Актуальні проблеми права: теорія і практика

ІНДИВІДУАЛЬНО-ДОГОВІРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ ПРАЦІ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ

О.С. Арсентьєва — 2025-06-03

У статті досліджено індивідуально-договірне регулювання дистанційної праці в контексті міжнародних стандартів. Поширення дистанційної роботи стало однією з провідних тенденцій сучасного ринку праці, що зумовлено технологічним прогресом, зміною підходів до організації трудового процесу та глобальними викликами, зокрема пандемією COVID-19 і збройною агресією рф проти України. Наголошено, що в умовах трансформації трудових відносин традиційні правові механізми втрачають ефективність, що потребує оновлення підходів до правового регулювання дистанційної зайнятості. Міжнародні стандарти відіграють важливу роль у формуванні єдиних підходів до забезпечення трудових прав дистанційних працівників. Проведено системний аналіз міжнародно-правових актів Міжнародної організації праці (МОП) і Європейського Союзу (ЄС), що врегульовують дистанційну працю. З’ясовано, що хоча МОП не має спеціального документа, присвяченого цій сфері, окремі акти (Конвенція №177 та Рекомендація №184) містять положення, релевантні для дистанційної праці. Натомість правові акти ЄС, зокрема Директива (ЄС) 2019/1152, Директива 2003/88/EC, Директива (ЄС) 2019/1158 та Рамкова угода про телероботу, формують більш прогресивний підхід, орієнтований на гнучкість, баланс між роботою та особистим життям та гарантування договірної свободи сторін.
Виокремлено основні засади індивідуально-договірного регулювання дистанційної праці, серед яких добровільність укладення трудового договору, рівність трудових прав і гарантій, гнучкість організації робочого часу, повага до приватного життя працівника. Зроблено висновок про наявність певних прогалин у міжнародному регулюванні, що створюють виклики для гармонізації національного трудового законодавства України.
Перспективами подальших досліджень визначено розроблення практичних рекомендацій для вдосконалення вітчизняного законодавства відповідно до міжнародних стандартів, а також дослідження особливостей договірного оформлення дистанційної праці в умовах цифровізації та поширення інноваційних моделей трудових відносин.

Ключові слова: дистанційна праця, індивідуально-договірне регулювання, міжнародні стандарти, трудовий договір, працівник, трудові відносини, адаптація, МОП, ЄС.

СЛУЖБОВО-ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

О.В. Валецька — 2025-06-03

У статті здійснено комплексне дослідження особливостей проходження службово-трудової
діяльності в умовах воєнного стану на основі глибокого аналізу наукових праць провідних учених-юристів
та фахівців у сфері державного управління. Особлива увага приділена вимогам до державної служби,
визначеним у Стратегії реформування державного управління України на 2022–2025 роки, де
наголошується на необхідності забезпечення професійності, доброчесності, політичної нейтральності
та орієнтації державної служби на результативність і потреби громадян відповідно до європейських
стандартів. Актуальність теми дослідження обумовлена викликами, спричиненими повномасштабним
вторгненням держави-агресора та запровадженням воєнного стану по всій території України, що
створило загрозу для збереження людського потенціалу та виконання стратегічних завдань державної
політики.
Метою статті є комплексне дослідження особливостей здійснення службово-трудової діяльності в
умовах воєнного стану в сучасний період в Україні.
Державні службовці виступають суб’єктами службово-трудових відносин, маючи складний
подвійний правовий статус: з одного боку — як суб’єкти адміністративного права, що реалізують функції
державної влади, а з іншого — як учасники трудових правовідносин, що здійснюють професійну діяльність
на умовах, визначених трудовим законодавством. Відтак особливості правового регулювання праці
державних службовців в Україні потребують окремої наукової уваги.
З набуттям чинності 15 березня 2022 року Закону України «Про організацію трудових відносин в
умовах воєнного стану» (у редакції зі змінами від 1 липня 2022 року) було запроваджено спеціальний
правовий режим, який регламентує не лише загальні трудові відносини, але й специфіку проходження
державної служби та служби в органах місцевого самоврядування у період дії воєнного стану відповідно
до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У зазначений період суттєво трансформувалися підходи до організації праці, зокрема щодо
запровадження дистанційної роботи, оплати часу простою, заміщення тимчасово відсутніх працівників,
переведення за ініціативою керівника чи суб’єкта призначення. Водночас змінилися положення щодо
істотних умов праці, порядку надання щорічних основних відпусток та відпусток без збереження
заробітної плати, а також запроваджено окремі особливості припинення державної служби за
ініціативою суб’єкта призначення, які не застосовуються в умовах мирного часу. Також відбулися важливі
зміни у сфері регулювання права на сумісництво.
Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у своїй останній редакції став невід’ємною частиною трудового законодавства України та правового регулювання питань вступу, проходження і припинення державної служби в умовах воєнного стану.

Ключові слова: службово-трудова діяльність, воєнний стан, трудові відносини, трудові права, захист прав працівників, трудове законодавство, державна служба.

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ПОСЛУГ ЯК ОБ’ЄКТІВ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

О.В. Голіна — 2025-06-03

У статті досліджуються питання правового режиму послуг як об’єктів договірних відносин у сфері
господарювання. Висвітлено ключові аспекти економіко-правової природи послуги та відзначено, що її
універсальною (незмінною) ознакою у межах господарського обороту є товароздатність. Надається
авторське розуміння правового режиму послуги як певного порядку регулювання відносин з надання послуг,
що формується завдяки поєднанню (комбінуванню) різних за своєю природою правових засобів, у тому
числі тих, що легітимізують інструменти й засоби державного регулювання відповідного ринку послуг
та / або господарської діяльності, що здійснюється в його межах, а також засобів саморегулювання (у
тому числі професійного ринкового та індивідуально-договірного саморегулювання), з метою реалізації
потреб та законних інтересів замовників, а також підтримки господарського правопорядку. У контексті
аналізу окремих видів послуг (транспортних, фінансових, житлово-комунальних тощо), розглянуто
основні складові конструкції «правовий режим послуг».
Констатовано, що особливим правовим режимом у сфері господарювання наділяються «соціально
значущі послуги», яким у межах даної статті приділено окрему увагу. Визначено, що підґрунтям
правового режиму послуги, як об’єкта господарських прав, є правовий режим господарської діяльності,
пов’язаної з наданням відповідного виду послуг. Проаналізовано наявні нормативні підходи щодо
змістового наповнення поняття «обслуговування». Підкреслено необхідність подальшого розвитку
законодавчих положень щодо укладення та виконання договорів з надання послуг, у тому числі з обслуговування.

Ключові слова: послуга, обслуговування, сфера господарювання, правовий режим, договір, господарська діяльність, господарські відносини.

МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВА НА СПРАВЕДЛИВІ УМОВИ ПРАЦІ ЗА ЄВРОПЕЙСЬКОЮ СОЦІАЛЬНОЮ ХАРТІЄЮ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

М.В. Голтвяницький — 2025-06-03

У статті досліджено правові механізми захисту права на справедливі умови праці в Україні в умовах
воєнного стану через призму зобов’язань, що випливають з Європейської соціальної хартії (переглянутої)
як важливого орієнтиру єдиних стандартів в сфері соціально-економічного забезпечення прав людини..
Автором здійснено аналіз норм національного трудового законодавства, що були змінені чи тимчасово
призупинені у зв’язку з воєнними діями, та надано оцінку їх відповідності міжнародним стандартам.
Здійснено узагальнення підходів, що існують у правовій доктрині та практиці, до забезпечення балансу
між потребами національної безпеки та дотриманням соціально-трудових гарантій. У роботі
акцентовано увагу на необхідності збереження ядра соціальних прав навіть у періоди надзвичайного
правового режиму. В статті здійснено аналіз норм проекту нового Трудового кодексу України та
робляться висновки щодо необхідності вдосконалення деяких з них. Зокрема, автором наголошено на
необхідності закріплення дефініції «справедливі умови праці», яке спрятиме однозначності тлумачення
норм кодифікованого акту та єдності правозастосовної практики, Також в статті запропоновано
напрями удосконалення механізмів правового захисту, що мають забезпечити сталість євроінтеграційного вектору України в умовах збройного конфлікту.

Ключові слова: воєнний стан, дерогація, Європейський комітет з соціальних прав, Європейська соціальна хартія, механізми захисту, праця, справедливі умови праці, трудові відносини, трудове законодавство, трудові права.

ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ДЕЯКИХ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

О.В. Гребенар — 2025-06-03

Актуальність проблематики захисту трудових прав працівників в Україні зумовлено адаптацією
українського законодавства до міжнародних та регіональних стандартів Європейського Союзу та,
беззаперечно, необхідністю формування якісного ринку праці. Обґрунтовано доцільність вивчення та
аналізу досвіду окремих зарубіжних країн, держав-членів ЄС, з метою можливості вдосконалення
трудового законодавства України. Метою цієї статті було проведення порівняльного аналізу досвіду
ФРН та Республіки Польщі з питань правового регулювання захисту трудових прав та їх потенційна
адаптація й можливість впровадження в трудове законодавство України. Методологія дослідження
включала використання різноманітних наукових методів для досягнення поставленої мети, зокрема:
теоретичний аналіз літератури, порівняння, формально-правовий метод та документальний аналіз. В
ході вивчення теми було з’ясовано, що водночас, як ФРН та Республіка Польща впроваджують Директиву
2003/88/ЄС через детальні статути та колективні переговори, а система України, що спирається на
конвенції МОП, встановлює чіткий 40-годинний робочий тиждень та забезпечує захист від
понаднормової роботи без узгодження з ЄС. Разом з тим, проведено аналіз окремих наукових розвідок з
питань порівняльно-правового аналізу трудового законодавства в аспекті захисту трудових прав
працівників держав-членів ЄС та України. У статті розглянуто, застосовуючи порівняльний підхід,
конституційне право на захист трудових прав працівників через призму чинного законодавства ФРН,
Республіки Польща та України в аспекті розуміння сутності трудового договору, робочого часу та часу
відпочинку, правового регулювання підстав для звільнення працівника й видів відпусток тощо. З’ясовано,
що системи регулювання трудових відносин кожної з досліджуваних країн в контексті захисту прав
працівників у цій царині відображає свою правову традицію і мають єдине спільне зобов'язання щодо
гідної праці. Доведено, що застосовуючи порівняльно-правовий підхід до вдосконалення трудового права
України в аспекті захисту прав працівників слід вважати, що саме імплементація міжнародних
стандартів, зокрема Резолюції ПАРЄ № 1763, у національне законодавство та впровадження передового
зарубіжного досвіду (на прикладі ФРН) з питань механізму його реалізації на практиці у врегулюванні
трудових правовідносин, зокрема, щодо реалізації найманим працівником права на заперечення з міркувань
совісті, забезпечить більш професійну захищеність останніх. Обґрунтовано доцільність проведення
подальших наукових розвідок з питань вдосконалення національного трудового законодавства в
контексті зміни концептуального підходу до сутнісного розуміння інспектування праці з умовно
«карально-наказового» до оцінки фактичного стану додержання норм чинного трудового законодавства.
Результати дослідження спрямовані на підвищення обізнаності суспільства та українського законодавця із досвідом держав-членів ЄС з питань захисту трудових прав працівників.

Ключові слова: трудове право, трудові відносини, трудове законодавство, трудовий договір, захист трудових прав, працівник, Європейський союз, інтеграція, адаптація законодавства.

РОЗВИТОК ПРАВОВИХ МЕХАНІЗМІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В УМОВАХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Д.В. Татаренко — 2025-06-03

У статті досліджено еволюцію правових механізмів соціального захисту в умовах збройних
конфліктів у контексті історичного розвитку. Аналізуються ключові міжнародні та національні
нормативно-правові акти, що регламентують соціальні гарантії для постраждалих категорій населення,
зокрема військовослужбовців, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб (далі - ВПО) та цивільного
населення. У ході дослідження розглянуто історичний розвиток міжнародного гуманітарного права (далі
- МГП), починаючи з Гаазьких та Женевських конвенцій, які заклали основу сучасного правового
регулювання соціального захисту в умовах війни. Особлива увага приділена ролі міжнародних організацій,
таких як ООН, Міжнародний комітет Червоного Хреста та Ради Європи, у створенні та впровадженні
стандартів захисту постраждалих від військових конфліктів. Окремо розглянуто розвиток
національного законодавства у цій сфері, зокрема правові механізми соціального забезпечення осіб, які
зазнали наслідків бойових дій. Простежено еволюцію відповідних правових норм у різних країнах, що
зазнавали військових конфліктів, зокрема досвід України, яка в умовах сучасної військової агресії
розробляє та імплементує нові механізми соціального захисту постраждалих громадян. Досліджено
ефективність чинних правових механізмів у різних історичних періодах, включаючи їх адаптацію до нових
викликів, зокрема внутрішніх та міжнародних збройних конфліктів, гібридних воєн та терористичних
загроз. Визначено основні проблеми, що виникають під час реалізації соціального захисту в умовах війни,
серед яких недостатність фінансових ресурсів, бюрократичні перешкоди та порушення норм
міжнародного права. Результати дослідження свідчать про необхідність удосконалення правових
механізмів соціального захисту відповідно до сучасних викликів, а також посилення міжнародного
співробітництва у сфері гуманітарного права. Запропоновано шляхи вдосконалення законодавчої бази з
урахуванням міжнародного досвіду та практики постконфліктного відновлення. Отримані висновки та
рекомендації можуть бути корисними для правників, науковців, державних органів, міжнародних
організацій та громадянського суспільства, які займаються проблемами соціального захисту в умовах збройних конфліктів.

Ключові слова: воєнний стан, Женевські конвенції, збройний конфлікт, міжнародне гуманітарне право (МГП), права людини, система соціального захисту, соціальний захист.

КРІМІНАЛІЗАЦІЇЯ СТАЛКІНГУ – НЕЗАКОННОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ: ПИТАННЯ РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

А.Я. Донченко — 2025-06-03

Статтю присвячено актуальним питанням, пов’язаним з імплементацією Стамбульської конвенції, а саме криміналізацією незаконного переслідування (сталкінгу) як форми психологічного насильства. На підставі синтезу поглядів науковців, аналізу міжнародних нормативно-правових актів, зокрема ст. 34 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, а також порівняння кримінального законодавства європейських держав та України досліджується визначення поняття «сталкінг» та надається кримінально-правова характеристика цього явища. У ході дослідження зазначається, що сталкінг є систематичною, небажаною поведінкою, яка викликає у потерпілих страх і тривогу та набуває нових форм у цифровому середовищі через розвиток інформаційних технологій. Вказується на відсутність в українському законодавстві чіткого визначення поняття «сталкінг» та ефективних механізмів протидії цьому явищу, що призводить до безкарності кривдників і недостатнього захисту потерпілих. Констатовано, що збройна агресія росії проти України значно актуалізувала проблеми психологічного насильства, зокрема сталкінгу, через зростання соціальної напруги та вразливості населення, запропоновано деякі шляхи їх вирішення, зокрема внесення змін до Кримінального кодексу України для встановлення відповідальності за переслідування, що сприятимете гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами та розробки превентивних заходів із урахуванням онлайн виміру цього явища.

Ключові слова: криміналізація, Кримінальний кодекс України, незаконне переслідування, насильство, психологічне насильство, сталкінг, Стамбульська конвенція, страх, форми насильства.

ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ НОТАРІАЛЬНО ПОСВІДЧЕНОГО ПРАВОЧИНУ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

Л.М. Загоруй — 2025-06-03

Метою статті є аналіз проблемних питань, що виникають при визнанні недійсними правочинів,
посвідчених нотаріусом, з урахуванням чинного законодавства України, судової практики та
європейського досвіду країн латинської моделі нотаріату. Особливу увагу приділено теоретичним
дискусіям щодо меж відповідальності нотаріуса та ролі нотаріального акту як публічного документа. У
статті наведено приклади актуальних рішень Верховного Суду, які демонструють підходи до оцінки
дійсності нотаріально посвідчених договорів та підстав визнання їх недійсними, зокрема у разі помилки
позивача щодо обставин, які мають істотне значення або у разі доведення наявності підстав вважати
нотаріально посвідчений договір неукладеним, або у разі вчинення фраудаторного договору. На основі
аналізу судової практики висновано, що навіть за умов дотримання формальних процедур нотаріального
посвідчення суди можуть визнавати договори недійсними на підставі поглибленого аналізу волі сторін,
обсягу дієздатності особи чи наявності обману, насильства тощо, та сформульовано пропозиції до ЦК
України щодо вдосконалення цивільно-правової відповідальності нотаріусів. Встановлено співвідношення
фраудаторного та фіктивного договору й доведено, що за наявності спільних рис вони суттєво
відрізняються за метою вчинення та механізмом доведення недійсності. На підставі зазначеного
пропонується внести доповнення у ЦК України. Ключовим елементом при цьому має стати належний та збалансований підхід між захистом прав клієнтів і гарантіями для нотаріуса.

Ключові слова: недійсний правочин, нотаріальне посвідчення, судова практика, презумпція правомірності, фіктивний правочин, фраудаторний договір, латинський нотаріат, волевиявлення, дійсні наміри.

КОЛЕКТИВНІ ПОЗОВИ У ТРУДОВИХ СПОРАХ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

Ю.Ю. Івчук — 2025-06-03

У статті досліджено проблему відсутності механізму колективного позову у сфері трудових
правовідносин в українському законодавстві. Наголошено на зростанні потреби у консолідованому
судовому захисті працівників в умовах індивідуалізації трудових спорів та масових порушень трудових
прав.
Автор аналізує міжнародний досвід функціонування інституту колективного позову (class action) у
країнах англо-американської та континентальної правової традиції, зокрема в США, Канаді, Великій
Британії, Італії, Франції та Нідерландах. Наведено приклади успішних трудових колективних позовів
щодо дискримінації, несплати понаднормових, неправомірного обмеження трудових прав.
Окреслено переваги моделей opt-in та opt-out, їхню роль у забезпеченні ефективного доступу до
правосуддя для великої кількості працівників, які зазнали однотипної шкоди. На підставі порівняльного
аналізу піддано зроблено висновок про обмеженість українського механізму процесуальної співучасті та
неефективність представництва інтересів трудового колективу через профспілки.
Вказано, що чинне законодавство не передбачає чітко визначеної процедури для групових позовів у
трудовій сфері, а судова практика демонструє фрагментарність підходів. Автор обґрунтовує потребу у
запровадженні в Україні повноцінного інституту колективного позову з урахуванням правової моделі країн
ЄС.
Висловлено пропозиції щодо вдосконалення законодавства: закріплення статусу представника
групи, адаптація системи судового збору, розробка цифрових інструментів для онлайн-приєднання до
колективного позову, а також надання профспілкам права подавати позов без необхідності індивідуальних
довіреностей.
У висновках наголошено, що розвиток інституту колективного позову в Україні має потенціал
стати ключовим елементом ефективного захисту трудових прав. Перспективним напрямом подальших
досліджень визначено аналіз моделей колективного захисту, розробку процесуального механізму для їх імплементації в національне судочинство та оцінку ролі цифровізації правосуддя в цьому процесі.

Ключові слова: трудовий спір, працівник, позов, колективний трудовий спір, захист трудових прав, судовий захист, трудове законодавство, трудові відносини, адаптація.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ

О.А. Канський — 2025-06-03

У статті досліджуються ключові механізми міжнародного правового співробітництва у боротьбі
з домашнім насильством, аналізуються нормативно-правові акти, що регулюють цю сферу, а також
визначаються проблеми та перспективи інтеграції України у міжнародну систему захисту прав
постраждалих. Окрему увагу приділено ролі міжнародних організацій, зокрема Організації Об’єднаних
Націй, Ради Європи, Європейського Союзу та Організації з безпеки і співробітництва в Європі у
формуванні загальних стандартів запобігання та реагування на випадки насильства в сім’ї. Аналізується
імплементація міжнародних зобов’язань у національне законодавство України, зокрема виконання
положень Стамбульської конвенції, яка передбачає комплексний підхід до боротьби з гендерно зумовленим
насильством. Стаття також висвітлює ефективність національної правозастосовної практики,
особливості криміналізації домашнього насильства відповідно до статті 126-1 Кримінального кодексу
України, а також проблеми взаємодії між державними та міжнародними інституціями. Досліджується
фінансове забезпечення державних програм підтримки постраждалих та їх залежність від міжнародних
донорів, що впливає на сталість системи соціального захисту. У статті проаналізовано ключові
міжнародні ініціативи та програми, такі як «ЄС за ґендерну рівність», Позабюджетна програма
підтримки ОБСЄ для України та регіональний моніторинговий посібник щодо роботи з кривдниками, які
сприяють розвитку національних механізмів протидії домашньому насильству та підвищенню рівня
обізнаності суспільства. У висновках обґрунтовано необхідність посилення міжвідомчої координації,
розширення фінансування кризових центрів, вдосконалення міжнародного правового співробітництва та адаптації українського законодавства до сучасних міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини.

Ключові слова: відповідальність, домашнє насильство, гендерно обумовлене насильство, криміналізація, міжнародне співробітництво, міжнародні організації, правові аспекти, правоохоронна практика, співробітництво, Стамбульська конвенція.

ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ У ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ВІД РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ РЕАЛІЙ

Г.А. Капліна — 2025-06-03

Стаття присвячена дослідженню еволюції правового захисту споживачів від часів римського
приватного права до сучасних європейських підходів, з особливим акцентом на виклики цифрової доби.
Автори аналізують, яким чином базові римські принципи — добросовісність (bona fides), відповідальність
за приховані недоліки товару та захист слабшої сторони стали методологічною основою для сучасного
договірного та споживчого права, включно з цифровим середовищем. У статті обґрунтовується, що
навіть за відсутності формального статусу «споживача» в римському праві, численні положення мали
на меті забезпечити рівновагу між сторонами правочину, що набуває особливого значення в умовах
цифрової економіки.
Сучасний етап розвитку електронної торгівлі, онлайн-сервісів та цифрового контенту створює
низку загроз для споживачів — від фішингових атак до недобросовісної реклами та несанкціонованого
збору персональних даних. Увагу приділено прогалинам українського законодавства в контексті цифрової
трансформації: застарілі норми, обмежена інституційна відповідальність, слабкий механізм контролю
за онлайн-продавцями. Аналізується нова редакція Закону України «Про захист прав споживачів» (2023),
яка спрямована на гармонізацію з правом ЄС. Окремо розглядається поняття цифрового контенту, права
споживача на якість і безпеку послуг, запровадження Порталу е-покупець та системи перевірених
постачальників.
Автори проводять порівняльний аналіз норм римського, німецького, французького та англійського
правопорядків щодо добросовісності, гарантій та договірної відповідальності, і демонструють їхню
еволюцію до сучасних європейських регламентів, таких як Директива (ЄС) 2019/770, GDPR, Digital
Services Act. Окреслюються конкретні пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства:
прийняття Закону про цифрові права споживачів, модернізація Закону «Про електронну комерцію»,
створення цифрових стандартів інформування споживача. Визнається ключова роль державного нагляду, цифрової грамотності населення та прозорості платформ у забезпеченні ефективного захисту.
Матеріал має міждисциплінарний характер, поєднуючи історико-правовий аналіз, європейське право та сучасні проблеми цифрової безпеки. Стаття буде корисною для науковців, законодавців, юристів- практиків та всіх, хто зацікавлений у розбудові споживчого права в умовах цифрової трансформації.

Ключові слова: Римське приватне право, цифрове середовище, права споживачів, онлайн-торгівля, цифрове шахрайство, добросовісність, договірне право, правове регулювання, інституційна відповідальність.

ЦИФРОВА ЕРА ПРАВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ВИКЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ ТА ПРАВОВІ МЕЖІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВНИЧОЇ ПРАЦІ

І.Ю. Котлярова — 2025-06-03

Цифровізація сфери правничої праці є одним із ключових напрямів сучасного розвитку юриспруденції,
що обумовлюється глобальними процесами автоматизації та інтеграції інформаційних технологій у
правозастосовну діяльність. Впровадження електронного судочинства, LegalTech-рішень, штучного
інтелекту та автоматизованих систем управління юридичними процесами сприяє підвищенню
ефективності правової роботи, прискоренню судового розгляду та розширенню доступу до правосуддя.
Водночас цифровізація породжує нові виклики, серед яких особливу увагу привертають питання правового
регулювання, кібербезпеки, конфіденційності персональних даних, етичності використання алгоритмів у
прийнятті рішень та забезпечення рівності прав сторін у цифровому середовищі. Стаття аналізує
основні аспекти цифрової трансформації правничої праці в Україні та міжнародному правовому полі,
досліджує нормативно-правові акти, що регулюють електронний документообіг, електронне правосуддя
та штучний інтелект у юриспруденції. Автор окреслює проблематику автоматизації юридичних
процесів, визначає потенційні ризики делегування правозастосовної діяльності цифровим алгоритмам та
аналізує роль юриста в умовах динамічної цифровізації. Окрему увагу приділено питанням кіберзахисту
судових інформаційних систем, необхідності гармонізації цифрових правових стандартів на
міжнародному рівні та розвитку цифрових компетенцій правників. Запропоновані вектори розвитку
правничої цифровізації включають удосконалення нормативної бази, підвищення рівня кібербезпеки,
інтеграцію штучного інтелекту у правозастосовну практику з дотриманням етичних стандартів, а
також цифрову адаптацію юридичної освіти. Таким чином, цифровізація правничої діяльності має
спиратися на принципи верховенства права, справедливості та дотримання прав людини, що дозволить ефективно інтегрувати технології у систему правосуддя.

Ключові слова: цифровізація, правнича праця, електронне судочинство, LegalTech, штучний інтелект, дистанційна праця, віддалена робота, надомна праця,електронний документообіг, правове регулювання, цифрове правосуддя.

СУЧАСНІ ФОРМИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА

Л.В. Котова — 2025-06-03

У статті здійснено аналіз думок вчених, національного законодавства щодо кримінально-правової характеристики сучасних форм домашнього насильства в Україні, з урахуванням новітніх проявів та в контексті імплементації міжнародних стандартів. Досліджено поняття, види та особливості домашнього насильства, а також проблеми кваліфікації окремих його форм, зокрема психологічного та економічного насильства. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення законодавства у сфері протидії домашньому насильству, зокрема щодо криміналізації таких явищ, як сталкінг та кібернасильство, а також на важливості гармонізації національного законодавства з положеннями Стамбульської конвенції. Як наслідок проведеного дослідження зазначено на важливості комплексного підходу до протидії домашньому насильству, що включає не лише впровадження правових механізмів, а й соціальних, освітніх та профілактичних заходів для ефективного захисту постраждалих та запобігання насильству в українському суспільстві.

Ключові слова: домашнє насильство, економічне насильство, кримінальна відповідальність, кримінальне законодавство, Кримінальний кодекс, насильство, Стамбульська конвенція, сталкінг, форми домашнього насильства, , психологічне насильство, сексуальне насильство, фізичне насильство.

ГУМАНІТАРНА ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В УМОВАХ ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

І.С. Лісна — 2025-06-03

Стаття ґрунтовно досліджує ключові аспекти гуманітарної та інформаційної безпеки України у
період повоєнної відбудови, підкреслюючи політико-правові виклики та перспективні напрями розвитку.
Аналізуються наслідки війни, які мали руйнівний вплив на гуманітарну інфраструктуру, включаючи
заклади охорони здоров'я, освіти, культури та інші критичні соціальні інститути. У статті
розглядаються проблеми, пов'язані з порушенням прав людини, відновленням соціальних структур, а
також забезпеченням гідного рівня життя для всіх верств населення в післявоєнний період.
Особливу увагу приділено питанню відновлення освітньої системи, оскільки саме освіта відіграє
ключову роль у формуванні майбутнього покоління та забезпеченні довгострокової соціальної
стабільності. Також розглядаються аспекти охорони здоров'я, зокрема відновлення та модернізація
медичних закладів, що є критично важливими для забезпечення загального добробуту населення. Стаття
досліджує проблеми соціального забезпечення, включаючи підтримку ветеранів, осіб з інвалідністю та
інших вразливих категорій населення, що потребують особливої уваги з боку держави.
У сфері інформаційної безпеки акцентується на важливості захисту цифрового простору в
сучасному суспільстві, де кіберзагрози та дезінформація стають все більш актуальними. Автор
досліджує роль держави у розробці та реалізації правових механізмів, спрямованих на захист від зовнішніх
і внутрішніх інформаційних загроз. Розкривається вплив цифровізації на економічну та інформаційну
безпеку, а також обговорюється необхідність формування національної стратегії інформаційної безпеки,
яка включає заходи щодо протидії дезінформації та захисту критичної інформаційної інфраструктури.
Дослідження підкреслює важливість системного підходу, що включає правові, соціальні, економічні
та політичні аспекти у забезпеченні національної безпеки України в умовах сучасних викликів. Стаття
висвітлює взаємозв'язок між гуманітарною та інформаційною безпекою, що є необхідним для
ефективного планування відбудови країни та збереження демократичних інститутів. Особлива увага
приділяється співпраці державних органів, громадянського суспільства та міжнародних організацій у
забезпеченні комплексного підходу до відновлення країни.
У завершальній частині статті пропонуються рекомендації щодо вдосконалення гуманітарної
політики та стратегій інформаційної безпеки, спрямованих на відновлення соціальної стабільності та
психологічного комфорту населення. Наголошується на необхідності розробки програм реабілітації та
психологічної підтримки для населення, постраждалого від війни, а також підкреслюють важливість просвітницьких ініціатив у сфері інформаційної грамотності.

Ключові слова: гуманітарна безпека, інформаційна безпека, повоєнна відбудова, політико-правові виклики, кібербезпека, дезінформація, цифровізація, Україна.

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЕВТАНАЗІЮ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОЛОЖЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Т.В. Маланчук — 2025-06-03

У статті здійснюється дослідження етико-правових проблем функціонування механізму реалізації
права на евтаназію у співвідношенні з правом на життя як частини загальної проблеми захисту прав
людини у розрізі положень Європейської Конвенції з прав людини, національного законодаваства та
зарубіжного досвіду, а також пошук можливих шляхів легалізації права на евтаназію в Україні й аналіз
можливих проблем такої легалізації. Дослідження базується на теоретичних аспектах розгляду природи,
змісту та видів евтанзії (права на смерть). Автори пропонують розглядати евтаназію у медично-
біологічному, етично-моральному та правовому розумінні. Акцентовано увагу на важливості
вдосконалення механізму паліативної допомоги як більш людиноцетринського інструменту у полегшенні
страждань людини. Константовано, що право на життя, гідність, автономію – ті права, без
дотримання яких неповинно існувати ніяких дискусій щодо права на евтаназію (права на смерть). На
конкретних справах ЄСПЛ встановлено позицію Суду щодо права на евтаназію. На основі порівняльного
аналізу висунуто припущення, що країни визнавали допустимість евтаназії у межах внутрішнього
законодавства через суспільну необхідність керуватися власним законом, щоб таке питання можна було
легко вирішити без необхідності звернення до практики ЄСПЛ, проте дана потреба різниться, зважаючи
на певні особливості, у тому числі на належність до правових сімей. Визначено перспективи легалізації права на евтаназію в Україні на шляху до євроінтеграції.

Ключові слова: право на життя, право на смерть, евтаназія, паліативна допомога, правова сімя, євроінтеграція.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРАВОВОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОГОВОРІВ ПРО НАДАННЯ КОНСАЛТИНГОВИХ ПОСЛУГ

В.С. Мілаш — 2025-06-03

Стаття присвячена важливим теоретичним та практичним аспектам договірного регулювання
відносин, пов’язаних з наданням консалтингових послуг. В статті зазначається про відсутність
уніфікованого підходу щодо змісту поняття «консалтингові послуги» та про непоіменовану природу
договору про надання означених послуг. На ґрунті аналізу доктринальних підходів, а також положень
Міжнародного стандарту з консалтингу ISO 20700:2017, Національного класифікатора КВЕД-2010 та
ін., досліджено змістове наповнення (розуміння) консалтингових послуг.
Встановлено, що предмет договору про надання консалтингових послуг може репрезентуватися як
окремою послугою з консультування, так й комплексними консалтинговими послугами (консалтинговим
продуктом). Відзначено, що консалтинговий продукт виходить за межі професійного консультування та
має додаткові складові, як-то консалтингові дослідження, консалтинговий супровід тощо. Водночас
зауважено, що консультаційні послуги можуть надаватися як супутні (допоміжні) у структурі
предметної складової інших договірних типів та видів. Актуалізовано проблематику використання
штучного інтелекту в процесі надання консалтингових послуг. Здійснено правову характеристику
договору про надання консалтингових послуг, як двостороннього, оплатного, консенсуального договору з
індивідуалізованою офертою, якому притаманний фідуціарний характер.
Підкреслено важливе значення діяльності міжнародних та національних саморегулівних організації (СРО) в сфері консалтингових послуг, які сприяють її розвитку. Наголошено на потребі прийняття ЗУ «Про консалтингову діяльність та консалтингові послуги» як важливого кроку на шляху розвитку вітчизняного ринку консалтингових послуг, забезпечення його прозорості та конкурентоспроможності в умовах сьогодення, а також належного рівня захисту прав споживачів консалтингових послуг.

Ключові слова: консалтингові послуги, консультаційні послуги, консалтингові дослідження, консалтинговий супровід, консалтинговий продукт, договір про надання консалтингових послуг.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЯТУВАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ НА МОРІ: АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ

І.М. Панченко — 2025-06-03

У статті розглянуто систему міжнародно-правового регулювання рятувальних операцій на морі відповідно до положень основних міжнародних конвенцій. Досліджено ключові принципи та механізми координації пошуково-рятувальних заходів, проаналізовано правові аспекти взаємодії між державами та капітанами суден у сфері морського порятунку. Окрему увагу приділено сучасним викликам, що постають перед міжнародним співтовариством у контексті впровадження новітніх технологій під час рятувальних операцій.

Ключові слова: безпека на морі, морське право, міжнародні морські конвенції, рятувальні операції, морське страхування.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В ЧАСТИНІ ПРИЗУПИНЕННЯ ДІЇ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ В УМОВАХ ВІЙНИ

К.Є. Петросян — 2025-06-03

У статті здійснено аналіз сутності трудових правовідносин, які становлять фундамент суспільного життя. Встановлено, що в рамках трудових відносин людина задовольняє свої потреби і створює матеріальні блага, а держава зобов’язана забезпечити гідні умови праці для розвитку цих відносин. Визначено вплив запровадженого в Україні воєнного стану на організацію трудових відносин шляхом прийняття спеціального Закону України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Проаналізовано пріоритетне застосування на період дії воєнного стану норм прийнятого закону № 2136-ІХ у порівнянні із КЗпП України, положення якого мають застосовуватися лише в частині, що не суперечать положенням закону. Досліджено новелу в трудових відносинах - призупинення дії трудового договору, яке є тимчасовим, не тягне за собою припинення трудових відносин, а ініціатором призупинення можуть бути працівник і роботодавець, від чого залежить сам механізм призупинення. Досліджено основні умови призупинення дії трудового договору. Також в статті проведено порівняльний аналіз нормативного врегулювання інституту призупинення трудового договору в законодавчих актах Молдови, Литви, США, Норвегії, Німеччини та інших, на підставі чого встановлено різні підходи використання країнами механізму призупинення трудових договорів, залежно від правової системи та економічних умов. Здійснено огляд національної судової практики з розгляду справ щодо оскарження наказу про призупинення дії трудового договору працівниками та запропоновано вдосконалення трудових відносин в сучасних реаліях з урахуванням інтересу працівників як за умов воєнного стану та повоєнного відновлення шляхом запровадження ефективних механізмів та закріплення їх на рівні Трудового кодексу України.

Ключові слова: воєнний стан, працівники, праця, призупинення трудового договору, права працівників, правовідносини, роботодавці, трудовий договір, трудове законодавство, трудові права, трудові правовідносини.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ: КРІЗЬ ПРИЗМУ КОНЦЕПЦІЙ ГІДНОЇ ПРАЦІ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ

К.А. Севост’янова — 2025-04-05

Проблематика та перспективи розвитку основних трудових прав на певному етапі суспільно-
державного розвитку визначаються взаємодією філософсько-історичних, глобалізаційно-
євроінтеграційних, інформаційно-технологічних чинників, а також залежать від глобальних викликів і
загроз. В дослідженні зазначено, що в основі сучасного розуміння цієї проблематики лежить парадигма
гідної праці, яка є ключовим елементом сталого розвитку. У статті, на підставі аналізу думок вчених,
національного та міжнародного законодавства, охарактеризовано сучасну концепцію гідної праці.
Вказується, що в контексті реалізації цієї концепції ключовим елементом є ратифікація міжнародних
трудових стандартів, зокрема основоположних Конвенцій МОП. Авторка наголошує на необхідності
ратифікації Конвенції МОП № 190 про викорінення насильства та домагань у сфері праці (2019 р.), яка
разом із Рекомендацією МОП № 206 – є важливим інструментом для захисту прав працівників від
психологічного, фізичного чи сексуального насильства, що є частиною концепції гідної праці. В статті
окреслюються і інші проблеми, у тому числі, недостатньою є імплементація норм уже ратифікованих
конвенцій МОП у національну практику. Важливим аспектом дослідження є аналіз такого напрямку
розвитку трудового права як концепція сталого розвитку, що ініційована ООН. Досягнення сталого
розвитку є глобальним інтересом, в якому Україна дала свою згоду та визначила коло міжнародних
зобов’язань, реалізація яких ґрунтується на економічній, соціальній та екологічній складових, базисом яких
є праця. У статті, зокрема вказується, що екологізація ринку праці є одним з пріоритетних напрямів розвитку трудової галузі в аспекті сталого розвитку. Авторка також робить висновок про необхідність прийняття нового Трудового кодексу України, що є кроком для створення єдиної та систематизованої нормативно-правової бази, яка регулюватиме всі аспекти трудових відносин, базуючись на концепціях гідної праці та сталого розвитку. На підставі проведеного дослідження сформовано ряд інших теоретичних та практичних рекомендацій задля вдосконалення трудового законодавства України.

Ключові слова: гідна праця, екологізація ринку праці, концепція гідної праці, концепція сталого розвитку, конвенції МОП, міжнародні трудові стандарти, МОП, права працівників, правове регулювання, працівник, праця, сталий розвиток, трудові відносини, трудове законодавство, трудові права.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦИФРОВИХ ПРАВ ЛЮДИНИ

С.В. Сєрєбряк — 2025-03-28

У дослідженні розглядається трактування прав і свобод людини в контексті глобалізаційних змін.
Визначено основні характеристики людського виміру глобалізації, а також чинники, що формують зміст
прав і свобод як індивідів, так і народів. Особливу увагу приділено аналізу стандартів захисту прав людини
у сфері новітніх інформаційних технологій.
Аналіз цифрових прав людини в сучасних умовах потребує всебічного та інтегрованого підходу, що
охоплює як національні реалії, так і європейський досвід. Вітчизняні науковці підкреслюють значущість
цієї тематики та необхідність її подальшого дослідження. У добу стрімкого технологічного прогресу
цифрові права стали невід’ємною складовою суспільного життя, кардинально змінюючи форми
спілкування й взаємодії. Україна, подібно до інших держав, зіштовхується з численними викликами у цій
сфері, викликаними розвитком інформаційно-комунікаційних технологій. У такому контексті, по-перше,
усвідомлення сутності цифрових прав та їх значення є необхідним для кожного громадянина, особливо в
частині захисту персональної інформації та права на приватність; по-друге, формування національної
політики у цій сфері має спиратися на найкращі практики європейських країн і міжнародні правові норми.
Першочерговими кроками є модернізація законодавства, просвітницька діяльність серед населення та
зміцнення системи кібербезпеки; по-третє, ефективний захист цифрових прав можливий лише за умови
тісної взаємодії між державними структурами, громадянським суспільством, бізнесом і науковими
інституціями. Лише завдяки об'єднанню зусиль усіх зацікавлених сторін можна забезпечити надійні та
дієві механізми реалізації цифрових прав в Україні.
Відзначено основні ризики та виклики для реалізації цифрових прав людини. У результаті
проведеного аналізу окреслено потенційні шляхи зменшення існуючих ризиків і загроз, а також розглянуто інструменти контролю за обігом персональних даних в Інтернеті на рівні законодавства та відповідних інституцій. В умовах сучасного інформаційного суспільства право на приватність набуває особливої ваги, адже цифрові права мають гарантуватися не меншою мірою, ніж права у традиційному офлайн- середовищі. Ефективний захист особистого життя в онлайн-просторі передбачає впровадження комплексного нормативно-правового регулювання та створення спеціалізованої установи, що здійснюватиме моніторинг і контроль за станом безпеки персональних даних.

Ключові слова: права людини, цифрові права, цифровізація, право на забуття, право на приватність.

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЛОКАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПІД ЧАС ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ: ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА МОДЕЛІ ДЛЯ УКРАЇНИ

Г.В. Татаренко — 2025-03-11

У статті здійснено комплексне наукове дослідження правового забезпечення релокації суб’єктів
господарювання в умовах збройної агресії з урахуванням специфіки сучасної нормативно-правової бази
України. Запропоновано теоретико-правове осмислення поняття «релокація», яке охоплює процеси
примусового або добровільного переміщення підприємств та їхніх активів із територій підвищеного
ризику в більш безпечні регіони з метою збереження виробничого потенціалу та економічної стійкості
країни. У межах дослідження проаналізовано правову природу релокації як інструмента стабілізації
національної економіки в умовах воєнного стану та обґрунтовано роль державного втручання у цьому
процесі.
Визначено основні завдання та мету релокації, зокрема збереження економічної активності,
запобігання руйнації інфраструктури, підтримка зайнятості та забезпечення континуальності надання
критичних послуг. Розглянуто особливості релокації комунальних підприємств, що відіграють ключову
роль у задоволенні базових потреб населення та стабільному функціонуванні комунально-побутової
інфраструктури. У статті висвітлено специфічні правові виклики, пов'язані з переміщенням комунальних
підприємств, такі як захист прав власності, забезпечення безперервності діяльності, а також юридичні
та фінансові обмеження, що гальмують процес релокації.
Проаналізовано основні прогалини чинного законодавства України щодо забезпечення релокації
підприємств в умовах воєнного стану, а також запропоновано вдосконалення нормативної бази на основі
міжнародного досвіду. Зокрема, стаття звертає увагу на досвід США, Ізраїлю та Німеччини, де на рівні
законодавства передбачені комплексні механізми компенсації витрат на релокацію, податкові пільги,
субсидії та пільгове кредитування для переміщених підприємств. Запропоновано законодавчі моделі для
України, що передбачають упровадження фінансових стимулів, спеціалізованих адміністративних
процедур для комунальних підприємств, а також компенсаторних механізмів, спрямованих на зниження
фінансових втрат релокованих суб’єктів господарювання.
Стаття обґрунтовує необхідність розробки інституційно-правових механізмів, які сприяли б реалізації державної політики щодо релокації підприємств на засадах ефективності, прозорості та відповідальності.

Ключові слова: релокація, суб’єкти господарювання, підприємства, комунальні підприємства, законодавство.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ

О.В. Флященко — 2025-04-13

Стаття присвячена комплексному аналізу міжнародно-правових і національно-правових аспектів
охорони археологічної спадщини під час збройних конфліктів. Основними напрямами дослідження стали
вивчення міжнародних нормативно-правових актів, зокрема Конвенції про захист культурних цінностей
у випадку збройного конфлікту 1954 року, її Протоколів 1954 і 1999 років, положень Додаткових
протоколів до Женевських конвенцій 1977 року, резолюцій Організації Об'єднаних Націй, Статуту
Міжнародного кримінального суду, а також інших документів ЮНЕСКО, що регламентують захист
культурної спадщини під час воєнних дій. Значну увагу приділено аналізу національного законодавства
України, яке регулює сферу охорони культурної та археологічної спадщини, зокрема Закону України «Про
охорону культурної спадщини», Закону України «Про охорону археологічної спадщини», а також
положенням Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за воєнні
злочини проти культурних цінностей. Особливий акцент зроблено на дослідженні проблематики
імплементації міжнародних стандартів у національну правову систему, а також на практичному аналізі
конкретних випадків руйнування, пошкодження та нелегального вивезення археологічних об’єктів у період
збройного конфлікту в Україні 2014–2025 років. Розглянуто наукові підходи українських та зарубіжних
дослідників щодо охорони культурної спадщини в умовах війни, виявлено ключові правові виклики та
суперечності у сфері її захисту. У результаті дослідження сформульовано висновки та запропоновано
правові рекомендації, спрямовані на удосконалення національного законодавства та практичних механізмів охорони археологічної спадщини у період збройних конфліктів.

Ключові слова: археологічна спадщина; збройний конфлікт; міжнародне гуманітарне право; Гаазька конвенція 1954 року; Римський статут МКС; культурні цінності; воєнні злочини; міжнародна відповідальність.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕКРУТИНГОВИХ ЦЕНТРІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

О.В. Хилюк — 2025-03-28

У статті розглянуто актуальні правові аспекти функціонування рекрутингових центрів Збройних Сил України в умовах збройної агресії рф. Наголошується на потребі реформування системи рекрутингу для підвищення обороноздатності держави та забезпечення прозорих, добровільних і ефективних механізмів комплектування ЗСУ. Авторами визначено ключові виклики правового регулювання, зокрема відсутність комплексного підходу до цифровізації, недостатнє правове врегулювання участі іноземців, обмежені соціальні гарантії та правовий захист для рекрутів. У роботі проаналізовано міжнародний досвід функціонування рекрутингових моделей у Франції, Італії, Іспанії, Великій Британії та США.
Наведено приклади правових стандартів НАТО, зокрема STANAG 2116 та 6001, які можуть бути імплементовані в українську нормативну базу. Висвітлено історичну еволюцію рекрутингу як явища, починаючи з античності до сучасності, а також трансформацію поняття «рекрутинг» у контексті професіоналізації армій. Обґрунтовано необхідність гармонізації національного законодавства зі стандартами Альянсу та міжнародним гуманітарним правом. Окрему увагу приділено аналізу Постанови КМУ № 564 від 16.05.2024, яка визначає статус та функції рекрутингових центрів ЗСУ. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення, що сприятиме зміцненню обороноздатності України, підвищенню соціальної довіри до армії та створенню професійної системи військового рекрутингу.

Ключові слова: Збройні Сили України, контрактна служба, мобілізація, національна безпека, правове регулювання, рекрутингові центри, рекрутинг, стандарти НАТО.