Актуальні проблеми права: теорія і практика

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ЗА УМОВ ВІЙНИ В РАКУРСІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ (ОКРЕМІ АСПЕКТИ)

2025-09-09T16:21:52+00:00

Стаття присвячена реалізації економіко-правової політики держави в умовах розв’язаної російським
агресором повномасштабної війни проти України з урахування євроінтеграційної складової. Акцент
робиться на правовому забезпеченні економічної безпеки України та дружніх країн як складової їх
національної безпеки в умовах існуючих та потенційних воєнних загроз. Аналізуючи поточну ситуацію в
Україні та ЄС, виявляються найбільш болючі проблеми, що потребують нагального вирішення з метою
забезпечення реальних можливостей для відсічі агресорам, збереженні та посиленні економічного
потенціалу України та дружніх миролюбних країн як матеріальної основи функціонування
демократичного суспільства. Це стосується і стратегічних цілей держави в економічній сфери, і захисту
економічної конкуренції від свавілля цифрових гігантів, і стратегічного інвестування за участі дружніх
держав та бізнесу в ракурсі повоєнної відбудови України.
У зв’язку зі скасуванням Господарського кодексу України, що має невдовзі відбутися, постає
проблема заповнення появи пов’язаних з цим прогалин в економічному законодавстві. Відтак,
пропонується визначити в законі, що має стати ключовим актом економічного законодавства, правові
засади державної економічної політики, визначити стратегічні цілі держави у сфері економіки, а також
коло суб’єктів, об’єктів, договорів, санкцій/заходів відповідальності та правових режимів
господарювання з посиланням на відповідні акти законодавства. Це має зекономити зусилля щодо
розробки нового кодексу (замість Господарського) та уникнути проблеми з внесенням в нього змін та
доповнень, зумовлених вдосконаленням положень зазначених актів з огляду на появу нових економічних відносин та/або істотних змін в існуючих.

Ключові слова: сучасна економіка; правове забезпечення; стратегічні цілі; євроінтеграція; міжнародна співпраця; вдосконалення правового регулювання.

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ОСОБЛИВИЙ ПРЕДМЕТ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

2025-09-09T16:26:59+00:00

Стаття присвячена з’ясуванню змісту ліцензування господарської діяльності як особливого
предмету господарсько-правового регулювання. Встановлюється, що ліцензування господарської
діяльності в Україні постає невід’ємним предметом господарсько-правового регулювання з огляду на те,
що цей інститут господарського права своїми формою та змістом визначається метою, завданнями,
функціями, а також методами господарсько-правового регулювання економічних процесів та
підприємницької діяльності в цілому. Господарсько-правове регулювання ліцензування сприяє забезпеченню
стійкого господарського порядку, за якого можливе повноцінне поєднання вимог принципів свободи
підприємницької діяльності, економічної безпеки, правопорядку та передбачуваності (прогнозованості)
господарських правовідносин і поведінки учасників таких відносин. Шляхом правового регулювання
ліцензування уможливлюється правомірний господарсько-правовий вплив держави на суб’єктів
господарської діяльності, в межах якого держава: по-перше, встановлює чіткі правові рамки, у межах
яких суб’єкти господарювання можуть здійснювати певні види діяльності; по-друге, здійснює контроль
та гарантує відповідність діяльності підприємств стандартам якості, надійності та безпеки; по-
третє, забезпечує дотримання суспільно значущих стандартів у господарській діяльності, дозволяючи
діяти на ринку лише тим суб’єктам, які відповідають встановленим критеріям. Значимість ліцензування
господарської діяльності (як особливого об’єкту господарсько-правового регулювання) в цілому
об’єктивується в тому, що воно є гарантією того, що свобода підприємницької діяльності в державі буде
реалізовуватись у впорядкованому, прогнозованому та соціально орієнтованому правовому просторі, що
відповідає концептуальній меті господарського права – формуванню стабільного та справедливого
господарського порядку. Посилюють значимість такого об’єкта господарського-правового регулювання
комплекс функцій, якими характеризується ліцензування (як інститут господарського права), серед яких регулятивна, стабілізуюча, гармонізуюча (зокрема, врівноважує інтереси держави та суб’єктів
господарської діяльності), правозахисна та превентивна функції. Окремо увага автора звертається на
те, що правове регулювання ліцензування господарської діяльності здійснюється з урахуванням двох основних методів господарського права – імперативного та диспозитивного. У висновках до статті узагальнюються результати наукової розвідки та вказується на місце норм законодавства, які регламентують розглядуваний інститут господарського права, у системі норм господарського законодавства України.

Ключові слова: господарський правопорядок, господарсько-правовий вплив, економічна безпека, ліцензування господарської діяльності, правове регулювання, сфера дії господарського права, чесна конкуренція.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В СУЧАСНИЙ ПЕРІОД ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ (АНАЛІЗ СЛУЖБОВО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН)

2025-09-09T16:33:06+00:00

У статті здійснено комплексне дослідження особливостей проходження державної служби в
сучасний період державотворення на основі аналізу наукових праць провідних вчених-юристів та фахівців
у сфері державного управління. В структурі механізму держави як цілісної, ієрархічної та динамічної
системи особливу роль відіграє державний апарат як носій державно-владних повноважень. Однією із
характерних ознак державного апарату є його штат, який утворюють державні службовці, що
займаються управлінням на професійній основі, однак з певною специфікою їх правового статусу.
Розвиток нашої держави в період воєнного стану та післявоєнний період значною мірою буде залежати
від ефективності державного апарату, від професіоналізму, чесності, компетентності, відповідальності
та нульовій толерантності до корупції державних службовців. Це і зумовило актуальність дослідження
особливостей проходження державної служби в сучасний період державотворення. Метою статті є
дослідження специфіки проходження державної служби в Україні в сучасний період державотворення.
Оскільки державна служба є невід’ємним атрибутом державної влади, а, значить, держави, то в статті
проведено історичний аналіз законодавчого регулювання проходження державної служби в різні періоди
становлення нашої державності і на підставі наукових праць визначено періоди розвитку державної
служби, а також етапи розвитку державної служби в Україні в період незалежності: 1) протягом 1993-
1999 рр. створені засади для розбудови сучасної державної служби; 2) 2000-2004 рр. визначено напрями
реформування та подальшого розвитку державної служби, започатковано наукову програму дослідження
розвитку державної служби; 3) з 2005 р. тривала реалізація Програми розвитку державної служби на
2005-2010 роки, вжиті заходи з адаптації державної служби до принципів організації Європейського
адміністративного простору; 4) з 2011-2015 рр. прийнято Закон України «Про державну службу» від
10.12.2015 р,; 5) з 2015 р. – 24.02.2022 р. характеризується суттєвими змінами, які викликані
реформуванням державної служби, прийняттям нової Стратегії реформування державного управління
України на 2022-2025 рр.; 6) з 24 лютого 2022 року – сьогодення - етап функціонування державної служби
в умовах воєнного стану.
Статус державного службовця, як суб’єкта службово-трудових відносин, забезпечується
сукупністю взаємопов’язаних законів та підзаконних нормативно-правових актів, за допомогою яких
створюються організаційно-правові підстави для належної реалізації та ефективного захисту
державними службовцями як працівниками своїх трудових прав в процесі службово-трудової діяльності у певному державному органі. І ця особливість правового статусу державного службовця знаходить
закріплення, в першу чергу, при прийнятті на державну службу, що включає особливі умови щодо
громадянства, освіти, встановлення окремих обмежень та заборон, вимоги до професійної
компетентності, встановлення випробування, принесення присяги та, в окремих випадках, особливості укладення контракту.

Ключові слова: державний апарат, державотворення, трудові відносини, трудові права, державна служба, правове регулювання, праця, принципи, правовий статус.

ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ПРИ ВНЕСЕННІ ІНФОРМАЦІЇ ДО ЄДИНОГО РЕЄСТРУ ДОСУДОВИХ РОЗСЛІДУВАНЬ

2025-09-09T18:00:19+00:00

У статті розглянуто процеси створення та функціонування Єдиного реєстру досудових
розслідувань (далі - ЄРДР). На основі аналізу практики його застосування окреслено як позитивні
аспекти, так і чинники, що можуть негативно впливати на кримінальне судочинство, зокрема, на
початкову стадію досудового розслідування. У ході дослідження розглянуто історію створення ЄРДР,
проаналізовано стан вивчення цієї проблеми українськими науковцями, а також узагальнено судову
практику щодо зазначених питань. Встановлено низку проблемних аспектів функціонування ЄРДР, а
також колізії між Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) та іншими
Законами України. Розкриті проблемні питання, які пов'язані з обробкою анонімних повідомлень, правовою
природою малозначних діянь, реєстрацією злочинів, суб'єктом яких є конкретна фізична або юридична
особа, а також з використанням ЄРДР під час воєнного стану та військових дій. Запропоновано
впровадження технологій штучного інтелекту для оптимізації функціонування ЄРДР. Наголошено на
необхідності гармонізації норм КПК України з міжнародними правовими стандартами, зокрема,
Міжнародним пактом про громадянські та політичні права та нормами європейського права, з метою забезпечення принципу верховенства права та процесуальної рівності сторін у кримінальному процесі.

Ключові слова: Кримінальний процесуальний кодекс України, Єдиний реєстр досудових розслідувань, право на захист, правоохоронні органи, інформація.

ПОДАТКОВА ЕТИКА ТА ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ: ШЛЯХИ ЕФЕКТИВНОЇ БОРОТЬБИ З НЕСПЛАТОЮ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ

2025-09-09T18:08:25+00:00

Стаття присвячена аналізу взаємозв’язку між податковою етикою та правовими механізмами
протидії ухиленню від сплати податків в Україні як чинників, що визначають ефективність
функціонування податкової системи у сучасних соціально-економічних умовах. У центрі дослідження —
теоретико-методологічні засади податкової етики, чинники її формування, а також нормативно-
правова база та організаційна структура державної політики у сфері виявлення та запобігання
податковим правопорушенням. У статті обґрунтовується теза про те, що високий рівень податкової
культури населення не лише сприяє добровільному виконанню податкових обов’язків, але й значною мірою
впливає на результативність правозастосування, знижує суспільну толерантність до правопорушень у
цій сфері та посилює авторитет державних інституцій.
Наголошується, що ізольоване застосування каральних механізмів без належної уваги до
формування етичного підґрунтя податкових відносин є неефективним і навіть контрпродуктивним,
оскільки не здатне забезпечити стійкий результат. Податкова етика розглядається як комплексне
явище, сформоване історичними, культурними, соціальними та економічними передумовами, що
потребує цілеспрямованої державної політики у сфері просвіти, інформування населення, а також
формування прозорих і справедливих умов виконання податкових обов’язків.
Звертається увага на те, що сучасна система протидії податковим правопорушенням в Україні
стикається з рядом суттєвих викликів. Серед них — правова фрагментарність, надмірна складність
законодавства, відсутність сталої судової практики у справах щодо податкових злочинів, а також
обмежена інституційна спроможність контролюючих органів. Важливим аспектом є наявність
внутрішньої корупції у самій податковій системі, що підриває довіру платників до держави та нівелює
потенціал навіть ефективно прописаних законодавчих норм. Окремо підкреслюється значення
впровадження цифрових технологій — таких як e-аудит, аналітика великих даних, автоматизовані
системи управління ризиками — як інструментів підвищення прозорості та зменшення суб’єктивного
чинника у процесі адміністрування податків.
Зазначається необхідність реформування не лише правового середовища, але й управлінських
підходів до побудови відносин між державою та платником податків. У цьому контексті досвід країн із
високим рівнем податкової дисципліни (зокрема скандинавських держав, Німеччини, Канади) демонструє
ефективність моделі "м’якого примусу", яка поєднує елементи сервісної орієнтації, партнерства та моральної відповідальності. Така модель може бути адаптована до українських реалій за умови
комплексної інституційної реформи, політичної волі та сталого міжсекторального діалогу.
Обґрунтовується висновок, що лише гармонійне поєднання правових, організаційних та
інформаційно-просвітницьких заходів здатне забезпечити реальне зниження рівня ухилення від сплати
податків. Запропоновано комплексну модель протидії податковим правопорушенням, яка передбачає
вдосконалення законодавства, цифровізацію фіскального контролю, підвищення професійної
доброчесності та ефективності контролюючих органів, а також формування в суспільстві високого
рівня податкової свідомості. Акцентовано на потребі зменшення фіскального тиску на бізнес, посилення
бюджетної прозорості та стимулювання добровільної сплати податків як ключових умов побудови
довготривало ефективної податкової системи. У підсумку, стаття пропонує цілісне бачення податкової
політики як синтезу етичних цінностей та правових стандартів у контексті формування фінансово стабільної та соціально відповідальної держави.

Ключові слова: податкова етика, ухилення від сплати податків, податкова культура, правові механізми, податкове законодавство, фіскальна дисципліна, податковий контроль.

ІНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА ЗАХИСТУ ПРАВА НА ПРАЦЮ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД, КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ

2025-09-09T18:12:58+00:00

Право на працю є одним із основних соціально-економічних прав людини, закріплених у конституціях
більшості сучасних держав. Ефективний захист цього права вимагає створення комплексної
інституційної системи, яка має забезпечувати не лише декларативне проголошення трудових прав, а й
їхню реальну гарантованість через сукупність правових, організаційних та процедурних механізмів.
Інституційна система захисту права на працю є багаторівневою структурою, що включає конституційні
основи, спеціалізоване трудове законодавство, судову систему, адміністративні органи та
альтернативні способи вирішення трудових спорів. Теоретичне обґрунтування цієї системи базується на
засадах конституціоналізму, концепції правової держави та доктрині соціальних прав, що визначає
методологічні підходи до аналізу ефективності інституційних механізмів.
Конституційна теорія захисту трудових прав виходить із визнання праці як основи
життєдіяльності людини та суспільства, що зумовлює необхідність створення державних гарантій
трудових прав громадян. Конституційне закріплення права на працю передбачає не лише свободу вибору
професії та роду діяльності, а й обов'язок держави забезпечувати умови для реалізації цього права,
включаючи захист від безробіття, створення справедливих умов праці та соціальний захист працівників.
Практична реалізація інституційної системи захисту права на працю стикається з низкою викликів,
пов'язаних із трансформацією сучасного ринку праці, розвитком нестандартних форм зайнятості,
цифровізацією трудових відносин та глобалізацією економіки. Ці процеси вимагають адаптації існуючих
інституціональних механізмів і створення нових інструментів захисту трудових прав, здатних
ефективно функціонувати в соціально-економічних умовах, що змінюються.
Аналіз зарубіжного досвіду свідчить про різноманітність підходів до побудови інституційних
систем захисту трудових прав, що зумовлено відмінностями у правових традиціях, економічних моделях
та соціальних системах. Порівняльно-правовий аналіз дозволяє виявити найбільш ефективні практики та
механізми, які можуть бути адаптовані до національних умов з урахуванням специфіки правової системи
та соціально-економічного розвитку країни.
Удосконалення інституційної системи захисту права на працю потребує комплексного підходу, що
включає модернізацію правової бази, зміцнення інституційних механізмів, підвищення ефективності
правозастосовної практики та розвиток альтернативних засобів захисту трудових прав. Особлива увага
має приділятись створенню превентивних механізмів захисту, розвитку соціального партнерства та формуванню культури поваги трудових прав у суспільстві, що сприятиме більш ефективній реалізації конституційних принципів у сфері трудових відносин.

Ключові слова: право на працю, інституційна система захисту, конституційна теорія, трудові права, правові гарантії, соціально-економічні права, трудове законодавство, судовий захист, адміністративні механізми, альтернативні способи вирішення спорів, правова держава, соціальне партнерство, трудові відносини, державні гарантії зайнятості, захист від безробіття.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ: НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ДОСВІД ЄС

2025-09-09T18:17:33+00:00

У статті досліджено проблеми охорони праці при дистанційній зайнятості в Україні в умовах
воєнного стану. Наголошено, що після 2022 року дистанційна робота стала сталою практикою, однак
норми КЗпП та Закону «Про охорону праці» фактично перекладають відповідальність за безпечність
робочого місця на працівника й не встановлюють механізмів оцінювання та контролю ризиків з боку
роботодавця. Підкреслено ігнорування психосоціальних факторів (стрес, вигорання), що формує правовий
вакуум і розрив зі стандартами ЄС.
Автор аналізує вітчизняні норми та правову доктрину й зіставляє їх із Рамковою угодою ЄС про
телероботу 2002 р. і практикою її запровадження країнами ЄС (Франції, Іспанії, Німеччини).
Наведено приклади зарубіжних варіантів рішень, які підвищують рівень безпеки дистанційних
працівників: презумпція виробничого характеру нещасного випадку під час телероботи (Франція),
обов’язкова оцінка ризиків із можливістю самооцінки за згодою працівника (Іспанія), поширення загальних
правил охорони праці на домашні робочі місця та розмежування telework/mobiles work (Німеччина).
Окреслено переваги європейської моделі із пріоритетом обов’язків роботодавця: системне
управління ризиками, забезпечення обладнанням і витрат, запровадження «права на відключення» та
заходів проти ізоляції працівника.
На підставі порівняльного аналізу зроблено висновок про обмеженість вітчизняного підходу, який
мінімізує участь роботодавця, не врегульовує кваліфікацію нещасних випадків та не містить
інструментів профілактики психосоціальних ризиків. Встановлено, що чинне законодавство потребує
гармонізації зі стандартами ЄС.
Автор обґрунтовує доцільність: закріплення обов’язку роботодавця забезпечувати безпечні умови
праці незалежно від місця її виконання; запровадження первинної та періодичної оцінки ризиків (у т.ч. за
чек-листами самооцінки); удосконалення процедури розслідування нещасних випадків (з урахуванням
європейських підходів та ін.
У висновках наголошено, що впровадження запропонованих змін зменшить травматизм і вигорання, підвищить правову визначеність для бізнесу та сприятиме євроінтеграції трудового законодавства України.

Ключові слова: дистанційна робота, віддалена робота, охорона праці, трудовий договір, міжнародні стандарти, трудове законодавство, трудові відносини, воєнний стан, гармонізація.

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ

2025-09-10T16:19:50+00:00

Стаття присвячена комплексному аналізу кримінальної відповідальності за домашнє насильство в
Україні в контексті сучасних законодавчих змін та міжнародних правових стандартів. Розглянуто
генезис правового регулювання домашнього насильства, включно з етапами прийняття статті 1261
Кримінального кодексу України, що визначає кримінальне покарання за систематичне фізичне,
психологічне та економічне насильство у сімейних чи близьких стосунках. Детально проаналізовано вплив
міжнародних зобов'язань України, насамперед положень Стамбульської конвенції, на процес
криміналізації домашнього насильства та вдосконалення національної правової системи. Увагу приділено
співвідношенню кримінально-правових і адміністративно-правових заходів реагування на факти
домашнього насильства, виявлено основні проблеми правозастосування, зокрема у частині доведення
систематичності вчинення насильницьких дій.
Стаття також включає порівняльно-правовий аналіз підходів до кримінальної відповідальності за
домашнє насильство у низці зарубіжних країн, серед яких США, Канада, Франція, Німеччина, Іспанія,
Швеція та Норвегія. Особлива увага приділена розгляду моделей законодавчого регулювання домашнього
насильства, ролі захисних приписів, реабілітаційних програм для кривдників та підходів до захисту
жертв. Висвітлено як позитивні аспекти міжнародного досвіду, так і його потенційні ризики для
безпосередньої імплементації в українських реаліях.
На основі проведеного дослідження запропоновано напрями вдосконалення кримінально-правових
механізмів боротьби з домашнім насильством в Україні, зокрема щодо уточнення складу злочину,
підвищення ефективності захисних заходів, посилення кримінальної відповідальності та розвитку
системи соціальної підтримки постраждалих осіб. Обґрунтовано необхідність забезпечення системного
наукового супроводу реформ у сфері протидії домашньому насильству та активного використання позитивного зарубіжного досвіду з урахуванням національної специфіки.

Ключові слова: домашнє насильство; зарубіжний досвід; законодавство; міжнародні стандарти; правозастосування; кримінальна відповідальність; стаття 126-1 КК України; Стамбульська конвенція.

МЕХАНІЗМ ПРОТИДІЇ ТА ЗАПОБІГАННЯ МОБІНГУ В УКРАЇНІ: НОВЕЛИ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ЕФЕКТИВНИЙ ТА ДІЄВИЙ ЗАХИСТУ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ

2025-09-10T16:24:03+00:00

У статті досліджено механізм протидії та запобігання мобінгу із визначенням окремих його
елементів задля забезпечення ефективного та дієвого захисту прав працівників. Автор наголошує, що
проєвропейська стратегія розвитку України зумовлює необхідність гармонізації трудового
законодавства із європейськими стандартами, що передбачає, зокрема, забезпечення сприятливого
психологічного середовища у сфері праці. Важливою складовою цього процесу є законодавче врегулювання
та практична протидія мобінгу, який набуває поширення в українських трудових колективах. Офіційна
статистика Державної служби з питань праці підтверджує зростання кількості звернень щодо випадків
цькування на робочому місці, що свідчить про серйозні загрози як для фізичного та психічного здоров’я
працівників, так і для ефективності виробничих процесів. Наслідками мобінгу є зниження продуктивності
праці, підвищення рівня плинності кадрів та негативний вплив на економічні показники підприємств.
Наголошено, що визнання необхідності створення безпечного психологічного клімату в трудових
колективах стало ключовим етапом розвитку трудового законодавства, орієнтованого на європейські
стандарти. Особливу увагу приділено внесенню до Кодексу законів про працю України дефініції «мобінг
(цькування)» та закріпленню державних юридичних гарантій правового захисту працівників від
психологічного й економічного тиску. Обґрунтовано, що мобінг виступає різновидом дискримінації, однак
має специфічні ознаки, зокрема систематичність, тривалість та цілеспрямованість дій, спрямованих на
приниження гідності та порушення особистих немайнових прав працівника. Зроблено висновок про
важливість державних юридичних гарантій як фундаменту захисту прав людини, особливо в умовах
сучасних викликів, пов’язаних із соціальними трансформаціями та збройною агресією проти України.
Підкреслено, що адаптація українського трудового законодавства до європейських стандартів не лише
забезпечує захист честі, гідності та ділової репутації працівників, але й зміцнює верховенство права та
довіру громадян до державних інститутів.
Законодавче врегулювання та практична протидія мобінгу стали важливим етапом розвитку
українського трудового права, орієнтованого на європейські стандарти. Визначення мобінгу у КЗпП
України, закріплення його дефініції, форм прояву та заходів відповідальності створюють підґрунтя для
формування ефективного механізму захисту працівників від психологічного й економічного тиску.
Запроваджена триєдина система гарантій: превентивні заходи, інструменти реагування у процесі трудових відносин та засоби відновлення прав після їх порушення – всі вони забезпечують комплексний характер правового захисту. Такий підхід не лише сприяє створенню безпечного та сприятливого психологічного клімату в колективах, але й зміцнює верховенство права, довіру громадян до державних інституцій і соціальну стабільність у суспільстві.

Ключові слова: мобінг, трудові відносини, працівник, роботодавець, честь, гідність, ділова репутація, психологічний тиск, економічний тиск, судове рішення.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СПРАВЕДЛИВИХ УМОВ ПРАЦІ ТА ЗАХИСТ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ У ЦИФРОВУ ЕПОХУ: ЗАКОНОДАВЧІ ІНІЦІАТИВИ ТА СУДОВА ПРАКТИКА

2025-09-10T16:29:07+00:00

Стаття присвячена дослідженню правового регулювання та захисту трудових прав в умовах
цифрової трансформації через призму аналізу законодавчих ініціатив та судової практики. Авторка
вказує на міжгалузевий характер цієї проблеми та необхідність системного, випереджального
реформування законодавства. Дослідження підкреслює, що адаптація законодавства до технологічних
змін відбувається повільно, створюючи «цифровий розрив» та зони підвищеного ризику для працівників.
Особлива увага приділяється захисту прав гіг-працівників, зокрема від алгоритмічного управління та
неправомірної класифікації. На міжнародному рівні ключову роль відіграють Міжнародна організація
праці (МОП) та європейське законодавство, зокрема Директива про працівників платформ. Українське
законодавство, попри значні успіхи в цифровізації, все ще потребує вдосконалення та посилення захисту
трудових прав працівників. Аналіз судової практики України та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ)
демонструє тенденцію до захисту прав працівників, особливо щодо правомірності дистанційної роботи та конфіденційності персональних даних. Проте, існують виклики, у тому числі пов'язані з обмеженістю повноважень органів нагляду, тощо. Стаття підкреслює, що забезпечення гідної праці в цифрову епоху є фундаментальним правовим завданням, що відображає якість публічної політики та зрілість правової системи держави та вимагає системного реформування трудового законодавства.

Ключові слова: цифровізація, цифрова економіка, цифрові платформи, трудові права, захист прав, трудові відносини, дистанційна робота (праця), цифрове середовище, працівники, правове регулювання, вдосконалення законодавства, судова практика, ринок праці.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ РИНКУ ПРАЦІ: КЛЮЧОВІ НАВИЧКИ, КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРАЦІВНИКІВ

2025-09-10T16:35:11+00:00

У статті здійснено аналіз ключових навичок, компетентностей та тенденцій професійного
розвитку працівників в умовах сучасної цифрової трансформації. Авторки акцентують увагу на тому, що
цифровізація кардинально змінює ринок праці, створюючи нові виклики та можливості. Зокрема,
підкреслено, що успішний «працівник нового типу» повинен володіти не лише професійними (hard skills),
але й гнучкими (soft skills), а також цифровими, когнітивними та соціально-емоційними навичками.
Наголошується на переході від концепції «навчання протягом життя» до «навчання протягом кар’єри»,
що свідчить про необхідність безперервного професійного розвитку. Окрему увагу приділено аналізу
проблем правового регулювання та мотивації професійного розвитку працівників в Україні, а також
важливості підтримки та реінтеграції на ринку праці певних соціальних груп, зокрема ВПО, мігрантів ветеранів війни. Робиться висновок, що створення програм адаптації, що надають необхідні ресурси та підтримку, є важливим завданням для суспільства та бізнесу, що дозволить ветеранам успішно повернутися до цивільного життя та сприятиме розвитку національної економіки.

Ключові слова: цифровізація, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), штучний інтелект (ШІ), працівник, правове регулювання, вдосконалення законодавства, професійний розвиток, роботодавець, трудове право, трудові права працівників, трудові правовідносини, ринок праці, цифрові навички, цифрова трансформація.

ЗАБОРОНА ДИСКРИМІНАЦІЇ В СИСТЕМІ ГАРАНТІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ПРАЦІВНИКА НА ГІДНУ ПРАЦЮ

2025-09-10T16:41:30+00:00

У статті здійснено аналіз заборони дискримінації в аспекті її ролі в системі гарантій забезпечення
права працівника на гідну працю. Актуальність обраної теми зумовлена тим, що заборона дискримінації
є однією з ключових гарантій реалізації права на працю, у т.ч. права працівника на гідну працю і належне
ставлення з боку роботодавця. Водночас на практиці додержання заборони дискримінації має низку
проблем, зокрема: складність встановлення та доведення фактів дискримінації; нерозуміння змісту та
меж заборони дискримінації; несформованість судової практики розгляду справ щодо дискримінації та
ін. Це зумовлює актуальність наукового дослідження питань місця заборони дискримінації в системі
гарантій забезпечення права працівника на гідну працю.
Мета цієї наукової статті полягає у з’ясуванні ролі заборони дискримінації в системі гарантій
забезпечення права працівника на гідну працю, що дозволить виявити прогалини правового регулювання
та правозастосування, визначити оптимальні шляхи їх подолання та сприятиме зміцненню трудових
правовідносин відповідно до міжнародних стандартів.
Обґрунтовано, що загальна заборона дискримінації, встановлена на міжнародному та
національному рівнях, є однією із основних гарантій прав людини та принципу рівності, який, у свою чергу,
є передумовою сталого розвитку демократичного суспільства, заснованого на ідеї верховенства права та
гуманізму. У сфері трудових правовідносин від додержання засади рівності і заборони дискримінації
значною мірою залежить реалізація права особи на працю.
Аргументовано, що в системі гарантій забезпечення права працівника на гідну працю заборона
дискримінації відіграє системоутворюючу роль, забезпечуючи, з одного боку, суб’єктивне право
працівника на рівне і гідне ставлення з боку роботодавця, а з іншого боку – реалізацію концепції гідної
праці як загального блага, а не як привілею окремих категорій працівників.
Водночас, заборона дискримінації у взаємозв’язку із правом працівника на гідну працю не набуває
будь-якої специфіки, залишаючись однією із загальних засад права на працю як такого. Порушення
заборони дискримінації у сфері праці означатиме порушення як права на гідну працю, так і права на працю
загалом в системі конституційних прав і свобод людини. При цьому заборона дискримінації має певні
межі, які визначаються балансом законних інтересів працівника, роботодавця й суспільства.
Зроблено висновок, що системна протидія дискримінації у сфері праці потребує подальшої розбудови
організаційно-правових механізмів, орієнтованих на роз’яснення, посередництво і налагодження
позитивної комунікації між працівником та роботодавцем. Важливу роль у цьому мають відігравати профспілки.

Ключові слова: заборона дискримінації, право на працю, право на гідну працю, право працівника на гідне ставлення роботодавця, правові гарантії, працівник, роботодавець, трудові права, трудові обов’язки.

ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНА ОСОБА ЯК СУБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УКРАЇНІ

2025-09-10T16:46:54+00:00

У статті здійснено розгляд законодавчого та наукового розуміння внутрішньо переміщеної особи
крізь призму виділення тих чи інших ключових ознак, які характеризують вказану категорію осіб. Зроблено
висновок про те, що внутрішньо переміщена особа є новим викликом для законодавчих та виконавчих
органів влади, оскільки вони потребують особливої уваги з боку держави у питаннях їх нормальної
життєдіяльності, соціального захисту та соціального забезпечення. Наголошено на тому, що проблема
появи внутрішньо переміщених осіб суттєво вплинула на функціонування суспільства в цілому, оскільки ця
категорія осіб потребує захисту, а отже й відповідних фінансових ресурсів для задоволення їхніх потреб.
Відзначено, що наша держава на перших хвилях масового переміщення людей із зони бойових дій не була в
повній мірі готова до такого переселення, що виражалось у відсутності злагодженої політики між
органами державної влади, органами місцевого самоврядування, власне самими людьми тощо. Ключовими
ознаками внутрішньо переміщених осіб з точки зору суб’єктів соціального захисту названо: 1) є
спеціальними суб’єктами соціального захисту з боку держави; 2) це категорія осіб, які потребують
особливого державного соціального забезпечення з усіх галузей суспільного життя; 3) потреба у
соціальному захисті пов’язана із виникненням певних об’єктивних причин та проблем, які не залежали волі
та бажання осіб, які змушені вимушено переселитися; 4) статус внутрішньо переміщеної особи як
суб’єкта соціального захисту не пов’язується із належністю до громадянства України; 5) дуальність
правового статусу внутрішньо переміщених осіб; 6) наявність прав та обов’язків; 7) спеціальні процедури
здійснення окремих дій для ВПО. Акцент зроблено на важливості подальшого формування державної
політики по відношенню до ВПО, удосконаленні аспектів їх соціального захисту та забезпечення, розуміння важливості та своєчасності здійснення дій щодо соціальної підтримки ВПО.

Ключові слова: внутрішньо переміщена особа, соціальний захист, держава, державна політика, соціальна допомога.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ЗА ТРУДОВИМ ДОГОВОРОМ ПРО ДИСТАНЦІЙНУ РОБОТУ

2025-09-10T16:51:19+00:00

У статті досліджено проблему належного виконання сторонами трудових обов’язків у договорі про
дистанційну роботу.
Акцентовано увагу на зростанні кількості трудових конфліктів, зумовлених відсутністю фізичного
контролю роботодавця, розмитими межами робочого часу та труднощами документального
підтвердження результатів праці.
Автор аналізує норми КЗпП України, Типову форму трудового договору про дистанційну роботу,
правову доктрину та судову практику, зокрема рішення Верховного Суду періоду постпандемії та
воєнного стану. Наведено приклади типових спорів: дисциплінарні стягнення без чітких критеріїв,
відмови у виплаті заробітної плати, порушення права на приватність, невизначеність матеріально-
технічного забезпечення.
Окреслено переваги договірної моделі, що конкретизує трудову функцію, процедури постановки
завдань і звітування, канали комунікації та підтвердження доручень, графік доступності й «право на
відключення», а також розподіл обов’язків щодо обладнання, компенсацій і стандартів інформаційної
безпеки.
На підставі порівняльно-правового та аналізу судової практики зроблено висновок про обмеженість
чинного регулювання, яке мінімізує інструменти контролю дисципліни та прозорого обліку робочого часу,
залишає прогалини в доказуванні виконання роботи й у пропорційності моніторингу.
Автор обґрунтовує потребу у стандартизації договірних положень і методичних рекомендацій а
також у впровадженні цифрових інструментів (електронна звітність) з гарантіями пропорційності
контролю.
У висновках наголошено, що комплексне узгодження законодавства, договірної практики та судових підходів зменшить конфліктність, підвищить правову визначеність і забезпечить баланс інтересів працівника й роботодавця.

Ключові слова: дистанційна робота, дистанційна зайнятість, трудовий договір, трудові обов’язки, трудова дисципліна, право на відключення, матеріально-технічне забезпечення, судова практика, воєнний стан.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ТА БЕЗПЕКИ ПРАЦІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА АДАПТАЦІЯ В АСПЕКТІ ГАРМОНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

2025-09-11T15:45:49+00:00

В сучасних умовах розвитку України, глобалізації та інтеграційних процесів, під час воєнного стану,
забезпечення безпеки та охорони праці набуває пріоритетного значення на національному рівні.
Стандарти в цій сфері визначають основні вимоги до охорони та безпеки життя та здоров’я працівників
(у тому числі психологічного), середовища праці, профілактики виробничого травматизму, особливо в
умовах нескінчених обстрілів та інших проявів збройної агресії. Європейські країни та міжнародні
організації, зокрема Міжнародні організація праці (МОП), ISO, Європейський Союз активно
впроваджують та розвивають системи стандартів в сфері охорони та безпеки праці, які мають
універсальне значення та застосування. Наша ж держава перебуває в процесі реформування
національного законодавства, особливо що стосується безпеки праці. А тому важливим є адаптація
таких стандартів до наших внутрішніх правових і соціально-економічних реалій. Прагнучи до
євроінтеграції, Україна повинна гармонізувати своє трудове законодавство з міжнародними нормами,
зокрема конвенціями МОП та директивами ЄС. Тому актуалізується аналіз стану міжнародних
стандартів в сфері безпеки та охорони праці, дослідження ступеня їх впровадження в національному законодавстві та визначення ключових перспектив на шляху гармонізації нормативно-правової бази.

Ключові слова: охорона праці, безпека праці, професійна безпека, правове регулювання, міжнародні стандарти, трудове законодавство, трудові відносини, трудове право, МОП, воєнний стан, гармонізація, адаптація.

МОДЕРНІЗАЦІЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ НЕСТАНДАРТНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ: НАЦІОНАЛЬНІ І МІЖНАРОДНІ ОРІЄНТИРИ

2025-09-11T15:55:02+00:00

У статті досліджено правову природу нестандартних форм зайнятості в умовах трансформації
ринку праці, воєнного стану, цифровізації та соціальних змін в Україні. Автор аналізує теоретичні
підходи до поняття нестандартної зайнятості, виокремлює її ключові різновиди (дистанційна, надомна,
гнучка, тимчасова, платформна праця) та визначає основні виклики, що постають перед державою,
роботодавцями і працівниками. Розкрито вплив міжнародних стандартів - Конвенцій та Рекомендацій
МОП, директив ЄС - на формування національної політики у сфері регулювання нетипових форм праці.
У роботі здійснено огляд судової практики, зокрема рішення Верховного Суду України та ключових
рішень іноземних судів (наприклад, справа «Uber BV v Aslam»), що впливають на кваліфікацію трудових
відносин у цифровому середовищі. Автором обґрунтовано необхідність оновлення КЗпП України з
урахуванням нових реалій праці, запропоновано конкретні зміни до статей Кодексу відповідно до вимог
юридичної техніки. Зроблено висновок про те, що нестандартна зайнятість перестає бути
периферійним явищем і перетворюється на стійкий елемент ринку праці, що вимагає справедливої, гнучкої та інклюзивної моделі правового регулювання.

Ключові слова: віддалена робота, воєнний стан, дистанційна праця, дистанційний працівник, міжнародні стандарти, Міжнародна організація праці, нестандартна зайнятість, трудовий договір, трудові відносини, цифровізація трудових прав.

СУЧАСНІ СИСТЕМИ РЕКРУТИНГУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ: ДОСВІД ЄВРОПИ, США І ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

2025-09-11T15:58:12+00:00

У статті здійснено комплексний аналіз сучасних систем рекрутингу у збройних силах країн
Європейського Союзу, США та Великої Британії. Досліджено основні підходи до залучення
військовослужбовців, зокрема широке використання цифрових технологій для оптимізації процесу відбору,
запровадження мотиваційних програм, спрямованих на підвищення привабливості військової служби,
інтеграцію принципів гендерної рівності та акцент на професіоналізації підготовки особового складу.
Розглянуто приклади успішного функціонування систем добровільного комплектування армій у Франції,
Італії, Польщі, США та Великій Британії, які адаптують свої моделі до сучасних викликів безпеки.
Особливу увагу приділено ролі рекрутингових центрів та впровадженню інноваційних підходів у залученні
молоді до служби.
Окреслено сучасний стан рекрутингу в Україні в умовах повномасштабної війни проти Російської
Федерації. Проаналізовано основні досягнення, серед яких активізація контрактного набору, цифровізація
процедур через національні платформи, реформування територіальних центрів комплектування та
посилення інформаційних кампаній. Водночас виявлено критичні проблеми: корупційні ризики у ТЦК та
СП, недостатній рівень мотивації серед молоді, недоліки в системі соціального забезпечення
військовослужбовців та проблеми прозорості мобілізаційних процедур. Наголошено на важливості
завершення реформ, запровадження комплексних мотиваційних програм і забезпечення належного
соціального захисту військовослужбовців.
Обґрунтовано необхідність здійснення системних правових досліджень у сфері регулювання
рекрутингових процесів в Україні. Пропонується впровадження національної концепції розвитку
рекрутингу на основі найкращих міжнародних практик із врахуванням реалій воєнного часу. Акцентовано
на важливості гармонізації національної моделі комплектування зі стандартами НАТО та ЄС для зміцнення обороноздатності держави та сприяння її євроатлантичній інтеграції.

Ключові слова: гендерна рівність, військова служба, Збройні Сили України, міжнародний досвід, мобілізація, мотиваційні програми, правове регулювання, професіоналізація армії, рекрутинг, реформування, соціальні гарантії, цифровізація.

АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

2025-09-11T16:04:10+00:00

Стаття присвячена комплексному аналізу особливостей реалізації соціальних гарантій в умовах
воєнного стану в Україні, з урахуванням періоду введення режиму у 2018 році та в контексті
повномасштабної агресії Російської Федерації проти України з 24 лютого 2022 року. Розглянуто основні
конституційні положення, що визначають право громадян на соціальний захист, та механізми їх
реалізації в умовах обмеження прав і свобод. Особлива увага приділена змінам у законодавстві України,
прийнятим для адаптації соціальної політики до реалій війни, включаючи Закони України «Про правовий
режим воєнного стану» та «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Проаналізовано вплив міжнародного права, зокрема норм Міжнародного пакту про економічні,
соціальні і культурні права та практики ЄСПЛ щодо забезпечення мінімальних стандартів соціального
захисту навіть у надзвичайних умовах. Наведено приклади судової практики України щодо захисту
соціальних прав в умовах війни. Досліджено зарубіжний досвід Франції, Ізраїлю, США, Швеції щодо
гарантування соціальних прав під час кризових ситуацій. На основі проведеного аналізу розроблено
конкретні пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства: закріплення принципу
невідворотності соціальних прав під час воєнного стану, вдосконалення механізмів видачі обмежувальних
приписів, оптимізація процедур соціальної підтримки для внутрішньо переміщених осіб і ветеранів війни.
Наголошено на важливості інтеграції кращих міжнародних практик із урахуванням національних
особливостей. Стаття обґрунтовує необхідність поєднання законодавчого вдосконалення,
адміністративної ефективності та посиленого парламентського контролю за збереженням соціальних гарантій у кризові періоди.

Ключові слова: воєнний стан; соціальні гарантії; соціальний захист; внутрішньо переміщені особи; міжнародні стандарти; ЄСП; право на соціальний захист, трудові права; пенсійне забезпечення; соціальні послуги; надзвичайні обставини, цифровізація.

ЗБІР ТА ВЕРИФІКАЦІЯ ДОКАЗІВ У ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

2025-09-11T16:16:49+00:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню правових проблем збору доказів та їх верифікації у
контексті притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини. У центрі уваги перебувають
особливості національного законодавства України, яке активно розвивається з 2014 року під впливом
збройної агресії російської федерації, а також міжнародно-правові стандарти та практичні підходи
окремих держав — Ізраїлю, Іраку, Афганістану та Німеччини. На основі аналізу норм Кримінального
кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Римського статуту Міжнародного
кримінального суду, Женевських конвенцій, національних кодексів інших країн і рішень Європейського суду
з прав людини визначено основні виклики, що постають перед правоохоронними органами при
документуванні воєнних злочинів. Особлива увага приділена процесуальним аспектам збору цифрових,
документальних та свідчень потерпілих, а також процедурі їх автентифікації для судового розгляду.
Висвітлено проблематику втрати доказів через руйнування об'єктів, залякування свідків, обмежений
доступ до місць злочинів і недосконалість механізмів міжнародного співробітництва. У статті також
системно досліджено стандарти допустимості доказів у міжнародній та національній судовій практиці,
особливо в аспекті заборони використання доказів, здобутих із порушенням прав людини. Розглянуто
досвід ведення розслідувань у постконфліктних регіонах та запропоновано конкретні шляхи
вдосконалення українського законодавства: деталізацію складів воєнних злочинів у Кримінальному кодексі,
створення спеціалізованих підрозділів для збору доказів, вдосконалення процесуальних норм щодо роботи
з електронними доказами, а також інституціоналізацію міжнародного співробітництва у кримінальних
провадженнях за воєнними злочинами. Практичні рекомендації спрямовані на підвищення ефективності
документування фактів злочинів і забезпечення справедливого судового розгляду в контексті дотримання міжнародних стандартів правосуддя.

Ключові слова: воєнні злочини, збір доказів, верифікація, кримінальна відповідальність, кри міжнародне право, Україна, ЄСПЛ, міжнародний досвід, процесуальні гарантії, доказове право.

ГАРАНТІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБЛИВИХ ПРАВОВИХ РЕЖИМІВ В УКРАЇНІ

2025-09-11T16:21:57+00:00

В умовах повномасштабної збройної агресії рф запровадження воєнного стану та необхідності
протидії гібридним загрозам (тероризм, диверсії, кібератаки, інформаційні війни) ця тема набуває
першочергового значення.
Особливі правові режими, такі як воєнний стан, неминуче передбачають обмеження
конституційних прав і свобод громадян та розширення повноважень державних органів влади та
військового командування. Саме тому вкрай важливою є розробка та ефективне функціонування системи
адміністративно-правових гарантій, що забезпечуватимуть дотримання принципу верховенства права
та законності, запобігання зловживанням владою та перевищенню повноважень посадовими особами, в
тому числі ефективний захист прав і свобод людини в умовах дії обмежень та відновлення довіри
суспільства до державних інституцій.
Дослідження цієї теми є критично важливим для формування правової держави в Україні, її
євроінтеграційного курсу та відповідності європейським стандартам у сфері прав людини та публічного
управління. Вивчення та вдосконалення механізмів адміністративно-правових гарантій дозволить не лише
ефективно реагувати на сучасні виклики, але й закласти міцний фундамент для повоєнної відбудови та
сталого розвитку країни. Це не просто перелік запобіжників, а цілісний комплекс взаємопов'язаних
інструментів, спрямованих на збереження конституційного ладу, прав людини та демократичних засад в
умовах надзвичайних обставин. Гарантії адміністративно-правового забезпечення не є ізольованими
нормами, а становлять взаємопов'язану систему, що охоплює різні рівні: конституційні гарантії, які
безпосередньо закріплені в Основному законі України (наприклад, стаття 64 Конституції України, що
визначає вичерпний перелік прав, які не можуть бути обмежені);законодавчі гарантії, що деталізуються
в законах України («Про правовий режим воєнного стану», «Про правовий режим надзвичайного стану»
тощо). Ці закони встановлюють процедури запровадження, дії та скасування режимів, межі обмежень,
повноваження органів та відповідальність; підзаконні гарантії, які викладені в підзаконних актах, що
актуалізують законодавчі норми, розробляють механізми їх реалізації (постанови Кабінет Міністрів
України, укази Президента, відомчі накази); процедурні гарантії, які гарантують чіткість та прозорість
процедур прийняття рішень, оскарження, отримання публічної інформації. Вони спрямовані на
запобігання свавіллю з боку держави та забезпечує можливість громадян на належний захист своїх прав
і свобод; судові гарантії, які гарантують право громадян на судовий захист, ефективний судовий
контроль за рішеннями та діями державних органів влади, що діють в умовах особливих правових
режимів; парламентські гарантії, що передбачають контроль Верховної Ради України за діяльністю
органів виконавчої влади та військового командування, зокрема, через спеціальні комісії, депутатські
запити, затвердження указів Президента; міжнародно-правові гарантії, що дозволяють громадянам звертатися до міжнародних судових та квазісудових органів (наприклад, Європейського суду з прав
людини) у випадку вичерпання національних засобів захисту; громадські гарантії, які передбачають
особливу роль громадянського суспільства, правозахисних організацій, медіа у моніторингу дотримання
прав людини та інформуванні суспільства про можливі порушення.
В умовах повномасштабної війни Україна стикається з безпрецедентними викликами, що
вимагають постійного вдосконалення системи гарантій, які полягають в наступному: пошуку
оптимального балансу між безпекою держави та свободою громадян. При цьому обмеження, які
вводяться в умовах особливих правових режимів повинні бути виправданими та не вести до встановлення
авторитарних тенденцій; адаптація держави до гібридних загроз, які полягають в розробці гарантій, які
ефективно працюватимуть в умовах інформаційних війн, кібератак, гібридних операцій, де традиційні
підходи можуть бути недостатніми; післявоєнне врегулювання, що полягає в необхідності перегляду та,
можливо, модифікації деяких тимчасових норм, запроваджених під час воєнного стану, для забезпечення
швидкого повернення до нормального функціонування суспільства; європейська інтеграція, що полягає до
подальшого приведення національного законодавства та практики застосування особливих правових
режимів у відповідність до стандартів Європейського Союзу та Ради Європи, зокрема практики
Європейського суду з прав людини.
Глибоке розуміння цих аспектів дозволить не лише ефективно реагувати на поточні виклики, але й вибудувати міцну систему адміністративно-правових гарантій, яка забезпечить стабільність, законність та захист прав людини в Україні в умовах будь-яких кризових ситуацій.

Ключові слова: особливі правові режими, воєнний стан, надзвичайний стан, зона надзвичайної екологічної ситуації, правовий режим, адміністративно-правове забезпечення, гарантії, правові гарантії, обмеження прав і свобод, національна безпека, гібридні загрози, правова держава, судовий контроль, парламентський контроль, відповідальність посадових осіб, пропорційність обмежень, євроінтеграція, післявоєнне врегулювання.

ДО ПИТАННЯ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАРАДИПЛОМАТІЇ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН І НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

2025-09-11T16:26:33+00:00

У статті досліджено сучасний стан правового забезпечення парадипломатичної діяльності в
Україні з урахуванням динаміки децентралізаційних процесів, євроінтеграційного курсу держави та
викликів воєнного часу. Зазначено, що парадипломатія - як форма зовнішньої діяльності органів місцевого
самоврядування та регіональної влади - поступово набуває системного характеру, але водночас
стикається з низкою правових, інституційних та процедурних обмежень. Проаналізовано основні
законодавчі акти, що регулюють міжнародну взаємодію на субнаціональному рівні, зокрема Закон України
«Про міжнародне територіальне співробітництво», Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» та
інші дотичні нормативно-правові документи. Автори наголошено на фрагментарності чинної
нормативної бази, відсутності єдиного реєстру угод органів місцевого самоврядування та потребі у
кращій координації з боку центральних органів виконавчої влади, насамперед Міністерства закордонних
справ. У статті запропоновано напрями вдосконалення правового механізму парадипломатії в Україні,
зокрема шляхом кодифікації відповідних повноважень, створення спеціалізованого підрозділу МЗС,
спрощення процедур участі в міжнародних програмах, а також закріплення міжнародної діяльності
регіонів як пріоритетного напряму в державній регіональній політиці. Зроблено висновок, що правове
оновлення парадипломатії є необхідною умовою її подальшого розвитку як інструмента міжнародної суб'єктності регіонів України.

Ключові слова: парадипломатія, децентралізація, регіони, міжнародне право, муніципалітети, законодавство, зовнішні зв’язки.

ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ІСТОТНИХ ПРАВОВИХ ОЗНАК МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКА

2025-09-12T16:08:35+00:00

У статті зауважено, що вчені по-різному трактують зміст і сутність матеріальної
відповідальності, виокремлюючи різні групи її правових ознак. Проте сучасна трудо-правова доктрина не
пропонує цілісного та комплексного підходу до виокремлення істотних правових ознак матеріальної
відповідальності працівників. Значною мірою на такий стан правових досліджень впливає недосконалість
чинного нормативно-правового регулювання цієї сфери у трудовому праві. Зокрема, відсутність чітких
визначень основних понять, нестача ясності, визначеності та уніфікованості на законодавчому рівні.
Метою статі є виокремлення істотних правових ознак матеріальної відповідальності працівників.
Науковий пошук у статті спрямовано на формування авторського та комплексного підходу до
виокремлення істотних правових ознак матеріальної відповідальності працівника. Для досягнення
наукової мети запропоновано істотні правові ознаки виокремити, в тому числі, за допомогою
співставлення досліджуваного виду відповідальності із суміжними видами юридичної відповідальності, а
зокрема, із цивільно-правовою відповідальністю. Виявлено, що матеріальній відповідальності характерна
низка істотних правових ознак, які якісно відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності.
Відтак, цей вид відповідальності виникає виключно в межах трудових правовідносин. А також важливою
правовою ознакою матеріальної відповідальності є те, що вона регулюється нормами трудового права,
тому до її реалізації застосовуються принципи цієї галузі. Зокрема, під час притягнення до
відповідальності важливо дотримуватись трудових гарантій працівника, охороняти його права та
забезпечувати баланс інтересів обох сторін трудових відносин – працівника і роботодавця. Загальна мета
матеріальної відповідальності полягає в досягненні цілей трудового права, зокрема: збереженні трудової
дисципліни, захисті трудових прав працівників, наданні їм основних трудових гарантій, а також забезпеченні збереження майна роботодавця.

Ключові слова: трудові відносини, цивільно-правова відповідальність, матеріальна відповідальність, пряма дійсна шкода, трудові обов’язки, трудові права, відшкодування, трудові гарантії, суб’єкт відповідальності.

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБУДОВИ В МІСТАХ ЄВРОПИ В ЧАСИ АНТИЧНОСТІ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

2025-09-12T16:16:00+00:00

Надзвичайно важливим є цілісний аналіз розвитку регулювання містобудування в історичній
перспективі. У статті здійснений аналіз історичного розвитку основних схем планування забудови
європейських міст. Досліджені особливості забудови міст в античні часи за Гіподамовою системою.
Вказано про занепад європейських міст після краху Західної Римської імперії та нові принципи розвитку
та забудови міст в середні віки. В період Середньовіччя в першу чергу місто є територією, де особа могла
отримати захист, тому ключовою обмежуючою лінією забудови була міська стіна. Розглянуті причини
та особливості основних схем забудови (прямокутна, радіальна, багатоядерна, тощо). Проаналізований вплив пожеж на появу перших актів регулювання забудови в містах.

Ключові слова: історія, забудова, адміністративне право, історія Європи, історія регулювання забудови, історія міст, урбаністика.

СОЦІАЛЬНА КУЛЬТУРА ПІДТРИМКИ ВЕТЕРАНІВ ТА ВЕТЕРАНОК В УКРАЇНІ

2025-09-12T16:25:51+00:00

У статті розглянуто поняття «соціальна культура підтримки ветеранів» в Україні як комплекс
норм, цінностей та практик, що формують ставлення суспільства до цієї категорії громадян.
Сформульовано характерні риси соціальної культури підтримки ветеранів. Проаналізовано ключові
теоретичні та практичні проблеми, які виникають у процесі формування досліджуваного явища.
Авторами здійснено огляд сучасного стану наукового дослідження теми соціальної культури
підтримки ветеранів в Україні. Розкрито основні наукові напрями, у межах яких здійснюється вивчення
цієї теми, виокремлено недостатньо досліджені аспекти та зроблено висновки щодо перспектив
подальших міждисциплінарних студій. Також у статті зроблено порівняльний аналіз понять
«ветеранська політика» та «соціальна культура підтримки ветеранів», встановлено відмінності між
ними.
Запропоновано внесення змін до законодавства про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу в частині спрямованості закону на удосконалення політики соціальної культури підтримки ветеранів в Україні.

Ключові слова: ветерани та ветеранки, реінтеграція, соціальна культура, соціальна культура підтримки ветеранів, ветеранська політика.