Духовність особистості: методологія, теорія і практика

Духовний вимір мовної особистості студента в просторі сучасної іншомовної освіти: лінгвосинергетичний підхід

Я.М. Бельмаз, В.Ю. Онацький — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

Статтю присвячено осмисленню духовного виміру мовної особистості студента-філолога, майбутнього вчителя іноземної мови в умовах сучасної іншомовної освіти крізь призму лінгвосинергетичного підходу. Обґрунтовано продуктивність синергетичної методології, яка розглядає мову, мовну особистість і освітній процес як відкриті, нелінійні, самоорганізовувані системи, для подолання вузько компетентнісного, суто інструментального трактування навчання іноземної мови. Духовний вимір мовної особистості потрактовано як інтегративну характеристику, що охоплює аксіологічний, смислотворчий, рефлексивний та культуротворчий складники й формується не побіжно, а в результаті цілеспрямованої взаємодії викладача й студента в зоні «керованого хаосу» – стані пізнавальної нестабільності, що передує появі нових смислових атракторів особистості. На матеріалі теоретичних дисциплін «Історія англійської мови», «Лексикологія та стилістика англійської мови» й «Порівняльна лінгвістика» показано конкретні методичні механізми актуалізації духовного виміру мовної особистості: занурення в діахронію мови як шлях до розуміння історичної тяглості культури, осмислення лексико-стилістичних трансформацій як свідчення живої, самоорганізовуваної природи мовної свідомості народу, а також зіставний аналіз мов як засіб усвідомлення власної мовної ідентичності через діалог із чужою картиною світу. Запропоновано організаційно-методичні умови реалізації лінгвосинергетичного підходу: створення флуктуаційних навчальних ситуацій, стимулювання атракторів смислоутворення, рефлексивний супровід самоорганізації мовної особистості. Зроблено висновок, що лінгвосинергетичний підхід дає змогу узгодити вимоги компетентнісної парадигми з гуманітарним, духовно-ціннісним покликанням філологічної освіти.

Професійно орієнтоване опанування дисципліни «процеси і апарати харчових виробництв» у підготовці викладачів крафтових виробництв і харчових технологій

В.Г. Бурак — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджується проблема професійно орієнтованого опанування дисципліни «Процеси і апарати харчових виробництв» у системі підготовки майбутніх викладачів крафтових виробництв і харчових технологій. Обґрунтовується необхідність модернізації змісту цієї дисципліни відповідно до сучасних тенденцій розвитку крафтової харчової індустрії, цифровізації професійної освіти, компетентнісної парадигми навчання й потреб ринку праці. Акцентовано увагу на тому, що дисципліна має забезпечувати інтеграцію фундаментальної інженерно-технологічної, педагогічної й цифрової підготовки, сприяти формуванню технологічної, професійно-педагогічної, проєктувальної й дослідницької компетентностей майбутніх викладачів. У процесі дослідження використано комплекс взаємодоповнювальних методів: аналіз і узагальнення науково-педагогічної літератури, порівняльний аналіз сучасних підходів до професійної підготовки педагогів харчового профілю, систематизацію наукових положень щодо структурування змісту дисципліни й моделювання її професійно орієнтованого навчання.

Визначено зміст професійно орієнтованого опанування дисципліни, який ґрунтується на інтеграції технологічних знань із педагогічною підготовкою, використанні сучасних цифрових освітніх технологій, практико-орієнтованих, проєктно-дослідницьких і контекстних методів навчання. Обґрунтовано систему принципів професійно орієнтованого навчання, що охоплює принципи професійної спрямованості, компетентнісної й практичної орієнтації, міждисциплінарної інтеграції, інноваційності, цифровізації, моделювання професійного середовища та сталого розвитку. Розкрито методичні особливості організації освітнього процесу, які передбачають професійне структурування змісту дисципліни, інтеграцію виробничої й педагогічної складових підготовки, використання цифрового моделювання технологічних процесів, виконання проєктних завдань і розв'язання виробничих кейсів. Доведено, що реалізація запропонованих підходів сприяє формуванню високого рівня технологічної, методичної і цифрової компетентностей майбутніх викладачів крафтових виробництв і харчових технологій, забезпечує їхню готовність до ефективної фахової діяльності в умовах інноваційного розвитку харчової промисловості й модернізації професійної освіти.

Шляхи популяризації науки в освітньому середовищі закладу освіти

О. В. Васюк, О. В. Сироєжко — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

Здійснено узагальнення досліджень щодо наукової та інноваційної діяльності закладів освіти. З’ясовано, що популяризація науки у освітньому середовищі закладу освіти має важливе значення для якісної підготовки фахівців, поглиблення міжнародної освітньої та наукової діяльності, розвитку інноваційної діяльності, удосконалення системи підготовки та атестації науково-педагогічних кадрів, підвищення його конкурентоздатності в міжнародному науково-освітньому просторі. Найефективнішими шляхами популяризації науки в освітньому середовищі закладів освіти є: комплексний підхід до управління інтелектуальним та людським капіталом, що передбачає зміцнення наукової інфраструктури, підтримку учених та розвиток інноваційних екосистем; медіалізація та діджиталізація, що формують специфіку популяризації науки; створення гнучких освітніх моделей, залучення міжнародних грантів, розвиток наукової співпраці; використання можливостей електронних ресурсів наукових бібліотек; розвиток архівної справи університету як інструменту підтримки наукової освіти; організація та проведення, зокрема і співробітниками архівів, наукових заходів; розширення переліку та розвиток прикладних та фундаментальних наукових досліджень інноваційних проєктів; створення профілів науково-педагогічних працівників на платформі Google Scholar, профілів університетів на платформах WoS та Scopus; утворення нових і зміцнення діючих наукових шкіл; упровадження результатів наукової діяльності в освітній процес; комерціалізація результатів інноваційної та науково-дослідної діяльності закладів освіти завдяки створенню малих підприємств та розвитку консалтингової діяльності; залучення до участі в інноваційних проєктах молодих дослідників та здобувачів; стимулювання викладачів та студентів до активної участі у конкурсах, грантах.

Культурологічні засади формування веборієнтованих цифрових колекцій освітянських бібліотек: концептуальний вимір

А. Г. Гуралюк — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено теоретико-методологічне обґрунтування та культурологічне осмислення процесів формування веборієнтованих цифрових колекцій у сучасних освітянських бібліотеках. Розкрито сутність та еволюцію понять «цифрова культура» і «культура цифрових технологій» у межах гуманітарного підходу, який розглядає цифровізацію як процес створення, збереження та поширення соціокультурних цінностей. Доведено, що цифрова колекція виступає не просто статичним сховищем електронних документів, а активним динамічним середовищем збереження, інтерпретації та трансляції національної педагогічної спадщини, а також простором культурної медіації й естетичного виховання. Висвітлено фундаментальну роль теорії соціального конструктивізму та концепції відкритих освітніх ресурсів (Open GLAM) у трансформації бібліотечних середовищ, де користувач стає активним суб’єктом конструювання знань.

Сформульовано та обґрунтовано п’ять провідних концептуальних принципів формування веборієнтованих цифрових колекцій освітянських бібліотек: принцип культурної автентичності, онтологічної цілісності, інтерактивної залученості, міжкультурної відкритості та семантичної доступності. Значну увагу приділено застосуванню новітніх стандартизованих інструментів та семантичних технологій, зокрема онтологічних моделей (CIDOC CRM), специфікацій openDS, протоколу IIIF для візуалізації 2D/3D-артефактів та інтерактивних «щедрих інтерфейсів» (generous interfaces), які відповідають міжнародним принципам FAIR і підвищують семантичну доступність ресурсів. Проаналізовано сучасні виклики функціонування бібліотек у кризових умовах та окреслено перспективи розвитку цифрових колекцій як основи для впровадження систем змішаного навчання, розвитку інклюзивного освітнього середовища й утвердження освітянських бібліотек у статусі активних культурно-освітніх хабів.

Особливості соціалізації цифрового покоління України в сучасних умовах

Є.А. Зеленов — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті розглядаються особливості процесу соціалізації молодого покоління в Україні в умовах повномасштабної війни. Визначено, що основними з них є трансформація агентів соціалізації (зниження ролі сім’ї та навчального закладу та зростання ваги соціальних мереж), вимушена он-лайн освіта та особливості сучасного цифрового покоління учнів та студентів. Схарактеризовані основні риси та наслідки кожної з цих проблем. Проаналізовані основні наукові розвідки вітчизняних дослідників щодо особливостей цифрової соціалізації.

Визначено, що перенесення всіх соціалізуючих сфер у віртуальний простір призвело до трансформації процесу соціалізації цифрового покоління.

Зазначено, що цифровий простір став для багатьох людей якорем, що підтримує їх у найскладніших обставинах, тобто виступає як механізм психологічного захисту, допомагає знизити рівень тривожності та створює ілюзію безпеки.

Стверджується, що необхідність дистанційного навчання, спілкування, взаємодії дуже прискорює оволодіння цифровими інструментами безпеки.

Констатується, що віртуальний простір як чинник соціалізації цифрових, виступає травмуючим фактором, адже інформаційний простір під час війни перенасичений фейками, мовою ворожнечі та шокуючим контентом.

Зазначено, що цифрова соціалізація несе в собі певні загрози та ризики: зростання цифрового навантаження, різноманітний контент, який може не відповідати суспільно схвалюваним нормам поведінки, цінностям.

Переосмислення підготовки вчителів для обдарованих учнів: німецький досвід та українські перспективи

M. M. Кабанець, О. В. Золотарьова — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У цьому теоретично-порівняльному огляді розглядаються сучасні підходи до підготовки вчителів у сфері розвитку обдарованості. У ньому простежується еволюція концепцій від психометричних моделей відбору до динамічних, інклюзивних та системних концепцій розвитку обдарованості та потенціалу особистості (Дж. Рензуллі, Р. Стернберг, А. Зіглер та Г. Штогер, К. Геллер та К. Перлет). Особлива увага приділяється досвіду Німеччини, зокрема ініціативі «Leistung macht Schule» (LemaS) та проектам фонду Karg-Stiftung, зокрема програмі Вільяма Стерна, які разом ілюструють перехід від педагогіки відбору до педагогіки розвитку потенціалу в загальноосвітніх школах. Ці висновки розглядаються в контексті українських реалій воєнного часу, підкреслюючи ризик прихованої недостатньої успішності, спричиненої стресом, травмою та переміщенням. У дослідженні обґрунтовується взаємодоповнюючий характер міжнародних та українських освітніх практик, при цьому Мала академія наук України, національний конкурсно-олімпіадний рух та адаптивні цифрові практики, зумовлені кризовими обставинами, визнаються цінним внеском у глобальну дискусію щодо розвитку талантів. Визначено стратегічні напрями переосмислення педагогічної освіти в Україні із фокусом на діагностичній компетентності вчителів, підтримці саморегульованого навчання та виявленні нереалізованого потенціалу в несприятливих умовах.

Застосування практик майндфулнес під час викладання і вивчення англійської мови у вищих навчальних закладах України

А. Ю. Коваленко, Л. О. Нестеренко — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті розглядається потенціал інтервенцій, заснованих на усвідомленості (УМ), для сприяння благополуччю студентів та підвищення ефективності викладання англійської мови у вищих навчальних закладах України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням рівня стресу, тривожності, емоційного виснаження та зниження мотивації серед студентів, особливо в контексті війни, що триває в Україні, що підкреслює необхідність освітніх підходів, що підтримують як академічні досягнення, так і психологічне благополуччя. У статті розглядається сучасний теоретичний та емпіричний аналіз усвідомленості, окреслюються її основні принципи та аналізується їх застосування на уроках іноземних мов. Особлива увага приділяється внеску усвідомленості у зниження тривожності, пов'язаної з іноземною мовою, посилення емоційної регуляції, підвищення стійкості, мотивації, самоефективності, концентрації, пам'яті, комунікативних навичок та говоріння. У статті також обговорюються педагогічні принципи, що лежать в основі ефективного навчання усвідомленості, включаючи намір, увагу, ставлення, навчання на основі дослідницьких досліджень та створення сприятливого та неупередженого навчального середовища. Крім того, принципи неупередженості, прийняття, початкового мислення, терпіння, непрагнення, довіри, відпускання та співчуття інтерпретуються у зв'язку з вивченням англійської мови. На основі проаналізованої літератури в статті пропонується набір практичних вправ на усвідомленість, які можна інтегрувати в уроки англійської мови, включаючи усвідомлене дихання, слухання, письмо, розмови, сканування тіла, рух, заземлення, візуалізацію, художні практики та насолоду. Ці вправи можна використовувати як розминку уроку, заповнення, переходи або самостійні навчальні завдання для сприяння емоційному благополуччю учнів, одночасно розвиваючи їхню комунікативну компетентність. Зроблено висновок, що усвідомленість є цінним педагогічним підходом, здатним створювати психологічно безпечні та захоплюючі навчальні середовища, що сприяють як вивченню мови, так і особистісному розвитку.

Гра, стійкість і почуття приналежності: до інтегративної теоретичної моделі підтримки дітей-біженців з України

O. I. Козьменко, К. Торос — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

Масове переміщення українських родин з 2022 року поставило кількасот тисяч дітей-біженців у системи освіти та громад приймаючих країн, зокрема в Естонії, де неформальні осередки підтримки — громадські недільні школи, культурні гуртки, ініціативи молодіжного діалогу — відіграють провідну роль у супроводі адаптації таких дітей. Наявні дослідження здебільшого розглядають гру, стійкість і почуття приналежності як окремі конструкти: психологія розвитку трактує гру як механізм опрацювання травматичного досвіду та саморегуляції; теорія стійкості розглядає соціально-екологічний контекст як головний чинник позитивної адаптації; дослідження приналежності визначають реляційну включеність переважно як наслідок успішної інтеграції. У статті обстоюється теза, що в реальному досвіді переміщеної дитини ці три конструкти функціонують як єдина, взаємопідсилювана система, а не як окремі змінні, і пропонується трирівнева модель, що об'єднує їх у межах екологічної теорії систем У. Бронфенбреннера. Перший рівень розміщує дитину в межах вкладених екологічних систем; другий - застосовує соціально-екологічну теорію стійкості для визначення захисних процесів, доступних у цих системах; третій рівень розглядає структуровану та неструктуровану гру як операційний механізм реалізації процесів стійкості, а почуття приналежності - як безпосередній наслідок гри та водночас чинник зворотного зв'язку, що підтримує стійкість з часом. Модель проілюстровано на прикладі українських дітей-біженців в Естонії та запропоновано як теоретичну основу для подальшої емпіричної перевірки.

Формування лідерської компетентності офіцерів-прикордонників з використанням технології моделювання професійних ситуацій

А. А. Мірошніченко — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню та розкриттю методичних аспектів застосування технології моделювання професійних ситуацій у формуванні лідерської компетентності офіцерів-прикордонників у процесі навчання в вищому військовому навчальному закладі.

Для з’ясування механізмів формування лідерської компетентності офіцерів-прикордонників автор звернувся до класичних та сучасних теорій. Беруться до уваги суттєві відмінності військового лідерства від управління в цивільних структурах. Автором зазначено, що специфіка діяльності офіцера ДПСУ вимагає поєднання інструментального (орієнтованого на виконання службово-бойових завдань) та емоційного (спрямованого на підтримку високого морально-психологічного стану особового складу) лідерства. Тому в формуванні лідерської компетентності офіцерів-прикордонників актуалізується роль інтерактивних методів навчання, зокрема технології моделювання професійних ситуацій.

Технологія моделювання професійних ситуацій у військовій освіті – це метод навчання, що полягає у штучному відтворенні реальних або ймовірних ситуацій професійної діяльності з метою надання офіцерам можливості виконати роль командира (лідера) та відпрацювати навички прийняття рішень і управління підрозділом. Ситуаційне моделювання активізує внутрішній потенціал офіцера, змушуючи його виходити із зони психологічного комфорту. Вважаємо, що процес формування лідерської компетентності з використанням моделювання професійних ситуацій є поетапним і системним, містить низку дій, тому моделювання може трактуватися як технологія.

Реалізація технології моделювання професійних ситуацій на практичних заняттях відбувається за чітким алгоритмом, який дозволяє поетапно переводити теоретичні знання у площину стійких лідерських навичок. Авторами представлено таку послідовність етапів проведення заняття з використанням технології моделювання професійних ситуацій: брифінг та занурення в ситуацію; етап невизначеності та самостійного аналізу; прийняття рішення; дебрифінг.

Формування самоосвітньої компетентності майбутніх юристів як складова їх підготовки до професійної діяльності

В. І. Мірошніченко — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті обґрунтовано сутність самоосвітньої компетентності майбутніх юристів, визначено її місце у структурі підготовки майбутніх юристів до професійної діяльності. Самоосвітня компетентність майбутніх юристів визначається як інтегративна якість особистості, яка поєднує мотивацію до безперервного професійного розвитку, здатність самостійно здобувати, критично осмислювати, оновлювати та застосовувати правові знання, ефективно організовувати власну навчально-пізнавальну діяльність і здійснювати професійне самовдосконалення відповідно до сучасних вимог юридичної практики.

До важливих чинників формування самоосвітньої компетентності майбутніх юристів автор відносить такі: ефективна організація освітнього процесу; розвиток внутрішньої мотивації до самоосвіти, усвідомленого ставлення до змісту навчання та готовності до самостійного опанування знань; забезпечення міждисциплінарної інтеграції, поєднання викладання навчальних дисциплін із виховною роботою; створення позитивного соціально-психологічного середовища для активної пізнавальної діяльності студентів; об’єктивне оцінювання навчальних досягнень студентів. Їх реалізація сприяє орієнтації професійної підготовки на сучасні потреби юридичної практики й ринку праці, водночас забезпечуючи задоволення освітніх потреб майбутніх юристів, їх професійне самовизначення та готовність до безперервного саморозвитку

Самоосвітня компетентність є однією з ключових складових професійної підготовки майбутніх юристів. Вона характеризує готовність і здатність особистості до цілеспрямованого, самостійного, безперервного набуття, оновлення, критичного осмислення та практичного застосування правових знань, розвитку професійно значущих якостей і самовдосконалення впродовж життя.

Ефективне формування самоосвітньої компетентності потребує цілеспрямованої організації освітнього процесу, у якому поряд із традиційними формами навчання доцільно використовувати сучасні педагогічні технології, освітні ресурси та інші засоби, що стимулюють самостійну пізнавальну активність студентів.

Формування цифрової компетентності майбутніх фахівців аграрної сфери засобами дисципліни «інформатика»

В.Ф. Ожема — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджується проблема формування цифрової компетентності майбутніх фахівців аграрної сфери засобами дисципліни «Інформатика» в умовах цифрової трансформації освіти й аграрного виробництва. Обґрунтовано необхідність професійно орієнтованого змісту інформатичної підготовки, спрямованого на розвиток здатності застосовувати цифрові технології, інформаційно-комунікаційні засоби, цифрові платформи й технології штучного інтелекту для розв’язання професійних завдань. У дослідженні використано методи аналізу, синтезу, узагальнення й систематизації наукових джерел.

Визначено сутність формування цифрової компетентності, охарактеризовано методологічні підходи й педагогічні умови її розвитку засобами дисципліни «Інформатика». Визначено педагогічні умови, що охоплюють професійно орієнтоване структурування змісту дисципліни «Інформатика», застосування практико-орієнтованих методів навчання, створення сучасного цифрового освітнього середовища, використання цифрових освітніх ресурсів і сервісів штучного інтелекту, міждисциплінарну інтеграцію й розвиток мотивації до безперервного цифрового професійного самовдосконалення. Доведено, що інтеграція професійно орієнтованого змісту навчання, практико-орієнтованих методів, цифрових освітніх ресурсів, сервісів штучного інтелекту й міждисциплінарних зв’язків забезпечує розвиток цифрового мислення, інформаційної культури й готовності майбутніх фахівців аграрної сфери до ефективної професійної діяльності в умовах цифровізації. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення освітніх програм і методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх фахівців аграрної сфери.

Взаємодія автора і читача в англомовному академічному тексті

В.В. Панченко, К.Л. Златіна — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто взаємодію автора і читача як одну з визначальних характеристик англомовного академічного тексту. Вихідним є положення про те, що автор не лише повідомляє результати дослідження, а й визначає ступінь категоричності тверджень, позначає власну позицію та передбачає можливу реакцію адресата. Мета статті – схарактеризувати цю взаємодію через засоби вираження авторської позиції та залучення читача, а також запропонувати способи роботи з ними під час навчання англомовного академічного письма. З’ясовано, що авторська позиція реалізується за допомогою засобів пом’якшення і посилення тверджень, маркерів ставлення та самозгадування. Їх вибір дає змогу співвіднести силу висловленого положення з переконливістю доказів і водночас окреслити відповідальність автора за його зміст. Залучення читача забезпечують займенники на позначення читача, директивні дієслова, питання, апеляції до спільного знання та коментарі, за допомогою яких автор спрямовує увагу адресата й полегшує сприйняття аргументації. Обґрунтовано, що ефективність цих засобів визначається не частотністю вживання, а їх відповідністю жанру, доказовій основі та комунікативному наміру. Запропоновано опрацьовувати взаємодію автора і читача у три послідовні етапи: функціональне спостереження, кероване перетворення та самостійне редагування тексту. На першому етапі здобувачі зіставляють способи представлення однакових за змістом тверджень; на другому змінюють ступінь їх категоричності й характер звернення до адресата відповідно до запропонованої ситуації; на третьому пишуть і редагують власний мікротекст. Критеріями оцінювання визначено узгодженість тверджень із доказами, чіткість авторської позиції, послідовність аргументації та зрозумілість викладу для читача.

Cоціально-педагогічна профілактика булінгу в закладах освіти: теоретичний та практичний аспекти

Є.Ю. Пліско — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз феномену булінгу як актуальної соціально-педагогічної проблеми сучасного освітнього середовища в Україні. Актуальність дослідження зумовлена зростанням випадків цькування серед дітей та підлітків, високим рівнем латентності цього явища, а також недостатньою ефективністю існуючих механізмів профілактики та протидії булінгу в закладах освіти. Розкрито сутність поняття «булінг», визначено його видову класифікацію (фізичний, психологічний, економічний, сексуальний булінг та кібербулінг). Охарактеризовано ключові ознаки, що відрізняють булінг від конфлікту: систематичність, навмисність, нерівність сил, наявність сторін (кривдник, жертва, спостерігачі) та негативні наслідки для психічного й фізичного здоров’я потерпілого. Досліджено структуру булінгу, проаналізовано психологічні портрети його учасників. Особливу увагу приділено наслідкам булінгу для всіх категорій учасників освітнього процесу. Розглянуто нормативно-правове забезпечення протидії булінгу в Україні, проаналізовано положення Законів України «Про освіту» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», які визначають правові засади відповідальності за вчинення булінгу. Наголошено на проблемах практичної реалізації антибулінгової політики: недостатня кваліфікація педагогічних працівників, низький рівень довіри учнів до вчителів, брак системного моніторингу. Узагальнено досвід зарубіжних країн щодо запровадження комплексних антибулінгових програм. Обґрунтовано основні напрями соціально-педагогічної профілактики булінгу: первинна (просвітницька робота, формування толерантності), вторинна (діагностика, виявлення дітей групи ризику, психолого-педагогічний супровід), третинна (робота з випадками булінгу, психокорекція учасників). Запропоновано алгоритм дій для педагогічних працівників щодо виявлення, припинення та запобігання випадкам цькування.

Цифровізація освітнього процесу як детермінанта розвитку відкритої освіти

С.С. Рашидова, Т.С. Бондаренко — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено роль цифровізації освітнього процесу як визначальної детермінанти розвитку відкритої освіти в умовах сучасної цифрової трансформації суспільства. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення місця і ролі цифровізації в освітньому просторі не лише як засобу впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, а як системного чинника, що визначає можливості реалізації принципів відкритості, доступності, гнучкості, персоналізації, інклюзивності освіти тощо. На основі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних учених, міжнародних документів та сучасних концепцій цифрової трансформації освіти розкрито еволюцію наукових підходів щодо розуміння взаємозв’язку цифровізації та відкритої освіти. Показано, що концепція відкритої освіти сформувалася значно раніше за сучасний етап цифрової трансформації, однак саме розвиток цифрових технологій забезпечив її практичну реалізацію, масштабованість і стійке функціонування. Визначено основні механізми впливу цифровізації на розвиток відкритої освіти, серед яких інфраструктурний, комунікаційний, ресурсний, інклюзивний, персоналізаційний. Обґрунтовано, що цифровізація створює умови для формування цифрового освітнього середовища, розвитку відкритих освітніх ресурсів, дистанційного та змішаного навчання, академічної мобільності, безперервної освіти й індивідуальних освітніх траєкторій. Таким чином, цифровізація, виступаючи системною, інтегративною детермінантою розвитку відкритої освіти, формує нову якість освітнього середовища та визначає технологічні, організаційні й педагогічні механізми реалізації її базових принципів.

Кібергігієна як складова системи охорони праці в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти

M.Л. Роганов, M.M. Роганов — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено проблему забезпечення кібербезпеки та формування кібергігієни в освітньому процесі педагогічних закладів вищої освіти в умовах цифрової трансформації. Обґрунтовано актуальність формування безпечного цифрового освітнього середовища як важливої складової професійної підготовки майбутніх педагогів та системи охорони праці.

Уточнено сутність поняття «кібергігієна» як інтегративної характеристики особистості, що охоплює знання, уміння та навички безпечної поведінки в інформаційному середовищі.

Проаналізовано основні кіберзагрози, пов’язані з використанням інформаційно-комунікаційних технологій у закладах вищої освіти, зокрема в умовах дистанційного навчання, та обґрунтовано їх розгляд як складової професійних ризиків у системі охорони праці. Визначено, що ефективне забезпечення безпеки даних потребує комплексного підходу, який поєднує технічні, організаційні та педагогічні заходи.

Особливу увагу приділено формуванню цифрової компетентності майбутніх педагогів, зокрема її складовій – кібергігієні, що забезпечує готовність до безпечної професійної діяльності в цифровому освітньому середовищі. Обґрунтовано доцільність розгляду кібергігієни як елемента системи управління професійними ризиками та складової охорони праці.

Визначено основні педагогічні умови формування кібергігієни, серед яких інтеграція змісту кібербезпеки у професійну підготовку, використання практико-орієнтованих методів навчання та створення безпечного освітнього середовища.

Результати дослідження можуть бути використані у процесі вдосконалення підготовки педагогів, розроблення освітніх програм та забезпечення інформаційної безпеки й безпечних умов професійної діяльності в закладах вищої освіти.

Освітня дослідницька лабораторія майбутнього вихователя: теоретичні засади та сучасні технології

М.В. Роганова — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті розглянуто проблему формування дослідницької культури майбутніх педагогів дошкільної освіти як важливої складової їхньої професійної підготовки. Наголошено, що сучасний вихователь має володіти не лише професійними знаннями та вміннями, а й навичками науково-дослідної діяльності, які забезпечують здатність аналізувати педагогічні явища, знаходити ефективні шляхи розв’язання професійних проблем та впроваджувати інновації в освітній процес.

Дослідницьку компетентність педагога дошкільної освіти визначено як інтегративне утворення, що охоплює мотивацію до наукового пошуку, систему знань, дослідницькі вміння та особистісні якості, необхідні для здійснення науково-педагогічної діяльності. Встановлено, що її формуванню сприяє розвиток умінь визначати проблему дослідження, обґрунтовувати її актуальність, формулювати мету і завдання, добирати методи дослідження, аналізувати результати та презентувати їх.

Особливу увагу приділено діяльності освітньої дослідницької лабораторії майбутнього вихователя як інноваційного середовища для розвитку дослідницьких умінь здобувачів освіти, зокрема висвітлено особливості використання сучасних освітніх технологій у діяльності освітньої дослідницької лабораторії «Духовні основи дошкільного дитинства» як засобу формування дослідницької компетентності, творчого мислення та професійної готовності майбутніх педагогів дошкільної освіти. Охарактеризовано потенціал проєктних, змішаних і дистанційних технологій навчання, цифрових освітніх платформ, вебквестів, електронного портфоліо, педагогічного коучингу, фасилітації та рефлексивної практики у забезпеченні інтеграції освітньої, наукової й практичної діяльності студентів. Зроблено висновок, що комплексне використання зазначених технологій сприяє розвитку дослідницьких умінь, професійної рефлексії, самостійності, академічної взаємодії та готовності майбутніх вихователів до інноваційної професійної діяльності.

Суть та еволюція поняття «освітньо-культурологічні засади» у світовому цифровому дискурсі

М.Л. Ростока — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

Автором обґрунтовано суть поняття «освітньо-культурологічні засади» та досліджено його еволюцію у світовому цифровому дискурсі відкритої освіти, визначено основні етапи його розвитку, систематизовано наукові підходи до його інтерпретації, розроблено авторську періодизацію еволюції поняття та сформульовано його авторське визначення як теоретичну основу подальшого розвитку в умовах цифрової трансформації освіти. Проаналізовано праці учених, у яких представлено результати досліджень з вивчення культурологічного підходу в освітніх парадигмах минулого і сучасності. Концептуалізовано еволюційний поетапний перебіг наукової думки у відповідних історичних періодах. Розглянуто провідні концепції, що вплинули на еволюційні процеси розвитку зазначеного поняття та проведено історико-філософський аналіз трансформації його змісту під впливом цифровізації освіти, відкритої науки й глобального цифрового науково-освітнього простору. За результатами проведених розвідок виокремлено певні кластери розв’язання завдань прикладного наукового дослідження «Науково-аналітичний супровід розбудови єдиного інформаційного простору відкритої освіти» (2026–2028, 0126U001421), що виконується у Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В. О. Сухомлинського (НАПН України).

Розвиток української музичної культури в епоху середньовіччя

Л.М. Сбітнєва, О.Ф. Сбітнєва — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено аналіз розвитку української музичної культури, яка займала вагоме місце у культурно-мистецькому просторі України та впливала на формування художніх смаків української молоді в епоху Середньовіччя. Наголошено, що українська музична культура зародилася в далекому історичному минулому.

Досліджено, що Київська Русь досягла особливо високого політичного і культурного розквіту в ХI столітті при князях Володимирі та Ярославі. Значення цього періоду в історії культури українського народу є надзвичайно важливим, адже саме в цей час були закладені основи розвитку літератури, архітектури та музичного мистецтва. Як один з важливих компонентів суспільної культури, музика була тісно пов’язана з культурою і побутом народу.

Наголошено, що вже в ті часи в Київській Русі почало розвивалося професійне музичне мистецтво, яке, окрім зразків народної творчості, вміщувало церковну музику і музику княжих дворів. Музичній освіченості стало надаватися велике значення.

Доведено, що найбільш популярним видом музичної народної творчості була народна пісня. Вже в часів Київської Русі в українській культури була широко розповсюджена інструментальна танцювальна музика. Світське музикування почало розвиватися в українському суспільстві починаючи з ХV-го століття. Виникнення багатоголосного співу у ХVI-му столітті в Україні сприяло початку систематизації, упорядкування основ співочого мистецтва та інтенсивній творчій діяльності. Професійна музика XV століття зосереджувалася у важливих культурних містах того часу - Львові, Києві та інших. Показано, що в епоху Середньовіччя художня культура становилася одним із визначальних чинників прогресу суспільства. Накопичувались й узагальнювались мистецькі надбання, розвивалося професійне музичне мистецтво. Художні традиції Київської Русі, змінюючись та збагачуючись, продовжували розвиватися на протязі декілька століть.

Еволюція уявлень про обдарованість у західній педагогіці ХХ сторіччя

А.Є. Скирда — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено історико-педагогічний аналіз еволюції уявлень про обдарованість у західній педагогіці ХХ століття. Простежено трансформацію наукових підходів до розуміння феномену обдарованості від психометричного трактування як переважно інтелектуальної характеристики особистості до сучасної концепції розвитку людського потенціалу. На основі аналізу праць провідних західних учених, нормативних документів та історико-педагогічних джерел виокремлено п’ять основних етапів розвитку наукових уявлень про обдарованість: психометричне становлення концепції обдарованості (1900–1930), інституціоналізацію педагогіки обдарованості (1940–1960), формування когнітивно-креативної парадигми (1960–1980), розвиток багатовимірних моделей обдарованості (1980–1990) та перехід до концепції розвитку потенціалу особистості наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Показано, що кожний із визначених етапів відображає зміну методологічних засад дослідження обдарованості та розширення її змістового наповнення. Обґрунтовано, що психометричний підхід започаткував наукове вивчення інтелектуальних здібностей, інституціоналізація педагогіки обдарованості сприяла формуванню спеціальних освітніх програм і державної політики підтримки обдарованих дітей, а когнітивно-креативна та багатовимірна парадигми істотно розширили уявлення про структуру обдарованості, включивши до неї творчість, мотивацію, особистісні та соціокультурні чинники. Встановлено, що наприкінці ХХ століття відбувся концептуальний перехід від ідентифікації обдарованості до дослідження закономірностей розвитку здібностей, що знайшло відображення у концепціях talent development, human potential development і lifelong learning. Зроблено висновок, що еволюція західної педагогіки обдарованості характеризується послідовним переходом від вимірювання здібностей до створення педагогічних умов для розвитку потенціалу особистості, що визначає методологічні засади сучасної теорії та практики освіти.

Актуальні проблеми спортивної педагогіки в контексті підготовки майбутніх фахівців фізичної культури

Л.Г. Цибулько, O.І. Холодний, І.Д. Боженко — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено теоретичний аналіз актуальних проблем спортивної педагогіки в контексті професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури. Обґрунтовано, що трансформація соціальних функцій фізичної культури, цифровізація освітнього процесу, поширення інклюзивних практик, персоналізація рухової активності та зміна вимог до професійної компетентності фахівця зумовлюють необхідність переосмислення концептуальних і технологічних засад спортивно-педагогічної освіти.

Зазначено, що спортивна педагогіка є міждисциплінарною педагогічною галуззю, предметом якої виступають закономірності навчання, виховання, розвитку та становлення особистості у фізкультурно-спортивній діяльності, що є актуальним у зв’язку з переходом від технократичної моделі передавання спортивних знань і рухових навичок до особистісно орієнтованої, рефлексивної та суб’єктно-діяльнісної парадигми навчання.

На основі аналізу сучасних наукових праць виокремлено ключові проблемні напрями спортивної педагогіки: суперечність між традиційною спортивно-тренувальною моделлю і компетентнісною парадигмою професійної підготовки; недостатню інтеграцію цифрових технологій і засобів цифрового здоров’я; фрагментарність підготовки до діяльності в інклюзивному освітньому середовищі; обмежене використання рефлексивних і саморегуляційних механізмів професійного розвитку; недостатню індивідуалізацію освітнього процесу; розрив між теоретичною, методичною та практичною складовими підготовки. Робиться висновок, що модернізація спортивної педагогіки повинна бути спрямована на зміну логіки професійної підготовки: від засвоєння нормативно заданих алгоритмів до формування здатності майбутнього фахівця аналізувати професійну ситуацію, проєктувати педагогічне рішення, реалізовувати його та рефлексивно оцінювати отриманий результат.

Український і польський виміри національної ідентичності у системі професійної підготовки майбутніх учителів історії

Г.С. Черевичний — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

Автором здійснено порівняльні розвідки щодо теоретико-аналітичного усвідомлення процесів формування національної ідентичності майбутніх учителів історії у системі університетської освіти та актуалізовано вагомість цієї проблеми. У цьому сенсі питання розглянуто в українському і польському вимірах феномену «національна ідентичність». Тим самим розкрито значущість його вивчення для професійної підготовки майбутніх учителів історії. Аргументовано, що майбутні учителі історії мають стати як носіями, так і провідниками історичної пам’яті та історичного знання, що транслюватиметься у навчання здобувачів закладів загальної середньої освіти як потенційний складник майбутньої професійної діяльності, педагогічної компетентності історика-предметника. Наголошено на фахових детермінантах професіоналізму учителя історії як громадянина України. Представлено певні судження українських і польських науковців щодо історичної еволюції поняття «ідентичність» у площині націотворення українського і польського суспільств. Здійснено аналіз досліджень і публікацій у цьому контексті, зокрема акцентовано увагу на головних чинниках формування національної ідентичності майбутніх учителів історії у системі їхньої професійної підготовки в українських і польських університетах. Проведено компаративний зріз зазначених систем в Україні і Республіці Польща та окреслено перспективи подальших етапів наукового дослідження. Стаття є теоретико-аналітичною за змістом.

Освітня діяльність вищої школи: криза парадигми розвитку

М.М. Чурсін, Г.П. Шевченко, Т.Л. Антоненко — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті розглядається парадигма розвитку в освітній діяльності та обґрунтовується необхідність її критичного переосмислення в умовах прискорення технологічних змін і зростання нелінійності соціальних процесів. Освітні парадигми визначено як сукупність усталених концепцій, ідей, підходів і способів осмислення та організації освіти. Показано, що орієнтація на розвиток, інтелект, професіоналізм, індивідуалізацію та технологізацію освіти значною мірою сформувалася під впливом техніко-економічних аспектів розвитку. Однак прискорення технологічних змін і нелінійність багатьох процесів у життєдіяльності суспільства створюють передумови для перегляду окремих парадигм та втрати ними переконливості. Детально аналізується парадигма розвитку, розкривається складність і багатоаспектність цього процесу, різноманітність його просторів, темпоральні відмінності, суперечливість результатів для технологій і людини. Показано методологічну недостатність концепції сталого розвитку, окреслено проблему меж зростання та необхідність недопущення перевищення критичних меж, за якими розвиток може призводити до втрати життєво важливих властивостей системи. Особливу увагу приділено трансформації відносин між людиною і технологіями, розвитку штучного інтелекту, тенденціям формування «кіборга» та «постлюдини», а також перспективі технологічної сингулярності. Обґрунтовано, що ці тенденції актуалізують питання про межі традиційної педагогіки, її суб’єктність та гуманітарні засади. Запропоновано розглядати розвиток в освітній діяльності не як безумовну мету, а як проблему, що потребує структурування за об’єктами, просторами, темпами, межами та наслідками. Зроблено висновок про необхідність посилення гуманітарних критеріїв оцінювання технологічних інновацій в освіті та забезпечення пріоритету людини в умовах технологічної трансформації.

Емоційно-естетичний розвиток дітей дошкільного віку

Х.А. Шапаренко, М.С. Жулід — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті визначено особливості емоційно-естетичного розвитку дитини дошкільного віку через формування моделей ставлення дитини до самої себе, а також до інших людей і навколишнього середовища. Проаналізовано ключові дефініції дослідження та з’ясовано сутність понять «емоційний розвиток», «естетичний розвиток», «емоційно-естетичний розвиток дітей дошкільного віку. Охарактеризовано емоційно-естетичний розвиток дітей дошкільного віку як складний та багатогранний процес формування особистості, що охоплює емоційну сферу, яка забезпечує розвиток почуттів і здатність до емпатії; естетичне сприйняття, що полягає у вмінні відчувати і розуміти красу навколишнього світу; система ціннісних орієнтацій, завдяки якій дитина засвоює загальнолюдські та культурні ідеали; а також творча діяльність, яка стимулює самовираження і саморозвиток через художню чи іншу творчу активність. Серед основних компонентів емоційно-естетичного розвитку виокремлено емоційно-чуттєвий компонент (відображає здатність активно й глибоко емоційно реагувати на різноманітні аспекти навколишнього світу.), естетично-перцептивний компонент (демонструє ступінь розвитку вміння дитини сприймати, усвідомлювати та оцінювати явища чи об’єкти, які є носіями естетичної цінності), ціннісно-мотиваційний компонент (відображає ставлення дитини до естетичних явищ навколишнього світу, а також її внутрішній стимул до участі у творчому процесі), творчо-діяльнісний компонент(охоплює широкий спектр навичок і проявів, спрямованих на реалізацію індивідуального творчого потенціалу), рефлексивно-оцінний компонент(формує основу для розуміння й аналізу дитиною себе та навколишнього світу через емоційні та естетичні категорії).

Освітянські бібліотеки як центри психологічної стійкості та соціальної згуртованості в кризових умовах

К.Б. Щегельська — Fri, 30 Oct 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено парадигмальну трансформацію освітянських бібліотек України в умовах повномасштабної російської агресії та глибоких соціокультурних криз. Доведено, що бібліотеки остаточно подолали стереотип пасивних інформаційно-накопичувальних закладів, реорганізувавши свій функціонал у багатофункціональні інституційні осередки національної резильєнтності. На основі аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду виокремлено й систематизовано п’ять пріоритетних векторів діяльності бібліотек у воєнний час: безпеково-просторовий, психосоціальний, когнітивно-інформаційний, цифровий та соціально-гуманітарний. Розкрито зміст безпеково-просторового вектора як забезпечення фізичного захисту, інфраструктурної адаптації та збереження культурної спадщини як акту опору. Охарактеризовано психосоціальні практики (бібліотерапія, підтримка внутрішньо переміщених осіб, тренінги психологічної стійкості), спрямовані на мінімізацію травматичного впливу війни. Обґрунтовано роль бібліотек як надійного інституційного бар’єру проти ворожої дезінформації через формування медіакультури та фактчекінг, а також як цифрових хабів, що гарантують безперервність освіти через віртуалізацію послуг та адміністрування репозитаріїв. Доведено, що соціально-гуманітарна функція перетворила бібліотеки на драйвери консолідації громад, сприяючи мовно-культурній єдності та волонтерській мобілізації. Наукова новизна полягає в системному обґрунтуванні ролі бібліотеки як інституційного амортизатора соціальних шоків та активного суб’єкта інформаційно-когнітивної безпеки держави. Визначено перспективи подальших досліджень щодо нормативно-методичного забезпечення нових бібліотечних функцій для повоєнної відбудови.