Актуальні проблеми права: теорія і практика

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗМІСТ СОЦІАЛЬНИХ РИЗИКІВ

Б.Ж. Анпілогова — 2024-06-01

Статтю присвячено з'ясування сучасного соціально-правового змісту соціальних ризиків, як специфічного виду ризиків загалом. У науковій розвідці автором уточнюється поняття ризику, яке може включати небажане діяння чи подію, її причину, ймовірність чи статистичну цінність, а також рішення, яке приймається в умовах критичної невизначеності майбутнього. Встановлюється, що ризик є елементом невизначеності, що виникає в ситуаціях, пов'язаних з прийняттям рішень та діями (або бездіяльністю) осіб, що наражаються на ризик або наражають на ризик інших, а також з подіями, що створюють ризиковані умови соціального буття. У статті виділено основні ознаки соціальних ризиків, серед яких: соціальний ризик – це переважно поліфакторна ситуація, яка вважається «ризиковою ситуацією», хоча можлива і їх монофакторність; соціальний ризик є соціальним явищем, що може мати правові наслідки; соціальні ризики детермінуються різними чинниками, які впливають стан соціальної безпеки людини, населення і держави загалом, здійснюючи комплексний вплив на механізми забезпечення соціальної безпеки; соціальні ризики є стійким системним елементом соціально правової дійсності; соціальні ризики глибоко вкорінені у структурах суспільства та його функціонуванні; соціальні ризики характеризуються своєю переважною непереборністю. Висновки статті узагальнюють результати дослідження, наголошуючи на важливості розуміння соціальних ризиків для забезпечення соціальної безпеки та правової захищеності населення та держави в цілому.

Ключові слова: невизначеність, правові наслідки, ризикова ситуація, соціальна безпека, соціальне право, соціальні ризики, соціальні явища.

ПРОБЛЕМАТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ СУДДІВ У КОНТЕКСТІ МАТЕРІАЛЬНОГО НАПРЯМУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ СУДДІВ В ПОЛЬЩІ

М.А. Барсук — 2024-06-01

У статті з’ясовуються актуальні проблемні питання соціального захисту суддів в Республіці
Польща у контексті матеріального напряму їх соціального захисту. Встановлюється, що судді в Польщі
згідно ч. 2 ст. 178 Конституції визнаються працівниками, котрим держава повинна гарантувати розмір
оплати праці, який визначається рангом посади, що займає суддя, а також ієрархічним рівнем суду, в
якому працює суддя, обсягом обов’язків, які він виконує. Разом із тим, в Республіці Польща в останні роки,
подібно тому, як це відбувалось у Чеській Республіці, законодавець неодноразово змінював норми законів,
фактично змінюючи закріплений у конституційному акті принцип про справедливу грошову винагороду
суддів. До 2009 року оплата праці суддів в Польщі визначалася на основі: по-перше, т. зв «базової
величини», що кожного року окреслювалась у польському законі про бюджет; по-друге, факторів, які
сприяли підвищенню ставок заробітної плати. З початком Глобальної економічної кризи 2008 року цей
підхід був переглянутий законодавцем. Так, Закон «Про систему загальних судів» були внесені зміни в
частині, що стосується принципів оплати праці суддів, у результаті чого законодавець. У такий спосіб
законодавець взагалі відмовився від базового розміру окладу суддів, поставивши рівень оплати праці та її
підвищення в залежність від середньої заробітної плати в економіці у ІІ кварталі попереднього року. При
цьому законодавець захистив суддів від можливого зменшення винагороди під час економічного спаду
шляхом запровадження положення про те, що якщо середня винагорода в економіці зменшується,
винагорода судді залишається на поточному рівні. В процесі зниження гарантій незалежності суду в
рамках судово-правових реформ в Польщі, що постійно критикувались інституціями Європейського
Союзу, у 2021 році польський законодавець вчергове переглянув підходи щодо визначення розміру
суддівської винагороди, що було мотивовано антикризовими заходами, спрямованими на мінімізацію
шкоди для економіки пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. У висновках до статті узагальнюються
результати наукової розвідки та обґрунтовується логіка, за якою матеріальне забезпечення суддів не
може знижуватись чи неадекватним чином розвиватись, адже в такому разі буде знижуватись й рівень соціальної безпеки суддів, а разом із тим – незалежність суду.

Ключові слова: зарубіжний досвід правового регулювання, матеріальне забезпечення, система правосуддя, соціальна безпека, соціальне право, соціальний захист в Польщі, суддя.

ОСОБЛИВІ ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

В.Д. Бєлоусов — 2024-06-01

Стаття присвячена з’ясуванню сутнісного змісту особливих принципів соціальної безпеки сучасної України. Зазначається, що принципами соціальної безпеки сучасної України є вихідні ідеї забезпечення належного рівня соціальної безпеки на макрорівні (у державі загалом) та на мікрорівні (стосується соціальної безпеки громадянина, груп громадян), що випливають з норм соціального права, корелюються концепцією розбудови України в якості держави загального добробуту та обумовлені еволюцією гуманістичного характеру правосвітогляду, сприяючи в комплексі своїх вимог поступовому та незворотному формуванні соціально безпечних умов співжиття людей у сучасній України. Принципи соціальної безпеки сучасної України складають цілісну систему, особливе місце в якій займають особливі принципи соціальної безпеки сучасної України. Групу цих засадничих ідей складають принципи, які безпосереднім чином стосуються дій та рішень, безпосередньо пов’язаних із забезпеченням соціальної безпеки сучасної України, а саме визначають сутність і закономірності розвитку діяльності із забезпечення соціальної безпеки сучасної України. До зазначених принципів доцільно відносити, зокрема
такі засадничі ідеї: принцип універсальності; принцип адресності; принцип комплексності; принцип
адаптивності; принцип наукової обґрунтованості форм, способів і методів соціальної безпеки держави;
принцип превентивності; принцип багатосуб’єктності; принцип професіоналізму. На підставі
комплексного аналізу змісту виокремлених принципів автор доходе висновку, що ці принципи сприяють
тому, щоби процеси формування політики держави в соціальній сфері, а також реалізації цієї політики,
серед іншого, охоплювали всіх громадян держави (у деяких випадках, також і не громадян), не допускаючи
будь-якої дискримінації у соціальній сфері (звісно, крім позитивної дискримінації), враховуючи при цьому
той факт, що заходи щодо забезпечення соціального захисту повинні завжди бути адресними. Також у
відповідних процесах повноважні суб’єкти повинні повсякчас враховувати взаємозалежність заходів
щодо забезпечення соціальної безпеки, вплив дій і рішень, що об’єктивуються у несоціальній сфері, на
рівень соціальної безпеки держави, а також необхідність залучення всіх суб’єктів соціальної сфери у
забезпечення соціальної безпеки держави. Крім того, у процесі формування та реалізації соціальної
політики слід враховувати об’єктивну потребу науково обґрунтованого попередження соціальних
ризиків, завчасного запобігання цим соціальним ризикам і викликам (пом’якшення їх ефекту, коли вони не
можуть бути попереджені, усунуті), а також миттєвого реагування на змінні соціальні, економічні та
демографічні умови, спроможні позначитися на соціальному благополуччі населення. У вказаних процесах
під впливом особливих принципів соціальної безпеки сучасної держави необхідно враховувати й те, що
формування та реалізація соціальної політики повинна об’єктивуватись у процесах, до яких будуть
залучені різні суб’єкти, не ігноруючи при цьому ту обставину, що соціальна безпека держави насамперед
залежить від досвідчених, компетентних та етичних кадрів (професійних публічних службовців), котрі підлягають публічному контролю та несуть підвищену юридичну відповідальність за свої дії, бездіяльності та рішення.

Ключові слова: держава загального добробуту, особливі принципи, правопорядок, принципи права, соціальна безпека держави, соціальна держава, соціальне право, соціальний захист.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ: ПРОБЛЕМИ МОЖЛИВОСТЕЙ ТА КОМПЕТЕНЦІЇ

Г.М. Гриценко — 2024-06-01

Висвітлено питання у сфері цифровізації соціальних послуг в умовах децентралізації. Цифровізация
в наданні соціальних послуг розглянута як технологічне рішення в концепції сервісної держави яка буде
дозволяти динамічне реагувати на зміни дійсності та запити населення. В дослідженні розглянута
стратегія реформи адміністративних послуги та їх цифровізація, для покращення якості надавання
адміністративних послуг доцільно, повноваження з надання переважної більшості базових
адміністративних послуг повинні бути делеговані від центральних органів виконавчої влади з їх
територіальною мережею до органів місцевого самоврядування. Питання цифровізації системи
адміністративних послуг наразі є надзвичайно важливим, особливо в умовах воєнного стану, та потребує
розробки та прийняття комплексної довгострокової стратегії цифрової трансформації та цифровізації
і можливості динамічного внесення змін до законодавства.
У проведеному дослідженні наведені позитивні та негативні обставини цифровізації соціальних
послу, де зазначено що адміністративні послуги потребують розвитку: публічні е-реєстри, е-взаємодії,
система електронної ідентифікації. Одночасно з запровадженням електронних сервісних систем
необхідно сформувати систему захисту даних, які містяться в цих системах, створити надійну систему
кібербезпеки. Зазначено, що держава на сучасному етапі повинна сприяти процесу фіскальної
децентралізації відповідно до стандартів ЄС та Ради Європи, розвитку платформи спрощеного доступу
до інформації при суворому контролі за її використанням та розповсюдженням, а також лібералізації
національного законодавства та його відповідності міжнародному законодавству та законодавству Європейського Союзу.

Ключові слова: місцеве самоврядування, децентралізація, цифровізація, інтероперабельність, адміністративні послуги, соціальні послуги, соціальна сфера, законодавство, євроінтеграція, сервісна держава, управління.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ДОСУДОВОЇ САНАЦІЇ ЯК ВИДУ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Б.В. Деревянко — 2024-06-01

Стаття має за ціль дослідити особливості регулювання досудової санації в українському
законодавстві, а також – судову практику застосування регулюючих положень закону, виявити
потенційні прогалини та запропонувати напрями їхнього вирішення. Методи дослідження. Для
досягнення мети використано різноманітні загально-наукові та спеціальні методи пізнання. За
допомогою методів аналізу та синтезу, а також порівняльно-правового методу визначено особливості
процедури досудової санації а за допомогою системно-структурного методу – її місце у межах
інституту неплатоспроможності, а також виявлено потенційні прогалини у регулюючому
законодавстві. Застосування методу абстракції дозволило уточнити реальні ризики від виявлених
недоліків законодавства для судової практики. Прогностичний та порівняльно-правовий методи
використано для визначення напрямів удосконалення Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ).
Висновки і пропозиції. Наукова новизна статті полягає у вивченні та аналізі положень законодавства,
поглядів науковців і судової практики на предмет наявності прогалин у регулюючому проведення досудової
санації законодавстві, а також у пропонуванні власних напрямів вирішення визначених проблем. У статті
висвітлено проблему недостатнього інформування кредиторів про стан боржника у ході ініціювання
процедури досудової санації, задля вирішення якої пропонується закріпити обов’язковість включення
фінансового аналізу до плану санації.
Для уникнення потенційних зловживань з боку недобросовісних боржників, які намагаються
затвердити план санації, використовуючи голоси пов’язаних з ними кредиторів, пропонується розширити
поняття «заінтересованих щодо боржника осіб», включивши до переліку також юридичні особи, які
протягом останніх трьох років мали будь-яких спільних з боржником керівників.
Крім цього, у статті показано, що у разі використання процедури досудової санації для затягування
часу КУзПБ не передбачено жодної відповідальності або способу впливу на недобросовісного боржника.
Запропоновано введення відповідальності за зловживання процедурою санації та введення в оману кредиторів з неправомірною метою, зокрема, ухилення від виплати заборгованості.

Ключові слова: неплатоспроможність, банкрутство, санація, досудова санація, Кодекс України з процедур банкрутства, зловживання правом, арбітражний керуючий, оздоровлення підприємства, реструктуризація активів, кредитор, господарський суд. санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ

А.Я. Донченко — 2024-06-01

Статтю присвячено актуальним питанням регулювання трудових відносин з іноземним елементом.
На підставі аналізу думок вчених та нормативно-правових актів міжнародного, регіонального та
національного рівнів виявлена тенденція складного регулювання за допомогою правових норм
міжнародного приватного права трудових відносин, які мають іноземний елемент. В ході дослідження
зазначається, що колізійна норма є інструментом, за допомогою якого вирішується питання щодо того,
право якої країни підлягає застосуванню в даному випадку. Авторами пропонується визначати колізійні
норми в області трудових відносин – як правила, які визначають, яке законодавство (якої країни) буде
застосовуватися до трудових відносин, що містять іноземний елемент. Вказується на основні принципи,
на яких ґрунтуються колізійні норми в трудових відносинах, а саме: Закон місця виконання роботи (lex
loci laboris); Особистий закон наймача (lex personalis) та Закон автономії волі (lex voluntatis).
Констатовано, що збройна агресія росії проти України значно актуалізувала проблеми зовнішньої
міграції українців та питань регулювання трудових відносин з іноземним елементом, запропоновано деякі шляхи їх вирішення

Ключові слова: трудові відносини, трудові відносини з іноземним елементом, трудова міграція, колізійні норми, працівники, біженці, тимчасовий захист.

ЦИФРОВА СПАДЩИНА: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ

Л.М. Загоруй — 2024-06-01

У статті досліджуються питання цифрової спадщини. Авторами зазначено, що в результаті
інтенсивного використання цифрових платформ, соціальних мереж та інших онлайн-сервісів зростає
кількість цифрових об’єктів, які можуть мати матеріальну і духовну цінність для спадкоємців.
Відповідно актуалізуються питання спадкування цифрового спадку. Це репрезентує дискусії та зміну
ракурсу щодо об’єктів спадкування у порівнянні з усталеними, традиційними підходами. Для вирішення
правових питань щодо цифрової спадщини в цивільному праві потрібні відповідні зміни в ЦК України та
в механізмі регулювання, що визначає права та обов'язки спадкоємців і враховує особливості спадкування
окремих об’єктів, зокрема й тих, що належать до цифрових. Отже, ідеться про корекцію традиційної
оптики та удосконалення способів правового регулювання спадкових правовідносин, розширення сфери
застосування поняття спадщини та об’єктів спадкування.
Висновано, що в питанні цифрової спадщини пересікаються декілька аспектів: теоретичний,
нормативний та практичний. Теоретичний аспект характеризується відсутністю єдиних підходів до
розв’язання цього питання, неусталеною, різноманітною термінологією, а в деяких випадках і підміною
понять. Нормативний аспект національного законодавства хоч і представлений окремими поняттями про цифрові речі, усе-таки не містить офіційного санкціонування терміносполук цифрової спадщини, цифрового спадку та правового регулювання у цій ділянці суспільних відносин. Практичний аспект цієї проблеми перебуває на стадії формування моделі цифрової спадщини, утім, вони поки що різні і не завжди спираються на законодавчу базу щодо спадкування.

Ключові слова: спадщина, цифрова спадщина, цифровий спадок, цифрові технології, права спадкоємців, віртуальні активи, цифрові об’єкти.

ДОСТУП ДО СУДУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ У ПРАКТИЦІ ЄСПЛ

Ю.Ю. Івчук — 2024-06-01

У науковій роботі на підставі аналізу вітчизняної правової доктрини та практики Європейського
суду з прав людини визначено особливості поняття доступу до суду та відмінність його від інших
суміжних категорій. Досліджено правові позиції Європейського суду з прав людини, у яких втілюється
змістовне значення категорії «доступ до суду» та випадки його обмеження.
З урахуванням вітчизняних наукових підходів виокремлено такі основні значення категорії «доступ
до суду»: 1) доступ до суду як елемент права на справедливий суд; 2) доступ до суду як суб’єктивне право
особи. Зроблено висновок про змістовну взаємопов’язаність доступу до суду з іншими складовими права
на справедливий суд, такими як публічність, гласність і відкритість судового провадження, забезпечення
права на захист та рівність перед законом і судом.
З урахуванням особливостей кримінального процесуального законодавства, надано визначення права
доступу до суду як можливість звернення особи до суду у класичному розумінні, як до державної
інституції, встановленої законом.
Автором досліджено зміст поняття права доступу до правосуддя, під як им розуміють як
формальну можливість звернення до суду як до інституції, так і можливість особи брати активну
участь під час судового розгляду у кримінальному провадженні.
На підставі аналізу практики ЄСПЛ досліджені найбільш поширені види обмежень права на доступ
до суду, серед яких процесуальні обмеження, які полягають у закріпленні у національному процесуальному
законодавстві обмежень щодо строку звернення до суду, а також підстав для перегляду справи судами
вищої інстанції.
Проаналізовано актуальні судові справи, у яких заявники скаржились на порушення права на доступ
до суду у кримінальному провадження, серед яких: «Карт проти Туреччини», «Дорадо Баульде проти Іспанії», «Герен проти Франції», «Пуатрімоль проти Франції», «Маресті проти Хорватії». Автором досліджено найбільш поширені випадки процесуальних обмежень права на доступ до суду у практиці ЄСПЛ, серед яких зокрема: відмова у касаційному перегляді з підставі невиконання заявником ордеру на його арешт, відмова у перегляді рішення з підстав пропущення заявником строків, законодавче обмеження підстав перегляду рішення нижчої інстанції.

Ключові слова: доступ до правосуддя, доступ до суду, право на справедливий судовий розгляд, легітимні обмеження, практика ЄСПЛ, правова доктрина.

ПРЕЦЕДЕНТНА ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ ЯК ЧИННИК ЄВРОАДАПТАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ

Г.А. Капліна — 2024-06-01

У публікації розглядаються питання використання прецедентної практики Європейського суду в
цивільному судочинстві України. Наголошено на ролі та значному впливі на процес євроадаптації
правової практики в Україні, проаналізовано тлумачення в рішеннях Європейського суду норм
Європейської Конвенції з прав людини.
Відмічено, що саме у рішеннях ЄСПЛ відбувається тлумачення більшості положень Конвенції.
Застосування рішень в практиці українського судочинства одночасно й відображає застосування норм
та принципів Конвенції. Тому це дуже важливий процес, який наближає євроадаптацію судочинства,
зокрема цивільного, до стандартів європейської спільноти.
Виокремлено основні принципи, що керують використанням прецедентів Європейського суду в
українському цивільному судочинстві, такі як принцип пріоритету міжнародних норм права, принцип
єдності тлумачення, принцип врахування контексту, принцип відповідності, принцип уникнення протиріч
тощо. Висловлено думку, що відступлення від норм Конвенції, які Україна подає у вигляді застережень до
Ради Європи, може мати вплив на судову вітчизняну практику і приводити до протиріч та колізій між
рішеннями Європейського суду та власними рішеннями, а також порушувати консистентність у
вирішенні справ.
Акцентовано, що застосування рішень ЄСПЛ з позиції належності судового розгляду сьогодні вже
відбувається на різних стадіях судового процесу, включаючи відкриття справи, розгляд справи, оцінка
доказів, виконавче провадження тощо. Це є підтвердженням того, що прецедентна практика ЄСПЛ
дійсно стала чинником євроадаптації процесу судочинства.
Вказано на проблеми застосування прецедентів - судових рішень Європейського Суду з прав людини
в процесі прийняття рішень українськими суддями: розбіжність між національним законодавством та
міжнародними стандартами, недостатня підготовка суддів до застосування конвенції та прецедентів Європейського Суду, недостатня свідомість про права людини серед суддів .
Доведено, що використання прецедентів Європейського Суду допомагає українським судам та правозастосувальникам вирішувати складні справи, які стосуються прав людини, на основі уже існуючої практики та прецедентів. Це сприяє консолідації правової системи України та підвищенню її авторитету.

Ключові слова: прецедент, практика Європейського суду з прав людини, цивільне судочинство, євроадаптація. принципи використання прецедентів Європейського суду з прав людини.

ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД ТА ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ЮРИДИЧНОГО ЗАХИСТУ В ПРАКТИЦІ ЄСПЛ

М.В. Карпенко — 2024-06-01

У статті з’ясована сутність та визначені основні структурні елементи права на справедливий суд.
Проаналізовано сучасне розуміння права на справедливий суд у практиці Європейського суду з прав людини. Визначено концептуальні засади удосконалення процесу імплементації в національну правову систему практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Розкрито основні недоліки та проблеми практичного забезпечення права на справедливий суд у національному судочинстві. Визначено шляхи вирішення виявлених проблем та механізми удосконалення національної правової системи.

Ключові слова: Європейський суд з прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, практика ЄСПЛ, правосуддя, справедливий суд, право на справедливий суд.

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ

М.В. Карчевський — 2024-04-18

Досліджуються проблеми кримінально-правової охорони елементів інформаційної безпеки.
Інформаційна безпека визначається як сукупність суспільних відносин, в межах яких забезпечується
реалізація інформаційних потреб громадян, суспільства держави. Ця система включає: 1) відносини щодо
забезпечення доступу до інформаційних ресурсів; 2) відносини щодо формування інформаційного ресурсу;
3) відносини щодо забезпечення функціонування інформаційних технологій як засобів доступу до
інформаційного ресурсу та його формування.
Суб’єкт перебуває в стані інформаційної безпеки тоді, коли його діяльність забезпечена повною,
правдивою та достатньою для прийняття рішень інформацією.
До проблем інформаційної безпеки у сфері використання інформаційних технологій віднесені:
примітивізація протидії кримінальним правопорушенням; неготовність протидії злочинному
використанню віртуальних активів; слабкість протидії злочинному використанню технологій штучного
інтелекту й неповноцінна робота щодо використання нових технологій для протидії злочинності.
Проблемою кримінально-правової охорони інформаційної безпеки у сфері забезпечення доступу до
інформації визначено надмірну кількість кримінально-правових заборон.
Ключова проблема кримінально-правової охорони інформаційної безпеки у сфері формування
інформаційного ресурсу полягає у чіткому визначенні меж ефективного кримінально-правового впливу.
В умовах, коли війна рф проти нашої країни має більше ніж значну інформаційну складову, існування означених проблем кримінально-правового регулювання у сфері інформаційної безпеки створює додаткові небезпеки та потребує якнайшвидшого реагування.

Ключові слова: кримінальне право, ефективність протидії кримінальним правопорушенням, інформаційна безпека.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПІД ВПЛИВОМ ПРОЦЕСІВ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

І.Ю. Котлярова — 2024-04-18

У статті з'ясовано, що динаміка цифрової трансформації становить складну, глибоку та
многогранну задачу, яка впливає на різні сфери суспільства, у тому числі на регулювання трудових
відносин. Цей процес, у свою чергу, впливає й на регулювання трудових відносин, шляхом перетворення
традиційних форм організації праці за допомогою інформаційних технологій. Зазначено, що введення
електронних трудових книжок є одним із позитивних наслідків цифровізації, що сприяє полегшенню обліку
трудової діяльності працівників. Додатково відзначено, що впровадження дистанційної форми
організації роботи має ряд переваг, таких як швидкий доступ до праці, полегшення працевлаштування
осіб з особливими потребами та інших соціальних груп, а також забезпечення часової та просторової
гнучкості. Вказується, що серед перспективних напрямів цифровізації у сфері трудових відносин можна
визначити запровадження віддаленої (електронної) професійної атестації працівників. У той же час,
наявні ризики, пов'язані з можливим негативним впливом комп'ютерної техніки на здоров'я працівників,
що вимагає врегулювання робочого режиму та забезпечення балансу між працею та відпочинком.
Вказується також на ризики незаконного втручання в особисте та сімейне життя працівника, що вимагає встановлення певних принципів на правових норм, зокрема, щодо захисту персональних даних працівника.

Ключові слова: цифровізація, трудова діяльність, трудове законодавство, трудові права, працівник, дистанційний працівник право на відключення, право на забуття, дистанційна роботи, захист прав, персональні данні, роботодавець.

ПРОБЛЕМИ ГЕНДЕРНОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ПРАЦІВНИЦЬ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ

Д.В. Лубінець — 2024-04-29

Стаття присвячена з’ясуванню переліку загальних проблемних питань забезпечення стану
соціальної безпеки працівниць критичної інфраструктури України. Насамперед встановлюється, що
працівниці у системі критичної інфраструктури, як і решта працюючих жінок, знаходяться в зоні ризику
стати жертвами дискримінаційного відношення, яке може виявлятися в гендерному насильстві як
психологічного, так і фізичного характеру. Відповідна проблема є спільною для всіх працюючих жінок і не
обмежується лише роботою на підприємствах, які належать до критичної інфраструктури, а тому її
рішення має мати комплексний характер. Ця проблема, що може виражатись у сексуальних домаганнях
та інших типах гендерного насильства, є наслідком нормалізації ґендерних стереотипів (упереджень), а
тому запобігання такій практиці насамперед має ґрунтуватися на протидії ґендерній дискримінації на
робочому місці у цілому. Окремою проблемою працівниць системи критичної інфраструктури є те, що в
цій системі професії, галузі та ін. часто диференціюються на гендерній стереотипній логіці, яка полягає
у гендерному стереотипному поділі робіт (професій та ін.) на «чоловічі» та «жіночі». Ігнорування цього
проблемного питання створює умови для появи низки інших проблем, які шкодять соціальній безпеці
працівниць. Перша – потенційно кваліфіковані кадри не будуть залучені до ключових сфер виробництва
та надання послуг, що знижує широту доступних (на ринку праці в цілому та системі критичної
інфраструктури, зокрема) навичок та досвіду в критичних галузях інфраструктури. Друга – працівники,
які опинилися в професіях, де вони відчувають дискримінацію або недооцінку їх професійних та
особистісних якостей через усталені гендерні стереотипи у сфері праці та зайнятості, закономірним
чином можуть відчувати низький рівень задоволеності працею, що знижує їхню (і також загальну)
продуктивність і мотивацію далі належним чином виконувати свої трудові функції. Третя – такий підхід
збільшує ймовірність посилення соціальної напруги та конфліктності на робочому місці, що додатково
шкодитиме здоровому психологічному клімату на робочому місці та належній взаємодії між
працівниками об'єкта критичної інфраструктури. Четверта – жінки, які працюють у переважно
«чоловічих» професіях, можуть зіткнутися із соціальною ізоляцією та недостатньою підтримкою з боку
колег, що збільшує їхню соціальну вразливість на робочому місці. П’ята – гендерні стереотипи можуть
обмежувати доступ жінок до навчання, підвищення кваліфікації та кар'єрного зростання в системі
критичної інфраструктури, що знижує їх трудовий потенціал та можливості для професійного
розвитку. Шоста – жінки, обмежені у виборі професій, часто змушені опинятися в ситуаціях, за яких вони займатимуть менш оплачувані та менш соціально захищені посади, що збільшує їхню економічну вразливість, що особливо соціально небезпечно у випадках економічної нестабільності або в період проживання особистих криз. У висновках статті узагальнюються результати проведеної наукової розвідки.

Ключові слова: гендерна дискримінація, гендерна рівність, права жінок, працівниці, соціальна безпека, соціальна держава, соціальний захист, соціальні права.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІ НОТАРІУСІВ В УКРАЇНІ

П.В. Меркулов — 2024-04-30

У статті здійснено детальний розгляд правовідносин, які стосуються питання кадрового
забезпечення праці нотаріусів. Зроблено висновок про те, що кадрове забезпечення нотаріусів передбачає
особливий порядок здійснення підбору кадрів, їх розстановку та характеризується підвищеними
кваліфікаційними вимогами до роботи нотаріусом, як з точки зору професійності, так і людяності та
моральності. У статті надано власне розуміння поняття «кадрове забезпечення нотаріусів в Україні»,
наголошено на її важливості та вчасності формування. В рамках дослідження охарактеризовано основні
нормативно-правові акти у вказаній сфері.
Особливу увагу приділено порядку здійснення власне кадрового підбору осіб для роботи нотаріусами
та на основі цього здійснено виділення основних особливостей, серед яких названо: 1) чітке визначення
кола суб’єктів, які за своїм адміністративно-правовим статусом можуть реалізувати своє право на
отримання свідоцтва на зайняття нотаріальною діяльністю; 2) професійний добір здійснюється у чіткій
відповідності до прийнятих у сфері нотаріальної діяльності нормативно-правових актів, які деталізують
аспекти не тільки допуску до професії нотаріуса, а й чітко регламентують здійснення кадрового добору
до системи нотаріату; 3) встановлення особливих умов для отримання права на складення
кваліфікаційного іспиту та отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 4)
підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або для реєстрації приватної нотаріальної
діяльності є отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; 5) кадрове
забезпечення нотаріусів здійснюється у відповідності до конкретного нотаріального округу; 6)
диференціації праці державного та приватного нотаріуса та забезпечення їх діяльності, в тому числі й
через здійснення кадрового добору для роботи в нотаріальних конторах; 7) встановлений особливий порядок підтвердження кваліфікації особою, яка не здійснювала приватну нотаріальну діяльність; 8) при формуванні кадрового забезпечення нотаріусів також варто окрему увагу звертати не тільки на професійні вимоги до нотаріуса, а й на моральні; 9) встановлення особливих особистісних вимог до кадрового забезпечення нотаріусів та, так званого дрес-коду нотаріуса у взаємовідносинах із фізичними та юридичними особами, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій.

Ключові слова: нотаріус, нотаріальна діяльність, кадри, кадрове забезпечення, кваліфікаційні вимоги.

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕНЬ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН

С.В. Мирославський — 2024-03-09

Ціллю статті є: дослідження і виявлення на основі аналізу наукових праць українських юристів
актуальних напрямів наукових досліджень договірних відносин, їх систематизація за предметною
ознакою, визначення найбільш важливих для дослідження аспектів, пропозиція нових напрямів наукових
досліджень договірних відносин з урахуванням сучасних соціально-економічних реалій та рівня розвитку
науково-технічного прогресу. Методи дослідження. Під час проведення цього дослідження було
застосовано метод аналізу, за допомогою якого визначено основні групи наукових робіт, які з допомогою
інших методів систематизовано. Метод порівняння дозволив виокремити потрібні роботи і їх зміст
серед усього масиву правових досліджень. Системно-структурний метод також сприяв формуванню
стрункої системи напрямів наукових досліджень і безпосередніх наукових робіт у галузі договірного
права. Застосування порівняльно-правового й історично-правового методів дозволило розширити
світогляд і пропонувати вихід на якісно новий рівень наукових досліджень договірних відносин у
найближчій перспективі. Висновки і пропозиції. На основі проведеного аналізу виявлено і
систематизовано актуальні напрями наукових досліджень договірних відносин: І. Дослідження
загальнотеоретичних положень про договори та господарські договори; ІІ. Дослідження стану
забезпечення дії принципу свободи договору; ІІІ. Дослідження особливостей господарських договорів, що
різняться за способами укладення; ІV. Дослідження загальних положень про істотні умови договору;
V. Дослідження безпосередньо окремих істотних умов договору: - дослідження предмета договору;
- дослідження об’єкта договору; - дослідження формування і визначення ціни договору; - дослідження
строку договору; VІ. Дослідження відносин, що випливають із «майнових» договорів – договорів із
володіння, користування і розпорядження майном, управління ним, надання майна чи майнових прав в
оренду, лізинг, концесію; VІІ. Дослідження договорів, що укладаються у сфері транспорту;
VІІІ. Дослідження акціонерних і корпоративних договорів; ІХ. Дослідження інвестиційних договорів;
Х. Дослідження договорів про спільну господарську діяльність (договорів простого товариства);
ХІ. Дослідження договорів, що укладаються в агропромисловому комплексі; ХІІ. Дослідження медичних
договорів; ХІІІ. Дослідження договорів про надання послуг, договорів у сфері господарсько-торговельної
діяльності та інших договорів у сфері підприємницької діяльності; ХІV. Дослідження електронних договорів і суміжних із ними цифрових договорів, смарт-договорів, «e-contracts». Зроблено висновок про прогресивність дослідження відносин між учасниками електронних договорів і суміжних із ними цифрових договорів, смарт-договорів, «e-contracts», широке використання яких у сфері господарювання сприятиме економії часу, фінансових і матеріальних ресурсів.

Ключові слова: господарський договір, принцип свободи договору, істотні умови договору, предмет договору, ціна договору, «майновий» договір, транспортний договір, корпоративний договір, електронний договір, смарт-договір, «e-contract».

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИЙ КОНТРАКТ: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ

В.С. Мілаш — 2024-03-22

Важливим завданням держави і передусім її
законодавчого органу є удосконалення й
подальший розвиток поняттєво-категоріального
апарату господарського законодавства
відповідно до сучасних реалій економічного
розвитку. Особливої гостроти та актуальності
це завдання набуває в умовах посилення
євроінтеграційних процесів України.
Переважна більшість нормативно-правових
актів у сфері регулювання господарських відносин
містить окремі статті, в яких надано перелік
визначень термінів, що використовуються в
цьому нормативно-правовому акті. Це суттєво
спрощує проблему правозастосування. Проте
лише у тому разі, коли за допомогою норм
законодавчої техніки визначення термінів та
понять прописані коректно та не суперечать
визначенню аналогічних поять, що вже містяться
у інших нормативно-правових актах.
Є ціла низка факторів, які негативно
впливають на одноманітне тлумачення
законодавчих норм та формування єдиної
правозастосовчої практики, а також на
остаточні результати правозастосування і, як
наслідок, можливість ефективного захисту прав і
свобод суб’єктів господарювання. До них
відносяться порушення правил побудови
законодавчих дефініцій, а також використання
законодавцем неточних, абстрактних,
двозначних термінів (категорій), що фактично
зводить нанівець реалізацію їхньої
інструментальної функції. Внесення змін до
змісту законодавчих визначень (понять), які є
базовими для відповідної сфери регулювання,
значним чином впливає на загальний вектор її
регулювання, у деяких випадках – кардинально
змінює його, а інколи, на жаль, породжує численні
колізії в регулюванні цієї сфери.
Результатами дослідження стало виявлення
проблемних аспектів кваліфікації
зовнішньоекономічної діяльності й
зовнішньоекономічних договорів, пов’язаних з
вадами законодавчих дефініцій указаних термінів,
а також надання деяких пропозицій щодо їх
усунення.
Важливим питанням є вироблення єдиних
підходів щодо розуміння сутності та правової природи господарської діяльності з іноземним елементом (зовнішньоекономічної діяльності) для коректного застосування норм іноземного права у разі визначення їх як застосовного права колізійними нормами відповідних угод або ж самими сторонами відповідно до принципу автономії волі сторін.

Ключові слова: законодавча дефініція (термін); зовнішньоекономічна діяльність; зовнішньоекономічний договір; комерційне підприємство; компенсаційні (офсетні) договори.

ПИТАННЯ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ІНДУСТРІЇ МОДИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

О.Ю. Новіков — 2024-04-13

Наукова стаття присвячена особливостям правового регулювання індустрії моди в сучасних умовах.
Приділено увагу проблематиці забезпечення прав інтелектуальної власності у сфері моди, а також
специфіці міжнародно-правового забезпечення прав суб’єктів модної індустрії.
Упорядкування українського законодавства є однією з важливих передумов прийняття нашої
держави до ЄС. І важливу роль у процесі адаптації українського законодавства до законодавства ЄС
відіграє також і законодавство у сфері інтелектуальної власності. Незважаючи на стрімкий розвиток
цієї підгалузі цивільного права після проголошення незалежності України, прийняття низки нормативно-
правових актів, спрямованих на впорядкування таких відносин, варто зазначити, що сучасний світ
настільки стрімко розвивається, будучи глобалізованим, що потрібно постійно «тримати руку на
пульсі». Особливо швидко змінюються ті види правовідносин, де закладена інтелектуальна складова.
Досить кардинально змінюються правовідносини у сфері модної індустрії не лише на міжнародному
рівні, а й в Україні потребує створення ефективного механізму . Розвиток ринку дизайнерських товарів,
формування міжнародного модного іміджу України та інтеграції у глобальний світовий бізнес у сфері
моди породжує необхідність забезпечення правових аспектів діяльності модної індустрії в Україні.
Продукти творчої діяльності, такі як дизайнерські рішення у сфері моди, що виражені у товарах,
можуть отримувати охорону як об’єкти права інтелектуальної власності. Дизайнерське рішення,
втілене у певному товарі, може діставати охорону одним або декількома інститутами інтелектуальної
власності. Дизайнерські рішення у сфері моди в законодавстві прямо не визначені, однак їхні властивості
знаходять відображення в ознаках різних об’єктів права інтелектуальної власності. У цій статті
наведено приклади того, яким дизайнерським рішенням у сфері моди кореспондують які об’єкти права
інтелектуальної власності.
Автором виокремлено основні виклики та негативні фактори, що впливають на розвиток та
розповсюдження модної індустрії. Також детально проаналізовано окремі судові справи у сфері індустрії
моди. Проведено порівняльно-правовий аналіз законодавства України, європейських нормативно-правових
актів у сфері захисту прав учасників ринку модної продукції, а також окремих держав світу, як-то США
та Індія.
Визначено, що зародження та перспективи розвитку ринку моди в Україні демонструють схожий процес потреби в новій галузі права – модного права. Обґрунтовано важливість декларації модного права як комплексної галузі права. Також окремо приділено увагу такій глобальній проблемі у сфері модної індустрії як культурне привласнення.

Ключові слова: мода, модна індустрія, механізм правового регулювання, право інтелектуальної власності, авторське право, право моди.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НЕСТАНДАРТНИХ РЕЖИМІВ РОБОЧОГО ЧАСУ

О.С. Олексієнко — 2024-04-30

У даній статті автор аналізує нормативно-правове регулювання нестандартних режимів робочого
часу на міжнародному рівні. Звертається увага, що в Україні діє пріоритет норм міжнародного права
над національним. Відповідно, якщо певний договір чи акт визнаний або ж ратифікований у порядку,
встановленому законом, то він стає частиною нашого законодавства і може застосовуватися для
регулювання відповідних правовідносин. При цьому, якщо наявна колізія між нормами міжнародного акту
та національного, то перевагу будуть мати саме норми міжнародного акту. За відсутності потрібних
норм у національному законодавстві варто звертатися до міжнародних актів, зокрема конвенцій та
рекомендацій МОП та Директив ЄС. Таким чином в статті аналізуються акти МОП, які регламентують
надомну працю, дистанційну роботу, роботу на умовах неповного робочого часу, нічний режим робочого
часу. Окрім того, автором також опрацьовані акти ЄС з даних питань. Особливо звертається увага на
Директиву № 90/270/ЄС про мінімальні вимоги безпеки та здоров’я при роботі з екранними пристроями.
Подібні норми відсутні у чинному законодавстві, але автором наголошується на необхідності
дотримання вимог охорони праці, адже за нестандартних режимів даними вимогами можуть
нехтувати. При цьому, надмірне проведення часу працівником перед екраном може негативно вплинути
на його здоров’я.
Автором звертається увага, що питання адаптації чинного законодавства до вимог ЄС також
набуло ще більшої актуальності у зв’язку із євроінтеграційними процесами нашої країни. Акцентується
увага також на положенні ст. 420 Угоди про асоціацію з ЄС, відповідно до якої Україна зобов’язується
сприяти створенню на ринку праці таких умов, які б поєднували гнучкість та захищеність.
За результатом проведеного аналізу встановлено, що нормами, передбаченими у актах МОП та законодавстві ЄС щодо деяких питань нестандартних режимів робочого часу, врегульовано зазначені правовідносини краще, ніж в українському законодавстві. З огляну на це, законодавець має провести роботу щодо приведення у відповідність чинного законодавства України із положеннями міжнародних актів.

Ключові слова: нестандартний режим робочого часу, дистанційна робота, надомна робота, гнучка форма зайнятості, адаптація, систематизація.

КОРПОРАТИВНІ ПРАВА ДЕРЖАВИ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

В.М. Омельчук — 2024-04-30

У даній науковій статті висвітлено проблематику щодо визначення поняття корпоративних прав держави. Проблематичним у даному контексті є віднесення даного поняття до об’єкта певних видів правовідносин, оскільки держава виступає політико-правовою організацією, яка водночас може мати певну частку у суб’єкті господарювання та здійснювати через свою систему органів володіння, користування та розпорядження ними. В статті акцентується увага на необхідності законодавчого закріплення даного визначення з метою усунення розбіжностей в трактуванні та розумінні. Автор наголошує на необхідності внесення змін безпосередньо в Закон України «Про управління об’єктами державної власності», оскільки він не відповідає повність вимогам сьогодення. Так, корпоративні права держави лише зазначено як один з об’єктів державної власності, визначено органи, що здійснюють управління даним об’єктом, їхні функції, але не дано чіткої дефініції самому поняттю.
Також поняття «корпоративні права держави» аналізуються з точки зору адміністративного та господарського права, адже складність природи та наявність великих розбіжностей у теоретичних напрацюваннях вітчизняних науковців потребували чіткого розуміння сутності цих двох досить різних видів правовідносин. Автор даної статті приходить до висновку, що корпоративні права держави є саме об’єктом адміністративно-правового регулювання. Зокрема, таку тезу підтверджують дослідження питання розуміння сутності даного поняття, його основних властивостей, наявності великого суспільного інтересу у його ефективному використанні, його публічній природі (оскільки мова йде про публічне майно) та особливостей щодо управління ними. Наголошується, що нормативні зміни також потребують паралельних змін в доктрині, зокрема в усуненні розбіжностей в розумінні сутності корпоративних прав держави та встановленні уніфікованого розуміння, що в свою чергу має також відповідати теперішньому розвитку суспільних відносин.

Ключові слова: корпоративні права держави, господарські правовідносини, адміністративні правовідносини, метод правового регулювання, об’єкт правового регулювання.

РОЛЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

І.В. Панов — 2024-03-10

Наразі найбільшою загрозою для безпеки
нашої країни, її регіонів та територіальних
громад є збройна агресія російської федерації.
Саме в цьому напрямі вимагається зосередження
зусиль державних і місцевих органів влади. Попри
усі нагальні питання, що постали через збройний
конфлікт, органи місцевого самоврядування
мають своєчасно реагувати на непередбачувані
виклики, у тому числі здійснюючи надання
соціальних послугу населенню, створюючи робочі
місця для осіб, що вимушено покинули рідний край,
докладаючи зусиль щодо залучення інвестицій
тощо. Закон України «Про правовий режим
воєнного стану» визначає режими
функціонування органів місцевого самоврядування
та їхню взаємодію з військовими адміністраціями.
Під час збройного конфлікту військові
адміністрації виконують визначені чинним
законодавством повноваження місцевих
державних адміністрацій та, частково, органів
місцевого самоврядування.
У статті проаналізовано основні заходи
щодо соціального захисту населення на рівні
територіальних громад, зокрема щодо надання
низки соціальних послуг населенню, новою
редакцією Закону «Про соціальні послуги» як
власні повноваження громад. За умов збройного
конфлікту, децентралізація дозволяє зміцнювати
потенціал територіальних громад, посилювати
ініціативу громадян під час вирішення питань
соціального розвитку. На цьому шляху великого
значення набуває міжнародне партнерство між
громадами, нові субвенції, додаткові джерела надходжень до місцевого бюджету. У статті наголошено, що громади демонструють свою здатність ефективно нарощувати та розпоряджатися отриманими фінансовими ресурсами. Водночас отримані кошти від міжнародних донорів та грантів на здійснення децентралізації послуг у соціальній сфері, а також надання соціальних послугу населенню.

Ключові слова: децентралізація, місцеве самоврядування, соціальна послуга, соціальний захист, територіальна громада, збройний конфлікт, військовий стан, військові адміністрації.

СУТНІСТЬ ЄДНОСТІ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПРАЦІВНИКІВ БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ

Р.М. Петрусюк — 2024-04-30

Дослідження єдності та диференціації правового регулювання трудових відносин слід віднести до
однієї із найбільш фундаментальних теоретико-практичних проблем трудового права. Не є винятком
також і дослідження єдності та диференціації правового регулювання трудових відносин працівників
будівельної галузі, адже воно дозволить висвітлити зазначений класичний принцип правового регулювання
трудових відносин у його конкретному прикладному вимірі, виявити специфічні риси його прояву саме у
зазначеній сфері, таким чином, удосконаливши розуміння його сутності та призначення.
Метою статі є з’ясування сутності єдності та диференціації правового регулювання трудових
відносин працівників будівельної галузі.
У статті розкрито особливості науково-теоретичних підходів до визначення сутності єдності та
диференціації правового регулювання трудових відносин як загального принципу трудового права.
Зроблено висновок про те, що принцип єдності та диференціації правового регулювання трудових
відносин як ніякий інший відіграє важливу роль у забезпеченні рівності прав і свобод громадян. Надалі
запропоновано розглядати сутність єдності та диференціації правового регулювання трудових відносин
працівників будівельної галузі як: правовий принцип (ключову засаду, відправну ідею) трудового права, а
також правового регулювання; як напрям (тенденцію) конструювання правового матеріалу, яким
забезпечується правове регулювання трудових відносин працівників будівельної галузі; як сукупність
засобів та прийомів упорядкування нормативного матеріалу, яким регулюється трудові відносини працівників будівельної галузі; інструмент підвищення гарантій реалізації трудових прав працівників будівельної галузі. Зауважено, що найбільш загальноприйнятим та універсальним є перший із запропонованих підходів, за яким єдність та диференціацію правового регулювання трудових відносин працівників будівельної галузі слід визначити як відправна ідея та керівна засада, незаперечна вимога до правового регулювання трудових відносин працівників будівельної галузі.

Ключові слова: трудові відносини, працівники будівельної галузі, принцип правового регулювання, єдність та диференціація, засоби та прийоми правового регулювання, принцип рівності.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ ЗАОХОЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В СИСТЕМІ ТРУДО-ПРАВОВИХ МЕТОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СЛУЖБОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ

О.В. Пивоваров — 2024-04-30

У цій статті проаналізовано поняття трудової дисципліни, що є основним елементом трудового
права та визначає взаємовідносини між працівниками та роботодавцями. Підкреслюється, що це
поняття має важливе значення для правильного функціонування організацій та підприємств, оскільки
воно визначає порядок і дисципліну в робочому середовищі. Особлива увага приділяється відмінностям
між трудовою та службовою дисципліною, а також їхньому застосуванню в контексті державної
служби. Зазначається, що в сфері державної служби вимоги до дисципліни можуть бути більш
жорсткими через особливості функціонування та вимог до діяльності державних установ.
Далі стаття аналізує принципи застосування заохочень до державних службовців, розглядаючи такі
аспекти, як законність, обґрунтованість, соціальна справедливість, добровільність, індивідуалізація,
відкритість, багатоманітність та шанс. Кожен з цих принципів важливий для забезпечення
справедливого та ефективного використання заохочень в системі державної служби. Зазначається, що
врахування цих принципів дозволяє уникнути помилок у розподілі заохочень та стимулює державних
службовців до більшого професійного зростання та результативної діяльності.
Автор підкреслює важливість дотримання цих принципів для підвищення ефективності та справедливості у сфері державної служби. Він приходить до висновку, що правильне застосування цих принципів дозволить уникнути недоліків у системі заохочень та забезпечить адекватне визнання та винагородження державних службовців за їхню працю. Такий аналітичний підхід допомагає краще зрозуміти значення правової регуляції у сфері державної служби та її вплив на ефективність та справедливість у цій сфері. Така комплексна аналітика може стати основою для подальшого вдосконалення системи державної служби та підвищення її ефективності.

Ключові слова: державні службовці, заохочення, трудова дисципліна, службова дисципліна, принципи.

ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРОРА СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ПРОКУРАТУРИ У СФЕРІ ОБОРОНИ

К.В. Покора — 2024-04-30

Належне функціонування Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, її ефективність та дієвість
значною мірою залежать від неухильного дотримання визначених законодавством принципів її
діяльності. У статті досліджуються ключові принципи, на яких ґрунтується робота прокурорів
зазначеної спеціалізованої прокуратури. Особливу увагу приділено принципам верховенства права,
законності, незалежності, політичної нейтральності, територіальності та інших базових засад
організації та функціонування прокурорів Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони.
Проаналізовано нормативно-правове закріплення цих принципів у законах України "Про
прокуратуру", "Про національну безпеку України" та інших актах. Визначено їхній зміст, сутнісні ознаки
та особливості реалізації у сфері оборони держави. Розглянуто практику застосування вказаних
принципів прокурорами Спеціалізованої прокуратури під час виконання покладених на них функцій з
нагляду за додержанням законів у Збройних Силах та інших військових формуваннях.
Висвітлено проблемні питання, які виникають у ході реалізації принципів діяльності військових
прокурорів, зокрема забезпечення їхньої політичної нейтральності, територіальності та оперативності
під час збройного конфлікту. Звернено увагу на особливості застосування низки принципів в умовах дії
воєнного стану в Україні.
Здійснено порівняльний аналіз принципів організації та діяльності спеціалізованих прокуратур у
сфері оборони в зарубіжних країнах. Запропоновано шляхи вдосконалення правового регулювання та
практики реалізації принципів діяльності Спеціалізованої прокуратури в Україні з урахуванням кращого
міжнародного досвіду.
У статті наголошується на фундаментальному значенні принципів діяльності для забезпечення
ефективного функціонування Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони. Належне дотримання таких
засад, як верховенство права, законність, незалежність, неупередженість, єдність та централізоване
керівництво, є необхідною передумовою для реалізації військовими прокурорами покладених на них
повноважень.
Окремо висвітлюються питання забезпечення принципу політичної нейтральності діяльності
прокурорів у воєнній сфері. Аналізуються виклики та загрози для неупередженості військових прокурорів
в умовах збройного конфлікту, загострення суспільно-політичної ситуації та інформаційного протистояння.

Значну увагу приділено принципу територіальності реалізації функцій Спеціалізованої прокуратури. Досліджуються особливості його застосування під час здійснення нагляду за додержанням законності у районах ведення бойових дій, територіях, тимчасово окупованих противником тощо.

Ключові слова: принцип, принцип діяльності, прокурор, прокурор Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони, принцип діяльності прокурора.

ОСНОВНІ МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ У СФЕРІ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ ТРАНСПОРТУ

Р.Є. Прокоп`єв — 2024-04-30

У статті здійснено дослідження міжнародних стандартів у сфері праці працівників транспорту,
які закріплені у міжнародних актах та міжнародних документах. Зроблено висновок про те, що для
України є досить важливим наближення норм національного права до міжнародного, особливо у сфері
забезпечення трудових правовідносин працівників транспорту, оскільки транспортна галузь
розвивається досить швидко і вже активно виходить за межі нашої держави. Вченим наголошено на
важливості дослідження, міжнародних стандартів регулювання трудових відносин щодо працівників
транспорту, оскільки такі міжнародні стандарти по відношенню до працівників транспорту
комплексно практично не досліджувались, а загальні міжнародні стандарти, які застосовуються у сфері
трудового права не завжди в повному обсязі можуть відобразити особливості регулювання праці
працівників транспорту. Крім того, відсутність застосування в Україні спеціальних міжнародно-
правових стандартів щодо регулювання праці працівників транспорту суттєво впливає на стан
дотримання соціальних та трудових прав працівників транспорту. В статті здійснено детальний
розгляд міжнародних стандартів праці працівників транспорту та міжнародних стандартів у сфері
безпосередньої праці, тобто тих стандартів, які стосуються безпосереднього процесу праці працівників
та є основними для безпечного процесу реалізації працівниками своєї трудової функції. В межах
дослідження міжнародних стандартів у сфері безпосередньої праці розглянуто закріплення міжнародних стандартів та міжнародних норм у наступних правовідносинах: щодо юридичного оформлення трудових прав працівників; дотримання трудових та соціальних прав працівників транспорту; дотримання встановленого віку для прийняття на роботу до транспортних підприємств; дотримання належних та безпечних умов праці працівників; у сфері охорони праці та безпеки праці; щодо сприяння у здійсненні працевлаштування працівників транспорту.

Ключові слова: працівник, транспорт, міжнародно-правовий стандарт, праця, правове регулювання.

ОСОБЛИВОСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В РЕСПУБЛІЦІ ЕСТОНІЯ – ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

М.В. Руденко — 2024-03-20

У роботі здійснено порівняльний аналіз окремих аспектів реформи децентралізації Республіки
Естонія та в Україні, зокрема досліджені особливості реформування адміністративно-територіального
устрою Естонії; компетенція самоврядувань щодо надання електронних послуг населенню, у тому числі соціальних послу; історія і принципи впровадження електронного Уряду та цифровізації в Естонії; формування і удосконалення в умовах децентралізації функції та завдань органів місцевого самоврядування; специфіку переговорного процесу між Асоціацією муніципалітетів та центральною владою Естонії; акцентовано увагу на деяких аспектах фінансової децентралізації та питань управління муніципальними фінансами; проведені паралелі та порівняння етапів реформ в Естонії та в Україні.

Ключові слова: децентралізація, органи місцевого самоврядування, електронний уряд, електронні послуги, соціальні послуги, муніципалітети, міждержавне співробітництво.

ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ ПРО ДИСТАНЦІЙНУ РОБОТУ

С.С. Севост’янов — 2024-04-30

У науковій роботі на підставі вітчизняних наукових підходів до розуміння загального поняття
трудового договору з урахуванням особливих умов дистанційної роботи досліджено сутнісне наповнення
категорії «трудовий договір про дистанційну роботу». На підставі багатоцільового значення трудовий
договір про дистанційну роботу розглядається як: 1) підстава виникнення трудових відносин; 2) як
субінститут трудового права; 3) як угода між працівником і роботодавцем в якості індивідуального
регулятора дистанційних трудових відносин.
З метою виокремлення специфічних ознак трудового договору про дистанційну роботу досліджено
загальні ознаки трудового договору, до яких належать: наявність угоди та виконання працівником
роботи, визначеної трудовим договором; підпорядкування правилам внутрішнього розпорядку,
забезпечення умов праці роботодавцем; виплата працівнику заробітної плати.
З урахуванням положень чинного трудового законодавства висвітлені наступні особливості
дистанційної роботи: виконання роботи працівником поза робочим приміщенням роботодавця;
використання інформаційно-комунікаційних технологій; вибір місця роботи працівником; організація
місця роботи працівником за власним бажанням; відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього
трудового розпорядку; неможливість роботодавцем забезпечити безпечні та здорові умови праці.
На підставі досліджених особливостей дистанційної роботи виокремлені такі відмінні від
звичайного трудового договору ознаки трудового договору про дистанційну роботу як: відсутність умови
щодо підпорядковування працівників правилам внутрішнього розпорядку; виконання трудової функції поза
робочим приміщенням роботодавця; можливість укладення трудового договору про дистанційну роботу
в електронній формі, що прирівнюється до обов’язкової письмової та ін.
Ґрунтуючись на законодавчому та наукових підходах до визначення поняття «трудовий договір», з
урахуванням досліджених у науковій роботі особливостей дистанційної роботи надано авторське
визначення поняттю трудового договору про дистанційну роботу, яке відображає суть трудового
договору як індивідуального регулятора дистанційних трудових відносин між працівником та роботодавцем.

Ключові слова: дистанційна робота, трудове законодавство, трудовий договір, електронна форма, інформаційно-комунікаційні технології, воєнний стан.

АКТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПРАЦІВНИК» У СУЧАСНОМУ ТРУДОВОМУ ПРАВІ

К.А. Севост`янова — 2024-04-30

У статті, на основі аналізу наукових поглядів вчених та національних нормативно-правових актів,
досліджено визначення терміну «працівник» та з’ясовано питання його розвитку як в Україні, так і в
закордонних країнах. Констатовано, що основна структура категорії «працівник» подібна в різних
країнах, які хоча і відносяться до різних правових систем, однак закріпили певні важливі характеристики
(які притаманні працівникам в усіх країнах) та які можна віднести до певних універсальних ознак.
Авторкою з’ясовано, що найбільш застосовними є ознаки: а) працівник – це фізична особа, яка досягла
встановленого законом віку; б) фізична особа, яка уклала трудовий договір або перебуває у трудових
відносинах з роботодавцем на підставі трудового договору; в) працівник отримує систематичну оплату
праці. В роботі сформульовані певні теоретичні пропозиції та вказується на необхідність нормативного закріплення поняття «працівник» у новому Трудовому кодексі України.

Ключові слова: працівник, трудове законодавство, найманий працівник, трудовий договір, трудові відносини, фізична особа, Трудовий кодекс України.

РЕФОРМУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

С.В. Сєрєбряк — 2024-05-25

Стаття присвячена питанням реформування законодавства у сфері правового регулювання
господарських відносин в умовах дії правового режиму воєнного стану. Автором проаналізовано основні
передумови для проведення оновлення господарського законодавства, а також різних видів викликів та
загроз для національної безпеки в цілому та для економічної безпеки держави зокрема. У статті
висвітлено проблему розмежування сфери дії Цивільного та Господарського кодексів України, а також
питання щодо потенційних ризиків їхнього одночасного застосування до тих самих правовідносин.
Доведено, що загострення тривалої дискусії між представниками цивільного та господарського права
відбулося у зв’язку з ідеями реформування національного законодавства у сфері господарювання. В умовах
повномасштабного вторгнення рф на територію нашої держави, прогнозуючи потенційно досить
складний період відновлення економічної системи держави після закінчення війни (який також може бути
і досить тривалим) автором зроблено висновки, що найбільш оптимальним рішення стало б
запровадження спеціального режиму господарювання у різних його формах з метою відновлення та
розвитку як економіки в цілому, так і окремих регіонів та галузей народного господарства. На підставі
аналізу господарського законодавства, праць українських дослідників – спеціалістів у зазначеній сфері,
фактичного становища суб’єктів господарювання в умовах застосування норм сучасного законодавства,
а також у ретроспективі зроблено висновки про те, що реформування господарського законодавства
проводилось постійно, з самого початку прийняття Господарського кодексу України. У статті
наголошується, що більшість проведених господарсько-правових реформ містили фрагментарний
характер та не мали довгострокового позитивного впливу на господарські відносини.
Автором зроблено однозначні висновки щодо необхідності доопрацювання концептуальних підвалин
реформування господарського законодавства з метою зміни підходів до регулювання цілої низки
правовідносин. Окреслено основні проблеми, які потрібно вирішити при реформування господарського
законодавства. Передусім, це уникнення колізій всередині масиву нормативно-правових актів у сфері
господарювання, уникнення множинності законодавчих актів, які регулюють одні й ті самі або подібні
правовідносини, розмежування предметів правового регулювання господарського та цивільного права
тощо.
Окремо акцентовано увагу на перспективи, загрози та виклики економічній безпеці держави та способи їх уникнення. Запропоновано створити власну унікальну методологію щодо визначення напрямків оновлення господарського законодавства з метою сприяння якнайшвидшому відновленню економічної системи у повоєнний період тощо.

Ключові слова: реформування; модернізація; господарські правовідносини; спеціальний режим господарювання; воєнний стан.

ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА НА ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ

Б.Ю. Слободян — 2024-04-30

Статтю присвячено дослідженню права на ефективний засіб правового захисту. Ґрунтуючись на
теоретичних доробках науковців та аналізуючи доктринальні положення щодо тлумачення таких
понять, зокрема, як: «захист»; «правовий захист»; «засіб»; «ефективність», у статті запропоновано
авторське визначення поняття «засіб правового захисту» та розкрито його сутність. Аргументовано,
що право на ефективний засіб правового захисту належить до широкої концепції, та як елемент
демократичної підзвітності держави, глибоко вкорінене у міжнародне право. Резюмовано, що право на
ефективний засіб правового захисту знаходить своє закріплення положеннях Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод, що фактично зобов’язує держав-учасниць запровадити механізм
ефективного правового захисту прав і свобод людини, визнаних Конвенцією на національному рівні. З
урахуванням прецедентів, сформованих Європейським судом з прав людини виокремлено характері ознаки
права на ефективний засіб правового захисту: 1) ефективність; 2) доступність; 3) прозорість;
4) незалежність; 5) часова ефективність; 6) відповідність між засобами та порушенням. Запропоновано авторське визначення поняття «право на ефективні засіб правового захисту» та розтлумачено аналізовану правову категорію у об’єктивному та суб’єктивному розумінні. Розкрито зміст права на ефективний засіб правового захисту, до сфери дії якого відносяться: право на оскарження; право на відновлення порушеного права; право на доступність засобу правового захисту; право на забезпечення відшкодування за порушене право та наявність практичної можливості його отримання.

Ключові слова: держава, засіб правового захисту, захист прав, ефективний захист, охорона прав, права людини, правові гарантії, правовий захист.

ВЗАЄМОДІЯ МІЖ ЗАХИСТОМ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА МІЖНАРОДНИМ ПРАВОМ У КОНТЕКСТІ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

Д.О. Степченко — 2024-04-30

У статті досліджується взаємодія між міжнародним правом та захистом прав людини в
контексті воєнних злочинів. Розглядаються історичні передумови, еволюція міжнародного права та
захисту прав людини, а також приклади їхньої взаємодії під час воєнних конфліктів. Аналізуються
поточні виклики, такі як фрагментація правової бази, суперечливі вимоги між міжнародним правом та
правами людини, а також випадки, коли рівень захисту в одній сфері може бути нижчим, ніж в іншій.
Представлені тематичні дослідження, включаючи детальний аналіз нещодавніх справ про воєнні злочини та вивчення застосування міжнародного права у цих випадках. Аналізуються перспективи розвитку, включаючи потенціал зближення міжнародного права та захисту прав людини і майбутні наслідки для захисту осіб під час збройних конфліктів. Підсумовуються основні висновки та пропозиції щодо покращення захисту прав людини у контексті воєнних злочинів.

Ключові слова: міжнародне право, права людини, воєнні злочини, міжнародне гуманітарне право, захист прав людини, збройні конфлікти.

ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДЕФІНІЦІЇ ПОНЯТТЯ «МІЖНАРОДНЕ ПРАВО» ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ В ЗАРУБІЖНІЙ НАУКОВІЙ ДОКТРИНІ

О.В. Столярський — 2024-05-30

У статті досліджуються основні наукові доктринальні підходи зарубіжних вчених щодо дефініції
поняття «міжнародне право» в контексті його зародження та розвитку. Аналізуються і порівнюються
між собою різні аргументи вчених в цій сфері. Окрім цього виявляються особливості правової природи
міжнародного права практично в усіх його виявах. Досліджуються наукові позиції різних правових шкіл в
зазначеній проблемі. Виводяться специфічні характеристики основних структурних елементів системи
міжнародного права та характеризується їх взаємовплив. Робиться наголос на пріоритетності та
домінуванні окремих елементів системи міжнародного права в контексті розкриття його правової природи. Детально розмежовуються спільні та відмінні риси основних проявів природи міжнародного права в науковій доктрині та практиці. Виокремлюються основні тенденції розвитку різних концепцій ефективності та прогресу правової природи мі;народного права на прикладі природничої, позитивістської та еклектичної школи. Дається самостійний, творчий та науковий аналіз усіх вищезазначених досліджуваних проблемних питань з точки зору як теорії так і практики.

Ключові слова: зародження, розвиток, дефініція, міжнародне права, правова природа, наукова доктрина.

ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ КВАЛІМЕТРІЇ ПРИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Г.В. Татаренко — 2024-03-20

Інтенсивний рух України до членства у Європейському союзі добіг до етапу початку скрінінгу щодо
переговорів про вступ до ЄС. У відповідності до Угоди про асоціацію, встановлено зобов'язання сторін
співпрацювати у галузі гідної праці, політики зайнятості, умов праці, соціального діалогу, соціального
захисту, соціального залучення, гендерної рівності та недискримінації, та адаптації національного
законодавства до правових норм Європейського Союзу, а також виконання міжнародно-правових
зобов'язань у контексті європейської інтеграції. Стаття присвячена особливостям стандартизації
соціальних послуг, визначенню критеріїв якості змісту соціальних послуг та якості процедури їх надання,
розглянуті питання формування ефективного управління системою надання соціальних послуг в умовах
децентралізації. Розглянуті окремі аспекти ефективної реалізації політики децентралізації в сфері соціальної політики в Україні, з урахуванням міжнародного досвіду та стандартів.
Акцентовано на необхідності застосування кваліметричних технологій в системі соціального забезпечення з метою вимірювання якості соціальних послуг, підвищення кваліфікації працівників, забезпечення можливостей моніторингу якості з боку організацій громадянського суспільства.

Ключові слова: соціальне забезпечення, соціальні послуги, стандарти надання соціальних послуг, децентралізація, кваліметрія, цифровізація, органи місцевого самоврядування, адаптація законодавства, євроінтеграція.

СОЦІАЛЬНА ФУНКЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

А.С. Чиркін — 2024-03-20

У результаті реформи децентралізації та розбудови інституту місцевого самоврядування як права
територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значенняві дбулися зміни системи
соціальної підтримки населення. Соціальна політика стає одним з найважливіших напрямів діяльності
органів місцевого самоврядування, які, в межах реалізації соціальної функції, покликані вирішувати актуальні питання соціально-уразливих верств населення на основі програмно-цільового та системного підходів. Діяльність органів місцевого самоврядування із соціального захисту населення має забезпечуватися за допомогою перегляду організаційно-правового статусу установ соціального захисту, фінансування заходів соціального захисту, впровадження сучасних цифрових технологій; стандартизації соціальних послуг; ефективної кадрової політики тощо.

Ключові слова: місцеве самоврядування, соціальна функція, децентралізація, соціальний захист, соціальні послуги, контроль за місцевим самоврядуванням.

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМ ПРАВА ТА СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ЯК ЕЛЕМЕНТІВ МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

К.Г. Шаповалова — 2024-04-30

У статті проаналізовано специфіку норм права та суб’єктів владних повноважень як елементів
механізму реалізації соціальних прав державних службовців. Зазначено автором, що законодавство з
соціальних прав не є однорідним, що ускладнює розуміння їх структури та взаємозалежності серед
учасників відносин з реалізації соціальних прав державних службовців, а отже й спричиняє виникнення
помилок у тлумаченні норм права та у їх реалізації, що може призвести до настання соціальних ризиків,
які матимуть невідворотний характер. Оскільки державні службовці володіють спеціальним правовим
статусом, то на них поширюються норми права у соціальній сфері, як загального, так й спеціального
характеру. Соціальні права державних службовців визначені у Конституції України, де визначено загальні
соціальні права на освіту, соціальний захист, житло, працю, достатній рівень життя для себе та сім’ї,
охорону здоров’я й медичну допомогу. Також автор наголошує, що соціально-правові норми стосовно
державних службовців містяться у Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування», Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Кодексі
законів про працю України та ін. Розкрито зміст даних правових категорій. Охарактеризовано сутність
норм права як елементу механізму реалізації соціальних прав державних службовців, виокремлено особливості окремих законодавчих актів у вказаній сфері. Досліджено систему владних органів, які здійснюють реалізацію соціальних прав державних службовців. У статті автор робить висновок про те, що суб’єкти владних повноважень, як елементи механізму реалізації соціальних прав державних службовців спрямовують свою діяльність на створення максимально зрозумілого та простого порядку їх втілення, надання допомоги у втіленні задля усунення помилок чи зловживань соціальними правами.

Ключові слова: норми права, суб’єкти владних повноважень, механізм реалізації, соціальні права, державні службовці, державна служба, соціальне законодавство.

СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ

В.Ф. Нестерович — 2024-04-23

Метою статті є визначення системи міжнародних стандартів місцевого самоврядування в умовах
децентралізації влади. Методологія. Для дослідження проблеми системи міжнародних стандартів
місцевого самоврядування в умовах децентралізації влади використано компаративний, порівняльно-
правовий, системно-структурний, історичний та інші наукові методи. Наукова новизна публікації
полягає в визначенні системи міжнародних стандартів місцевого самоврядування в умовах
децентралізації влади. У статті зазначено, що все помітне місце у врегулюванні місцевого
самоврядування в умовах децентралізації влади починають відігравати міжнародні акти, метою яких є
вироблення загальних та універсальних стандартів у цій сфері, які мають гармонійно поєднуватися з
національними, регіональними та місцевими особливостями місцевого самоврядування в умовах
децентралізації влади шляхом їхнього доповнення та збагачення передовими міжнародними практиками.
З поглибленням глобальних та інтеграційних чинників, роль міжнародних актів у сфері місцевого
самоврядування в умовах децентралізації влади буде тільки посилюватися. Висновки. Система
міжнародних стандартів місцевого самоврядування в умовах децентралізації влади є досить
розгалуженою та складною, що обумовлено наступними ознаками: 1) багатомірністю місцевого
самоврядування в умовах децентралізації влади; 2) встановлення міжнародних стандартів місцевого
самоврядування в умовах децентралізації влади на різних рівнях різними міжнародними організаціями; 3) встановлення міжнародних стандартів місцевого самоврядування в умовах децентралізації влади як нарівні «жорсткого права», так і «м’якого права»; 4) надзвичайно високою динамічністю розвитку місцевого самоврядування в умовах децентралізації влади, яке знаходиться під впливом глобальних та інтеграційних чинників, наслідком чому є поглиблення демократії на місцевому рівні та подальша децентралізація влади.

Ключові слова: міжнародні стандарти, «жорстке право», «м’яке право», місцеве самоврядування, децентралізація.