Духовність особистості: методологія, теорія і практика

Соціальна політика країн Центральної та Східної Європи щодо українських біженців: виклики, адаптація та шляхи реформування

Тамара Георгіївна Тюріна — 2024-12-29

Стаття присвячена аналізу соціальної політики країн Центральної та Східної Європи щодо українських біженців.
Розглянуто форми та види соціальної допомоги, яку Польща, Чехія та Німеччина надавали українським біженцям з лютого 2022 р.: у пошуках житла та роботи, наданні певних пільг та виплат, психологічного консультування, матеріальної допомоги одягом, продуктами харчування та іншими речами першої необхідності, медичного страхування, вивченням мови та освіти.
Наведено приклади скорочення наразі окремих форм соціальної допомоги українським біженцям у вигляді фінансової допомоги, припинення програм безкоштовного проживання, обмеження доступу до робочих місць, припинення безкоштовного медобслуговування, обмеження доступу до освіти.
Проаналізовано причини цього процесу: обмеженість ресурсів, економічні проблеми, політичні зміни та негативне ставлення окремих верств місцевого населення до біженців.
Запропоновано шляхи вдосконалення системи підтримки біженців, зокрема:
- посилити координацію зусиль між державними, місцевими органами влади та громадським сектором щодо регулювання та надання комплексної підтримки українським біженцям;
- налагодити програми професійної перепідготовки та працевлаштування українців, враховуючи їхні навички та досвід;
- розробити комплексні програми медичної та психологічної допомоги, спрямовані на подолання травм та покращення процесу адаптації переселенців;
- створити механізми підтримки вразливих груп задля забезпечення їхніх спеціальних потреб; залучати до процесу надання допомоги самих переселенців, стимулюючи їхню активну участь та відповідальність;
- пропагувати толерантність та протидіяти дискримінації і ксенофобії серед місцевого населення щодо українських переселенців.

Створення портретів культур країн у цілісному розумінні для підвищення добробуту та вирішення найскладніших проблем світу

Пол Д. Шафер — 2024-12-29

У статті досліджується значущість зображення цілісних культур націй як шляху до вирішення складних світових проблем і сприяння добробуту людей. У той час як культура часто вузько визначається через мистецтво, гуманітарні науки та історію, стаття наголошує на ширшій, цілісній перспективі, розглядаючи культуру як «комплексну цілісність» або «загальний спосіб життя». Цей комплексний підхід включає цінності, традиції, звичаї, символи та динамічні взаємозв’язки між їх елементами. Використовуючи символічні репрезентації, такі як культові архітектурні об’єкти чи художні твори, у статті доводиться їхня глибока здатність охоплювати суть культур, що проілюстровано такими прикладами, як Ейфелева вежа для Франції чи використання Ганді домотканого полотна в Індії.
У статті підкреслюється потенціал культурних символів, які надихають на єдність та розуміння серед глобальних викликів, таких як екологічні кризи, економічна нерівність і соціальна напруга.
Крім того, у статті показано важливість переходу від економічного світогляду до культурно збагаченого, надаючи пріоритет гармонії між матеріальними та духовними цінностями.
Через призму конкретних тематичних досліджень, зокрема культурної глибини Іспанії, стаття висвітлює, як нації можуть використовувати мистецтво, спадщину та колективну культурну ідентичність для формування більш справедливих, інклюзивних та сталих суспільств. Це трансформаційне бачення підкреслює роль урядів, корпорацій, навчальних закладів і окремих людей у розвитку культур для більш гармонійного глобального майбутнього.

Здоров'язбережувальна діяльність майбутніх учителів фізичної культури засобами здоров'язбережувальних технологій

Артем Васильович Бойченко — 2024-12-29

У статті розкривається проблема організації здоров’язбережувальної діяльності у педагогічних закладах вищої освіти як змістовна складова у професійній підготовці майбутнього фахівця фізичної культури, його подальшого розвитку як компетентно фахового спеціаліста, який використовує засоби здоров’язбережувальних технологій, що забезпечують профілактику, підтримку та розвиток здоров'я підростаючого покоління; визначено суперечності, зокрема, між: соціальним замовленням
держави щодо підготовки фахівців з фізичної культури, виховання здорового покоління та недостатньою розробленістю цієї проблеми в науковій літературі; необхідністю вдосконалення процесу розвитку
здоров’язберігаючого потенціалу особистості, виховання на цій основі здорового способу життя студентів факультетів фізичного виховання закладів вищої освіти та підготовки їх до роботи з попередження порушень здоров’я учнів загальноосвітньої школи; розглянуто зміст здоров’язбережувальної діяльності майбутніх фахівців фізичної культури із застосуванням здоров’язбережувальних технологій; акцентується увага на важливості розвитку здорового способу життя серед здобувачів освіти, аналізується ефективність використання сучасних методів та підходів до здоров’язбережувальної діяльності в педагогічному процесі.
Результати дослідження підкреслюють важливість впровадження здоров’язбережувальних технологій у підготовку майбутніх спеціалістів фізичної культури для покращення їхнього здоров’я та збереження активності учнів; робиться висновок, що проблеми модернізації сучасного освітнього процесу, його особистісно-діяльнісний аспект ґрунтується на впровадженні здоров’язберігаючих технологій, саме вони є основними положеннями нової парадигми освіти.

Модель лідерства у військовій освіті: порівняльний аналіз на основі світових підходів

Ася Мохамедівна Бузід — 2024-12-29

У статті розглянуто поняття «військовий лідер» як авторитетна особистість, яка має можливість ухвалювати ключові рішення відповідно до його інтересів та характеру загальної діяльності. Такий лідер, на основі його компетентності й характеру, системи цінностей та мотивації, здатен забезпечити успішне виконання завдань, згуртовувати особовий склад для злагодженої роботи та максимально задовольняти індивідуальні потреби військовослужбовців, ведучи їх до досягнення поставленої мети. Військовими лідерами стають завдяки постійному розвитку та досягненню досконалості, поєднуючи практичну підготовку та отриманий досвід. Розглянуто ключові напрямки лідерських якостей військовослужбовців та особливості підготовки з їх формування та розвитку. Сьогодні методологія «Лідерство засноване на характері» вивчається та популяризується у всьому світі, в Україні за нею працюють в освітній галузі також. Відповідно до неї, лідер має володіти певними чеснотами (загалом 11) з трьох загальних складових: компетенції (інтелект, людський капітал, організація, бізнес та стратегія), відданість (залученість, прагнення та жертовність), характер: цінності, риси, чесноти.

Термінополе інклюзивної освіти в її нормативно-правовому забезпеченні

Тетяна Іванівна Годецька — 2024-12-29

На виконання завдань другого, аналітико-синтетичного, етапу прикладного наукового дослідження «Інформаційно-аналітичний супровід освіти і педагогіки: вітчизняний і зарубіжний досвід» (2023–2025 рр.) відділ наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського здійснив аналіз наукових напрацювань українських дослідників щодо складових термінополя інклюзивної освіти в її нормативно-правовому забезпеченні. Стаття має на меті ознайомити освітянську спільноту із засадничими термінами інклюзивної освіти чинного законодавства для формування гуманного ставлення до учасників інклюзивного освітнього процесу. Зазначено, що інклюзивна освіта має базуватися на розумінні педагогами інклюзії як основної цінності демократичного суспільства, вихованні толерантності, зміні ставлення до людей з особливими потребами та набутті необхідних професійних компетенцій для ефективної роботи в інклюзивному середовищі.
Наголошено, що Міністерство юстиції України, аби не порушувати прав людей, зокрема формуючи та поглиблюючи негативні стереотипи, пропонує правильно вживати терміни, коректним чином говорити про і звертатися до людей з інвалідністю, а саме брати за розумне і використовувати такі терміни, як: «людина з інвалідністю»; «людина з фізичними / сенсорними / психічними / інтелектуальними / ментальними порушеннями»; «людина з порушеннями опорно-рухового апарату; людина з порушеннями рухової функції». З’ясовано, що така робота, про яку йдеться, може здійснитись тільки в аурі духовності українського суспільства, якої потребують як надавачі інклюзивних послуг, так і отримувачі. У перспективі вважаємо за доцільне дослідити й зарубіжний досвід у цьому контексті.

Розвиток духовно-моральної самосвідомості педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти

Павло Григорович Дрозд — 2024-12-29

У межах наукової статті визначено й обґрунтовано основні складники духовно-моральної зрілості у загальній концепції духовно-морального виховання особистості; сформульовано основні компоненти становлення духовно-моральної свідомості особистості педагогічних працівників, їх особистісної культури і реальної життєдіяльності, що відповідає інноваційним освітнім тенденціям, обумовленим входженням України у світовий освітній простір; виокремлено і досліджено усвідомлену переорієнтацію сучасної професійно-педагогічної освіти на європейські стандарти, що передбачає, у першу чергу, підготовку компетентного фахівця, здатного «практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки та досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності та соціальної практики».
Серед ключових компетентностей, якими має оволодіти майбутній педагог, духовно-моральній відводиться пріоритетне значення. Вона виступає показником і одночасно результатом професійно-особистісної готовності вчителя до роботи в освітньому закладі, тому що виконання будь-якого педагогічного завдання має моральний зміст. Духовно-моральна компетентність вчителя репрезентує головні регуляції його дій, що закріплюються у звичках, традиціях, принципах життя та професійній діяльності, психічних станах, діях, учинках і якостях педагога, забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згідно з професійно-педагогічними нормами. Духовно-моральна компетентність за специфікою реалізації належить до так званих надпредметних компетентностей. Вони мають інтегрований характер і поєднують у собі певний комплекс знань, умінь і ставлень, які набуваються майбутніми вчителями протягом засвоєння всього змісту педагогічної освіти.
Педагогічна мораль являє собою систему змістовних, нормативних суджень, які виражають певні вимоги до поведінки вчителя, його готовності та спроможності жити за духовно-моральними нормами.

Інтеграція християнських цінностей у викладанні навчальних предметів ЗЗСО

Олена Вікторівна Колісник — 2024-12-28

У статті розглядається важливість інтеграції християнських цінностей в освітній процес, базуючись на компетентнісному підході. Головна ідея полягає в тому, що знання лише тоді набувають цінності, коли сприяють формуванню навичок, умінь, світоглядних орієнтирів та цінностей здобувачів освіти. Автори наголошують на значенні морально-ціннісного компоненту для формування гармонійної, духовно розвиненої особистості.
Особливу увагу приділено практичному досвіду ліцею «Софія» (с. Софіївська Борщагівка Київської області), де духовність і мораль інтегруються в освітню програму. У статті детально розглянуто методи та приклади інтеграції християнських цінностей на уроках різних предметів: від української мови до фізики. Наводяться конкретні критерії вдалої інтеграції, зокрема природність встановлення зв'язків, відповідність віковим особливостям учнів, біблійний контекст і практична значущість.
Також обґрунтовується, що інтеграція християнських цінностей не суперечить навчальним програмам, затвердженим МОН, і не є заміною традиційного навчального процесу. Християнські цінності трактуються у зв’язку з біблійними принципами, що формують цілісний світогляд і допомагають учням розвивати морально-етичні якості.
Метою статті є підкреслення значення духовно-етичного виховання через освітній процес і надання рекомендацій для вчителів щодо гармонійної інтеграції цінностей у навчальний матеріал. Детально описані основи християнського світогляду, приклади тем уроків та методичні підходи можуть бути корисними для педагогів, які прагнуть поглибити духовний аспект навчання.

Формування ґендерної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери

Сергій Володимирович Коношенко — 2024-12-29

У статті розглянута проблематика формування нової генерації висококваліфікованих фахівців соціальної сфери, здатних вирішувати складні ситуативні завдання на високому професійному рівні.
Висвітлено важливість переосмислення мети і змісту професійної підготовки соціальних працівників через призму впровадження ґендерного підходу до навчання. З’ясовано, що ключовою складовою
ґендерної підготовки соціальних працівників є формування ґендерної компетентності, що може відбуватися як шляхом впровадження наскрізних ґендерно чутливих підходів, так і через викладання тематичних курсів. Визначено понятійний апарат, що включає в себе ґендер, ґендерний підхід, ґендерну компетентність. Виділено важливі складові ґендерноїкомпетентності (мотиваційно-ціннісна, когнітивна, поведінкова) та досліджено рівні їх сформованості у майбутніх фахівців соціальної сфери.
Авторами окреслено завдання формування ґендерної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери та схарактеризовано модель формування ґендерної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери в процесі професійної підготовки в закладі вищої освіти, яка містить цільову, змістову, технологічну і результативну складові. Конкретизовано принципи, що визначають ефективність формування ґендерної компетентності. Деталізовано важливі педагогічні умови, які потрібні для досягнення високого рівня сформованості професійної компетентності у соціальних працівників.
Виділено базові форми діяльності: посилення ґендерного аспекту у викладанні обов’язкових і вибіркових дисциплін, введення елементів ґендерного дослідження до змісту завдань практичної підготовки, ґендерної тематики до науково-дослідної роботи студентів.
Визначено основні напрями та етапи моніторингу ґендерної компетентності студентів закладу вищої освіти у процесі їхньої професійної підготовки: стартова діагностика, експрес-діагностика, контрольна діагностика.

Втілення ключових компетенцій педагога-коучав педагогічній діяльності В. Сухомлинського

Ліліана Григорівна Кудрик — 2024-12-29

У статті показано коучинговий стиль мислення і педагогічної діяльності В. Сухомлинського, адже він базується на тренуванні мислення, усвідомлення і головним його інструментом є запитання. Обґрунтовано думку про втілення ключових коучингових компетенцій в педагогічній діяльності В. Сухомлинського, зокрема таких: демонструє етичну педагогічну практику; втілює коучинговий світогляд; плекає довіру та безпеку; підтримує присутність; слухає активно; пробуджує усвідомлення; сприяє навчанню та зростанню учня.
Доведено, що коучинговий підхід В. Сухомлинського до освітнього процесу проявляється у його розумінні суті навчання. В. Сухомлинський бачив майстерність педагога в тому, щоб не давати учневі готові знання, а вчити їх добувати: відкривати істину, відповідати на запитання, пригадувати те, що вже є у «коморі свідомості». Щоб здійснювати навчання в коучинговому стилі, необхідно підвищувати рівень культури мислення вчителів.
Проілюстровано думку про те, що основні принципи педагогічної системи В. Сухомлинського узгоджуються з головними принципами коучингової взаємодії, а вимоги В. Сухомлинського до особистості педагога, по суті, є вимогами до педагога-коуча.
Показано, що турбота про емоційне благополуччя вихованців, розуміння самоцінності дитинства і визнання дитини вищою цінністю, любов до дитини і вміння розкрити її інтелектуальний, творчий потенціал на засадах природовідповідності, гуманне спілкування, індивідуальні бесіди з учнями – ці коучингові підходи, які втілював визнаний класик педагогічної думки ХХ ст. В.О. Сухомлинський, і сьогодні є найважливішими умовами створення сприятливого для успішного навчання і гармонійного розвитку дитини освітнього середовища.

Діяльність куратора академічної групи у воєнний період: підходи, пріоритети, інформаційно-аналітичний супровід

Ольга Петрівна Лучанінова — 2024-12-29

У статті розглянуто діяльність куратора академічної групи у воєнний період, розкрито важливість постаті куратора в освітньо-виховному процесі сучасного університету, й для здобувачів вищої освіти зокрема. Як ніколи, у воєнний період найближчою ланкою між керівництвом і здобувачем вищої освіти є куратор академічної групи. Наголошено, що викладач-куратор повинен мати авторитет, відзначатися високими моральними якостями, мати певний рівень педагогічної майстерності, організаторські здібності та професійний хист, забезпечувати позитивний виховний вплив на здобувачів вищої освіти.
Мета – висвітлити діяльність куратора академічної групи та її особливості в умовах воєнного стану, охарактеризувати підходи, пріоритети, інформаційно-аналітичний супровід цієї діяльності.
Зазначено, що куратор академічної групи може створити комфортні організаційно-педагогічні умови для здобувачів щодо адаптації до нового колективу, особливостей та умов освітнього процесу з позиції фасилітаційної взаємодії та свого педагогічного досвіду, використовуючи арсенал форм і методів виховної роботи, здійснюючи свою діяльність в умовах війни та психологічної кризи суб’єктів освітнього процесу.
Описано підходи, пріоритети, інформаційно-аналітичний супровід діяльності куратора академічної групи у воєнний період. Подається порівняльна характеристика виховної мети освітнього
процесу у закладах вищої освіти на початку ХХІ ст. і у воєнний період України. Теоретична цінність полягає у патріотичній та духовно-культурній домінанті у вихованні, націленій на формування відповідальної особистості, яка плекає любов до Батьківщини та бажання її захистити й зберегти, яка відстоює духовно-культурні цінності, здатна до самоосвіти й саморозвитку. Практична цінність полягає в тому, що куратор сприяє участі студентів академічної групи у виховних заходах, спрямованих на національно-патріотичне виховання й історичну пам’ять, особистісний розвиток та захист ментального здоров’я; використовує інформаційно-аналітичний супровід для організації ефективної виховної діяльності. Апріорі під час війни важливою частиною виховного впливу є заходи, спрямовані на захист ментального здоров’я суб’єктів освітнього процесу – і здобувачів, і викладачів.

Виражально-змістовий етап формування музично-виконавської комунікативності студентів факультетів мистецтва на засадах АКМЕ-герметичного підходу: методичний інструментарій

Михайло Романович Мимрик — 2024-12-29

Розглядається проблема висвітлення змісту інтегрованого методичного інструментарію на виражально-змістовому етапі методики формування в студентів факультетів мистецтв емпатійно-евристичного структурного компоненту музично-виконавської комунікативності на засадах акме-герменевтичного
підходу. Основу методичного інструментарію складають методи, засоби і прийоми мистецького навчання, спрямовані на формування в студентів факультетів мистецтв здатності до розкриття ідейно-
образного змісту музичного твору, зокрема, евристичні методи, інтегровані із теоретичними методами аналізу, конкретизації, класифікації, а також із словесними, бінарними й образно-демонстраційними методами мистецького навчання.
На підставі проведеного компаративного аналізу отриманих статистичних даних під час контрольного та формувального експериментів щодо сформованості емпатійно-евристичного структурного компоненту на виражально-змістовому етапі розробленої методики спостерігається впевнений підйом висхідної динаміки статистичних результатів щодо сформованості емпатійно-евристичного компоненту в експериментальних групах на професійному (високому) та достатньому (середньому) рівнях співставно із відповідними статистичними результатами на цих рівнях в контрольних групах.

Аналіз методів та стратегій логопедичної роботи для розвитку мовлення та комунікаційних навичок у дітей з РАС

Ірина Михайлівна Мойсеєнко — 2024-12-29

Стаття присвячена актуальній темі важливості комунікативних навичок та розвитку мови у дітей з розладом аутистичного спектру (РАС) та підходів до логопедичної роботи. В останні роки зростає кількість дітей, у яких встановлюють РАС. Цей розлад суттєво впливає на якість повсякденного життя дітей, їх соціальну взаємодію через труднощі вербальної та невербальної комунікації, а також на поведінку, рівень інтелекту та інші аспекти дитини. Отримані дані свідчать про те, що діти з РАС відчувають затримку мовного розвитку, яка в основному проявляється у вигляді відсутності мови або затримки її розвитку, використанні стереотипної мови, повторень тощо. Порушення мовного спілкування є одним з основних симптомів РАС і є найчастішою причиною звернення за професійною допомогою логопедів, дефектологів. Таким чином, розвиток мовлення та комунікаційних навичок є актуальним питанням логопедичного втручання у дітей з РАС.
Аналіз літератури показав, що більшість досліджень розглядають лише певні методи втручання або комбінацію двох або трьох методів втручання, які можуть використовуватися при реабілітаційній логопедичній роботі. Було встановлено, що гра слугує природною та цікавою платформою для розвитку мови, дозволяючи дітям з РАС практикувати та вдосконалювати свої комунікативні навички в менш структурованому та більш приємному контексті. Логопеди включають ігрову діяльність, щоб створити динамічне, мотивуюче середовище, яке заохочує дитину з РАС до спілкування.
Навчальні програми, вдосконалені технологіями, можуть трансформувати досвід навчання, надаючи негайний зворотний зв’язок, сприяючи активній участі, спрощуючи складні соціальні ситуації, використовуючи візуальні та мультимодальні взаємодії, а також пропонуючи ефективне та недороге персоналізоване навчання. Таким чином, ця стаття узагальнює відповідну літературу і коротко
представляє характеристики та методи логопедичної роботи, спрямовані на розвиток мовлення та комунікаційних навичок у дітей з РАС.

Особливості організації освітнього процесу в початковій школі з формування духовно-практичної позиції у здобувачів освіти

Людмила Леонідівна Парасочка — 2024-12-29

Стаття присвячена актуальній проблемі сучасного освітнього закладу – формуванню основ духовності та духовно-практичної позиції здобувачів освіти, що є необхідною невід’ємною складовою системи освіти України. У роботі акцентовано увагу на важливості інтеграції моральних та духовних компонентів у зміст освіти. Також в статті розглядається питання про створення освітнього середовища, яке могло б впливати на розвиток основ духовності та духовно-практичної позиції здобувача освіти початкової школи. Особлива увага приділена розвитку духовної компетентності здобувачів освіти, що є важливою складовою Нової української школи (НУШ) та сучасної педагогіки. Духовна компетентність є важливою складовою життєвої компетентності, яка включає в себе виховання моральних і духовних якостей, формування вміння орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях. У зв’язку із цим, стаття спрямована на виявлення інноваційних підходів до організації освітнього простору в початковій школі.
У роботі представлена модель інтеграції християнських цінностей у шкільні предмети. Така інтеграція передбачає дивитися з погляду Божих перспектив та намірів щодо людського життя на освітні цілі та зміст свого навчального предмету, на взаємини у шкільному співтоваристві. Завдяки такій інтеграції відбувається залучення учнів до християнського образу мислення у навчанні, а педагогічна діяльність заохочує до розуміння християнських чеснот та відповідних дій. Основними методами дослідження є методи аналізу і синтезу. Таким чином, стаття пропонує нові підходи до організації освітнього процесу з виховання духовно-практичної позиції учнів початкової школи, які включають інтеграцію християнських цінностей в освітній процес та підкреслюють важливість створення сприятливого освітнього середовища для формування духовно зрілих особистостей, здатних діяти відповідно до моральних принципів у швидко змінюваному світі. Матеріали статті можуть бути корисними для вчителів з інтеграції духовних цінностей в навчальні предмети.

Інклюзивна культура здобувачів педагогічної освіти як показник їхньої професійної культури

Світлана Станіславівна Рашидова — 2024-12-29

У статті розкривається проблема формування інклюзивної культури у майбутніх педагогів як показника їхньої професійної культури; наголошується на актуальності формування інклюзивної культури у всіх учасників освітнього процесу і суспільства загалом, що визначає новий вектор його подальшого розвитку – рівноправне включення людей з обмеженими можливостями здоров'я в соціум.
Зазначено, що інклюзивна культура виражається в гуманному, толерантному, бережливому ставленні людей один до одного; будується на ідеях цінності кожної особистості, співпраці на основах партнерства; розуміється на створенні умов для розвитку усіх учасників освітнього процесу; спирається на інклюзивні цінності, які, в свою чергу, стають основою для інклюзивної освіти.
Автором розкриваються завдання формування інклюзивної культури здобувачів педагогічної освіти: формування мотивів інклюзивної діяльності, спрямованих на осмислення особливостей роботи з дітьми з особливими потребами та їх батьками; оволодіння сукупністю спеціальних знань, умінь, навичок та компетенцій, необхідних для успішної роботи з дітьми та їх батьками в умовах інклюзивної освіти; готовність до самоконтролю та самооцінки в процесі інклюзивної діяльності. Констатується, що формування інклюзивної культури в освітньому середовищі педагогічних закладів вищої освіти має бути спеціально організованим безперервним процесом, який побудовано на дотриманні певних інклюзивних цінностей: визнанні цінності різноманітності людей; відкритості освітньої організації для всіх учасників освітнього процесу; пріоритетності принципу рівноправності; цінності співробітництва та педагогічної підтримки в освітньому процесі.
У висновку підкреслюється, що цілеспрямоване формування інклюзивної культури в освітньому середовищі освітніх закладів, які готують педагогів, учителів, є важливою умовою як успішності включення здобувачів освіти з особливими освітніми потребами та обмеженими можливостями здоров'я в освітній процес, так і умовою для формування інклюзивної культури у майбутніх педагогів.

Педагогічні інновації в дошкільній освіті - умова успішного розвитку дитини

Марина Вікторівна Роганова — 2024-12-29

У статті надається аналіз інноваційних технологій та особливості упровадження їх в освітній процес в закладі дошкільної освіти; констатується, що оновлена освітня парадигма орієнтує сьогодні заклади дошкільної освіти на пошук шляхів успішного розвитку дитини-дошкільника, найбільш актуальним з яких є формування готовності педагогів дошкільної освіти до інноваційної та креативної професійної діяльності, адже сучасний освітній процес неможливий без впровадження інноваційних технологій. З’ясовано, що незаперечним є той факт, що за допомогою нових науково-технічних розробок можна підняти рівень освіти, у тому числі дошкільної, на якісно новий рівень, що відповідає вимогам освітньої політики в держав. Розкрито сутність понять «інновація», «інноваційні технології»; останнє трактується як система методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів, спрямованих на досягнення позитивного результату за рахунок динамічних змін в особистісному розвитку дитини в сучасних соціокультурних умовах. Зазначено, що педагогічні інновації можуть або змінювати виховання і навчання, або вдосконалювати їх; інноваційні технології поєднують прогресивні креативні технології та стереотипні елементи освіти, які довели свою ефективність у процесі педагогічної діяльності в закладах дошкільної освіти. Визначено, що будь-яка інновація – це створення і подальше використання принципово нового компонента, внаслідок чого відбуваються якісні зміни освітньо-розвивального середовища закладу дошкільної освіти. Інноваційні технології в закладах дошкільної освіти спрямовані на створення сучасних компонентів та прийомів, основною метою яких є модернізація освітнього процесу. На підставі проведеного аналізу виокремлено інноваційні технології, які використовуються в системі дошкільної освіти: ігрові технології, технології проблемного навчання, технології розвивального навчання, альтернативні технології, комп’ютерні технології. Робиться висновок, що однією з умов реалізації інноваційних технологій в практику роботи закладу дошкільної освіти є готовність педагога до інноваційної та креативної професійної діяльності, яка здійснюється на відповідних рівнях: методологічному, теоретичному та технологічному.

Педагогічне керівництво процесом формування інформаційно-технологічної компетентності майбутніх учителів інформатики: практичний аспект

Максим Львович Роганов — 2024-12-29

В статті розкривається актуальна проблема організації педагогічного керівництва процесом формування інформаційно-технологічної компетентності майбутніх учителів інформатики у практичному аспекті. Наголошується, що технологічна підготовка в умовах сучасного інформаційно-освітнього простору педагогічного закладу вищої освіти, що реалізується шляхом виконання значної частини навчальних дій з використанням засобів інформаційно-комунікаційних технологій, передбачає обов’язкову наявність початкової інформаційної та технологічної грамотності студентів, що виявляється не тільки в оволодінні ними вміннями та навичками використання в своїй діяльності сукупності технічних засобів та пристроїв, а й у здібності усвідомити, коли потрібна ця інформація, знайти її, оцінити та ефективно використовувати. Тому необхідно удосконалювати шляхи формування та розвитку інформаційно-технологічної компетентності фахівців як необхідного компонента їх загальної професійної компетентності, яка є ціннісним орієнтиром сучасної вищої педагогічної освіти.
Розкрито практичну складову процесу формування інформаційно-технологічної компетентності майбутніх учителів інформатики в контексті діяльності студії педагогічної майстерності для підвищення методичної та технологічної грамотності викладачів закладів вищої освіти, яка передбачала роботу за двома напрямами: «Сучасні освітні технології» та «Основи комп’ютерних телекомунікацій».
Робиться висновок, що використання інформаційно-комунікаційних технологій в освітньо-інформаційному середовищі педагогічного закладу вищої освіти та оптимальне керівництво цим процесом дозволило надавати студентам додатковий теоретичний та методичний матеріал на електронних носіях з дисциплін базової підготовки в галузі інформатизації освіти, що дало можливість повторювати навчальний матеріал з досліджуваної проблематики та використовувати його в новому контексті.

Духовність як динамічний процес: історичні, психологічні та соціальні перспективи

Наталія Сергіївна Сідаш — 2024-12-29

Автор представляє детальне наукове розуміння духовності та розглядає духовність як адаптивний, багатовимірний процес, а не жорстку доктрину. Досліджуючи духовність в історичних, психологічних і соціальних рамках, надається розширена картина того, як духовність служить джерелом індивідуального значення та соціальної єдності, що підтверджується сучасними міждисциплінарними дослідженнями духовності не тільки особистого пошуку сенсу життя, але і колективною, історично обумовленою практикою, яка може сформувати етичні рамки, суспільні норми та, зрештою, людський досвід. Розглядається ідея про те, що духовність у найширшому розумінні є фундаментальною частиною людської ідентичності та суспільного життя, що відображає складний, взаємопов’язаний характер вірувань, цінностей і культури.

Історіографічний аналіз етапів розвитку дистанційного навчання в післядипломній освіті України

Ірина Олександрівна Соснова — 2024-12-29

У статті здійснено історіографічний аналіз етапів розвитку дистанційного навчання в післядипломній освіті України.
Зазначено, що особливої актуальності наразі набула проблема повномасштабного та якісного впровадження дистанційного навчання в післядипломну педагогічну освіту, і для такого впровадження важливим є минулий вітчизняний та зарубіжний досвід, використання ідей учених для розв’язання сучасних проблем освіти.
На основі вивчення та аналізу наукового доробку вітчизняних учених виокремлено: етапи становлення та розвитку дистанційної освіти в Україні – перший етап (2000–2001 рр.), другий етап (2002–2003 рр.) (Л. Шинкаренко); етапи впровадження дистанційного навчання в післядипломну педагогічну освіту – перший початковий етап (1999–2002 рр.), другий – етап становлення (2003–2008 рр.), третій – етап розвитку (2009–2014 рр.) (С. Антощук); етапи становлення та розвитку системи післядипломної педагогічної освіти разом з упровадженням дистанційного навчання: перший – етап становлення післядипломної педагогічної освіти як системи (2000-2005 рр.), другий – етап розвитку (2005-2010 рр.), третій – етап модернізації освітньої діяльності закладів післядипломної педагогічної освіти (2011-2015 рр.), четвертий – етап цифровізації на основі широкого застосування в освітній діяльності сучасних інформаційних, комп’ютерних, телекомунікаційних та цифрових технологій (2016 р. і дотепер) (Л. Ляхоцька).
Підсумовано, що вивчення історичного досвіду уможливлює виявляти закономірності розвитку досліджуваної проблеми, ефективно розв’язувати сучасні освітні задачі (навчання впродовж життя, неперервність у навчанні педагогічних кадрів, навчання на відстані, додаткове навчання, онлайн-навчання, дистанційне навчання), зважаючи на досягнення минулого; сприяє цілеспрямованості, конкретності, перспективності.

Виховний потенціал сім'ї у контексті сучасного інформаційного середовища

Наталія Анатоліївна Уманець — 2024-12-29

Інтернет у новому тисячолітті став невід’ємною частиною культури та суспільства. Актуальність вивчення його впливу на індивіда зумовлюється його структурно-функціональними можливостями: по суті, він стає інститутом соціалізації нових поколінь, що активно вбудовується, в тому числі, як в сімейні так і в освітні системи.
На сучасному рівні соціально-економічного, політичного, демографічного рівня розвитку країни відбувається зниження виховного потенціалу сім’ї, що обумовлено дефіцитом коштів, можливостей та часу для реалізації батьками виховної функції, дефіцитом внутрішньосімейного спілкування та порушенням емоційної близькості між батьками та дітьми, розривом між цінностями різних поколінь. Засоби масової комунікації та Інтернет за своєю значущістю у процесі соціалізації ставляться в один ряд із таким соціальним інститутом, як сім’я, формуючи соціальні норми та цінності у молодого покоління. Зазначається, що формування інформаційного суспільства і поширення новітніх цифрових технологій виступає значущим фактором соціально-культурних трансформацій, що відображаються в тому числі і на поколінській динаміці сучасного українського соціуму. Реалії інформаційної цивілізації трансформують сім’ю, взаємини батьків та дітей.
Грамотне використання можливостей нових комунікаційних технологій має позитивні наслідки для особистості, що сприяє підвищенню або зниженню виховного потенціалу сім’ї.

Особливості організації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти з виховання духовно-практичної позиції у здобувачів освіти

Діна Іванівна Фурманець — 2024-12-29

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми формування духовно-практичної позиції серед здобувачів дошкільної освіти, яка є актуальною проблемою сучасного освітнього простору. Це обумовлено тим, що саме на етапі дошкільного навчання закладаються основи моральних орієнтацій, цінностей, емоційної стійкості, що є важливими для їх подальшого розвитку в умовах мінливого суспільства.
Оскільки діти в цей період активно соціалізуються, виховання духовно-практичної позиції стає важливою складовою їхнього гармонійного розвитку. У зв’язку із цим дана стаття спрямована на розкриття та представлення власної виховної моделі освітнього процесу, яка спрямована на розвиток духовно-практичної позиції у здобувачів дошкільної освіти. Ця модель базується на інтеграції духовних цінностей у навчальний процес, що дозволяє формувати в дітей моральні орієнтири, розвивати критичне мислення, здатність до самостійних рішень і соціальної відповідальності. Модель передбачає не лише виховання через навчальні практики, а й створення спеціального освітнього середовища, яке сприяє розвитку емоційної зрілості, здатності до співпраці, взаємоповаги, а також толерантності та доброзичливості.
Провідними методами для дослідження окресленої проблеми є метод аналізу навчальних програм, виховних моделей, метод спостереження за дітьми дошкільного віку, метод опитування та анкетування батьків, що дозволяє комплексно підійти до створення власної виховної моделі освітнього процесу. У статті розкриті та обґрунтовані складові виховної моделі, які забезпечать гармонійний розвиток дітей дошкільного віку та зміцнять їх духовно-практичну позицію.
Матеріали статті стануть корисними для використання в освітньому просторі закладів дошкільної освіти для успішного формування духовно-практичної позиції дитини в дошкільному віці.

Аксіологічний контекст професійної підготовки майбутніх учителів історії в університетах республіки польща

Геннадій Семенович Черевичний — 2024-12-29

У статті обґрунтовано аксіологічний складник як компетентнісно-орієнтований чинник професійної підготовки майбутніх учителів історії в університетах Республіки Польща. Проаналізовано праці українських і польських учених, у яких представлено результати досліджень аксіологічного складника особистісно-орієнтованої підготовки педагогічних кадрів, етично-морального контексту формування і становлення педагогічної думки, зокрема у векторі професійної підготовки майбутніх учителів історії. Розглянуто досвід Республіки Польща в аксіологічному контексті професійної підготовки майбутніх учителів історії та підкреслено вагомість ціннісно-мотиваційного аспекту в освітньому процесі з формування професійної компетентності у педагогічних кадрів історичного спрямування. Підкреслено значущість набуття аксіологічних компетенцій майбутніми учителями історії, що є актуальним чинником для здійснення ними педагогічної діяльності у закладах загальної середньої освіти. Наголошено на ролі класичних університетів у збереженні ціннісних традицій та пріоритетів становлення майбутніх педагогів-істориків. Визначено перспективи щодо екстраполяції позитивного досвіду Республіки Польща в українську систему освіти, зокрема у професійну підготовку майбутніх учителів історії, зберігаючи вітчизняні аксіологічні наративи, морально-етичні аспекти й мотиваційно-особистісні привілеї.