакрального та суспільного мистецтва, а також педагогічний огляд практик впровадження мистецького компонента в освітні програми. Виявлено механізми ціннісної актуалізації – символічний, емоційно-перцептивний та рефлексивний – через які художні образи трансформують індивідуальний та колективний досвід, сприяючи розвитку критичного мислення, етичної чутливості та екзистенційної рефлексії. Особливу увагу приділено ролі сакрального мистецтва у підтримці духовної спадкоємності та суспільного мистецтва як засобу зміцнення культурної ідентичності та солідарності.
Результати дослідження підтверджують, що системне включення художньої практики до соціокультурної та освітньої політики створює умови для сталого та гуманістично орієнтованого розвитку, виступаючи надійним бар'єром проти духовної дезорієнтації та ціннісної фрагментації, характерних для постмодерну.

Філософія освіти Б. Спінози та її сучасні інтерпретації

2025-06-25T13:40:16+00:00

У запропонованій статті представлено дослідження філософії освіти Б. Спінози та її сучасні інтерпретації, що є актуальними як з наукових, так і з соціально-гуманітарних поглядів, оскільки вони пропонують принципи навчання, засновані на раціональному пізнанні, свободі думки та моральному розвитку. Показано, що ідея заснованості освіти на раціональному мисленні актуальна для сучасних когнітивних наук, які вивчають, як формуються знання та критичне мислення. Розглянуто, що природниче розуміння людини Б. Спінозою співвідноситься з сучасними нейронауками та біологією поведінки. Його ідеї перегукуються з дослідженнями про вплив емоцій, розуму та середовища на навчання. Доведено, що актуалізація Б. Спінозою та його послідовниками необхідності логіки та дедуктивного методу навчання знаходить свій відбиток у сучасних методах STEM-освіти (науці, технології, інженерії, математики).
Дослідження філософії освіти Б. Спінози вимагало комплексного підходу: поєднання історичного, епістемологічного аналізу, логічної реконструкції його системи, герменевтики текстів та порівняння з іншими освітніми концепціями. Це дозволило розкрити його ідеї у повному обсязі та зрозуміти їх актуальність для сучасної філософії освіти.
На підставі представленого дослідження можна констатувати, що ідеї нідерландсьеого філософа популярні у сучасній педагогіці, психології та соціально-гуманітарних науках, особливо у контексті формування відповідального громадянського суспільства. Показана співзвучність сучасних принципів демократизації освіти та академічної свободи із запереченням Б. Спінозою догматизму та насильницького нав’язування думок. Виявлена важливість спінозівського аналізу афектів та їх ролі у пізнанні для сучасної філософії освіти та емоційного інтелекту.

Вплив фізичного навантаження на ментальне здоров’я легкоатлетів: наукові докази та сучасні підходи до психоемоційної стійкості

2025-06-25T14:12:04+00:00

У статті досліджено науково обґрунтований вплив фізичного навантаження на ментальне здоров’я легкоатлетів у контексті інтенсивної спортивної діяльності. Розкрито двоїстий характер фізичних навантажень: з одного боку, вони сприяють зниженню рівня тривожності, депресивних симптомів, покращенню настрою та психоемоційної регуляції; з іншого – надмірні або неконтрольовані навантаження можуть призводити до емоційного виснаження, вигорання, психосоматичних розладів. У процесі дослідження проаналізовано сучасні наукові публікації за останні п’ять років, які розкривають міждисциплінарні аспекти впливу тренувального стресу на психічний стан спортсменів, зокрема легкоатлетів. Акцентовано увагу на таких ключових факторах, як інтенсивність та розподіл навантаження, роль самоефективності, коучингу, соціального оточення та реабілітації після травм. Представлено сучасні моделі, що пояснюють взаємозв’язок між тренувальним процесом та психологічними параметрами: модель адаптивної резилієнтності, психофізіологічна модель балансу навантаження/відновлення, біопсихосоціальний підхід.
Особливу увагу приділено системі психоемоційної підтримки легкоатлетів: діагностиці, індивідуальному психологічному супроводу, розвитку навичок саморегуляції, психоосвіті та мультидисциплінарній взаємодії. Обґрунтовано доцільність створення інтегрованих програм, спрямованих на розвиток психічної стійкості, профілактику вигорання та підтримку психологічного добробуту спортсменів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з адаптацією існуючих моделей до специфіки легкої атлетики, а також з аналізом ефективності програм психоемоційної підтримки в умовах професійного спорту.

«Шлях героя» як модель духовного самопізнання особистості

2025-06-25T15:00:26+00:00

У статті представлено шлях героя, описаний Джозефом Кемпбеллом у його праці «Тисячоликий герой», як універсальну модель, що відображає процес духовного самопізнання і трансформації особистості. Модель базується на архетипах, аналізі міфів, легенд та релігійних традицій різних культур, де герой проходить низку етапів, що ведуть його до глибшого розуміння себе, розкриття свого потенціалу. Духовний вимір моделі полягає в тому, що шлях героя є не лише зовнішньою пригодою, але й внутрішнім процесом, через який людина проходить, щоб усвідомити і розкрити свою справжню природу. Він ілюструє етапи боротьби зі страхами, егоїзмом, ілюзіями та обмеженнями, що в кінцевому рахунку веде до гармонії з собою і світом.
Розглянуто основні етапи подорожі героя, дано їх характеристику, запропоновано запитання для самокоучингу, які допоможуть глибше усвідомити та ефективніше пройти основні віхи самотрансформації. Показано, що модель «Шлях Героя» може стати потужним інструментом духовно-морального виховання молодого покоління, оскільки вона стимулює самопізнання і самоусвідомлення молодої людини, яка проходить власний шлях дорослішання, що включає етапи, схожі на віхи подорожі героя. Модель дає зрозумілу і захопливу метафору внутрішнього росту; вчить усвідомлювати труднощі як можливість духовного зростання; допомагає побачити власне життя як історію з сенсом, сприяє формуванню моральної стійкості та відповідальності.
Обґрунтовано думку, що робота з моделлю мономіфу «Шлях Героя» актуалізує цінність героїзму; сприяє розвитку соціально-емоційних навичок дітей і молоді; заохочує шукати сенс у повсякденному житті, ставити цілі і йти до них, долаючи виклики; спонукає бути корисним іншим, розуміючи своє місце в суспільстві. Запропоновані різні види активності для учнів і студентів на основі моделі «Шлях Героя», які можна застосувати в освітньому процесі.

Роль гуманітарного знання у становленні глобально-орієнтованої особистості

2025-06-25T15:48:47+00:00

У статті досліджено роль гуманітарного знання у процесі становлення особистості, здатної ефективно функціонувати в умовах глобалізованого світу. Обґрунтовано, що гуманітарні дисципліни – історія, філософія, культурологія, соціологія, політологія – формують у здобувачів вищої освіти світоглядну відкритість, критичне мислення, етичну рефлексію та здатність до міжкультурної комунікації. Визначено, що саме ці якості є фундаментальними для розвитку глобальної свідомості, соціальної відповідальності й готовності до активної участі в суспільному житті на міжнародному рівні.
Особливу увагу приділено педагогічним умовам, за яких гуманітарне знання сприяє формуванню глобально орієнтованої особистості. До таких умов належать міждисциплінарний підхід, інтерактивні методи навчання, проблемно-орієнтоване навчання, участь у міжнародних освітніх програмах і проєктах. Зазначено, що важливо не лише передавати знання, а й формувати ціннісні орієнтири, здатність до саморефлексії та розуміння взаємозалежності людства в контексті глобальних викликів сучасності. Наголошено, що саме гуманітарні знання формують здатність студентів мислити категоріями глобальної взаємозалежності та людської солідарності.
У статті також акцентовано на важливості оновлення змісту гуманітарної освіти відповідно до нових освітніх викликів і соціокультурних реалій XXI століття. Підкреслено необхідність активної участі викладачів у процесах формування критичної та глобальної свідомості, створення відкритого освітнього середовища, що стимулює діалог, толерантність, креативне мислення та гнучкість. Окреслено перспективи подальших досліджень у напрямі гуманітарної трансформації вищої освіти в умовах цифрової глобалізації, з урахуванням викликів війни, екологічних криз, інформаційної безпеки та зростаючої міжкультурної напруги.
Зроблено висновок, що гуманітарна освіта повинна стати центральним елементом формування компетентностей майбутнього – таких, як критичне та системне мислення, толерантність, повага до культурного різноманіття, готовність до миротворчої діяльності, сталого розвитку та збереження загальнолюдських цінностей у глобальному контексті.

Диригентсько-хорова підготовка здобувачів закладів вищої освіти в умовах цифрової трансформації

2025-06-25T16:21:35+00:00

У статті розкривається проблема впливу цифрової трансформації на диригентсько-хорову підготовку здобувачів закладів вищої освіти, як діджиталізації освітнього процесу, що відкриває нові можливості для розвитку інноваційних форм навчання та інтеграції сучасних цифрових інструментів у хорову практику. Проаналізовано нові підходи до організації навчального процесу, репетиційної діяльності та оцінювання диригентських навичок у цифровому середовищі. Розглянуто трансформацію форм і методів викладання дисциплін диригентського циклу, зокрема у контексті впровадження дистанційного та змішаного навчання, що стали поширеними під час пандемії COVID-19 і продовжують активно застосовуватися у післякарантинний період. Звертається увага на нові можливості, які відкриває цифрове середовище для підвищення ефективності освітнього процесу: використання відеозаписів, онлайн-платформ, відеоаналізу, онлайн-репетицій, інструментів для самооцінювання.
Особливу увагу приділено практичному досвіду організації індивідуальних і групових занять зі студентами-диригентами: впровадження відеопортфоліо, взаємооцінювання, інтерактивних симуляторів та онлайн-заліків. Проаналізовано роль цифрових технологій у формуванні індивідуальних освітніх траєкторій, що дозволяє враховувати рівень підготовки, потреби й професійні орієнтири кожного здобувача. У висновках обґрунтовано доцільність інтеграції цифрового інструментарію в систему мистецької освіти за умови збереження художньо-інтерпретаційного змісту диригентсько-хорової підготовки. Визначено перспективи розвитку професійних компетентностей майбутнього хорового диригента в умовах цифрової трансформації мистецької освіти.

Перехід від економік, що розвиваються, до розвитку культур

2025-06-25T16:41:38+00:00

У статті порушується важливе питання переосмислення глобального пріоритету: від домінування економічного зростання, як основи людського прогресу, до визнання культури ключовим фактором сталого та гармонійного розвитку. Аналізується внесок найвидатніших економістів у формування економічної парадигми, яка, незважаючи на досягнуті матеріальні успіхи, виявилася нездатною вирішити зростаючі глобальні проблеми – екологічні катастрофи, соціальну нерівність та культурну деградацію. Запропоновано альтернативу – перехід до культурної моделі розвитку, де культура розглядається як «складне ціле» та як система, що об’єднує знання, вірування, мистецтво, мораль, звичаї та інші аспекти суспільного життя. Наголошується, що лише культура здатна забезпечити цілісне розуміння світу, відновити втрачений баланс між людиною та природою, між технологіями та духовністю, між економікою та моральними цінностями. Особлива увага приділяється необхідності розробки культурних показників, які можуть точніше відображати реальний добробут суспільства, ніж традиційні економічні показники. Закликається до активної участі культурних, освітніх та державних установ у створенні «культурної ери», де гуманізм, сталий розвиток, креативність, різноманітність та духовний розвиток будуть центральними.