Актуальні проблеми права: теорія і практика

ДОКТРИНА ПЛОДІВ ОТРУЙНОГО ДЕРЕВА: ВІТЧИЗНЯНА ТА МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ

Л.К. Байрачна — 2024-12-25

У статті розкрито й деталізовано доктрину плодів отруйного дерева, як одну з найбільш актуальних концепцій кримінального процесу, що передбачає фундаментальне теоретико-прикладне значення в розрізі практики міжнародних судових органів.
Стаття присвячена стандартам допустимості доказів, що сформовані та ґрунтуються на практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, здійснено аналіз правових позицій ЄСПЛ, які порушують проблемні аспекти допустимості доказів та їхню оцінку національними судами з метою дотримання процесуальних гарантій.
Як результат роботи, визначено сутність доктрини плодів отруйного дерева з огляду на походження й підходи до розуміння, крізь призму практики Верховного Суду України та його вагомість у вітчизняній судовій системі. Визначено, що доктрина передбачає, якщо внаслідок порушення кримінального процесуального законодавства неприпустимими є джерело доказів, то такими ж будуть й інші докази, отримані за його допомогою. Встановлено, що першочерговою умовою застосування дослідженої доктрини є причинно-наслідковий зв’язок між первинними недопустимими доказами, які одержані з порушенням істотних прав і свобод особи в кримінальному процесі й похідними доказами, що здобуті завдяки цій інформації.

Ключові слова: Верховний Суд України, доктрина плодів отруйного дерева, Європейський суд з прав людини, кримінальний процес, недопустимість доказу, право на справедливий суд, практика суду.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЗАОХОЧЕННЯ» В ТРУДОВИХ ВІДНОСИНАХ

О.В. Валецька — 2024-12-25

У статті на основі комплексного аналізу наукових надбань вчених-психологів, економістів та
юристів досліджено поняття «заохочення» за трудові досягнення та порівняно з поняттями «мотиви»,
«стимули», «винагорода», які окремі науковці вважають синонімами, інші – складовими поняття
«заохочення». Трудове право в сучасний період перебуває в колі підвищеної уваги законодавців. За
кількістю змін, доповнень та скасувань, які внесені до трудового законодавства в період
повномасштабного вторгнення, сьогодення є лідером за останнє десятиліття. Зміни внесені до
інституту зайнятості та працевлаштування, трудового договору, робочого часу, часу відпочинку,
оплати праці. Однак практично без змін залишився інститут трудової дисципліни (за винятком
дисциплінарних звільнень), у тому числі питання правового регулювання заохочень за трудові досягнення.
Це і зумовлює актуальність дослідження.
Метою статті є аналіз поняття «заохочення» за трудові досягнення в сучасний період розвитку
трудових відносин.
Відповідно до ст. 143 КЗпП до працівників підприємств, установ та організацій можуть бути
застосовані будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими правилах внутрішнього
трудового розпорядку. Тобто, законодавець повністю відніс питання заохочення до сфери локального
регулювання. Дуже поверхнево Кодекс окреслив види заохочень та порядок їх застосування. У статті
пропонується авторське бачення поняття «заохочення» та класифікації видів заохочення; за рівнем
правового регулювання; за сферою дії; за суб’єктним складом; за часом застосування; за строком дії.
Серед юристів існують різні підходи до визнання заохочення: 1) заохочення як форму та міру юридичного схвалення добровільної заслуженої поведінки, в результаті чого суб’єкт отримує винагороду, для нього настають сприятливі наслідки; 2) заохочення як стимулювання до найбільш ефективної, продуктивної праці, що покликане виокремити кращих працівників, кращі трудові колективи, яке
застосовується на підставі відносно вільної оцінки їх трудових заслуг з врахуванням особистих та суспільних інтересів та в установленому законом порядку..
На підставі проведеного дослідження можна визначити заохочення за трудові досягнення як публічне визнання заслуг працівника/трудового колективу (результатів їх діяльності та/або визначних досягнень) та позитивну оцінку, яке застосовується самим роботодавцем або державою у формах, передбачених нормативними, локальними або індивідуальними актами (трудовим договором).

Ключові слова: заохочення, стимулювання праці, трудові відносини, найманий працівник, трудові права, трудовий договір, мотиви трудової діяльності.

ВПЛИВ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ НА ВІДБУДОВУ КРИТИЧНО ВАЖЛИВОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Г.М. Гриценко — 2024-12-25

Дане дослідження розглядає участь органів місцевого самоврядування у післявоєнний відбудові
зруйнованої критично важливої та соціальної інфраструктури країни. Розглянута адміністративна
реформа децентралізації державного управління та її вплив на будівельну галузь. Проведено аналіз
повноважень органів місцевого самоврядування у будівельний галузі у процесі проведення реформи
децентралізації державного управління у нашої країні. Зазначена необхідність подальшого внесення змін
до законодавства для усунення прогалин які виникли при розподілу функцій контролю та нагляду у
будівельний галузі. Підкреслена головна роль органів місцевого самоврядування у післявоєнний відбудові критичної та соціальної інфраструктури країни для нормального існування та розвитку суспільства з урахуванням публічних і приватних потреб територіальних громад. У процесі дослідження встановлено, що на останнє впливає не тільки пошкодження та зруйнування в ході бойових дій критично важливої та соціальної інфраструктури, але також внутрішні переміщені особи та переміщений бізнес, які також потребують будівництво додаткових житлових та виробничих площ.

Ключові слова: адміністративна реформа, децентралізація, органи місцевого самоврядування, будівельна галузь, критично важлива та соціальна інфраструктура, соціальні послуги.

ЕЛЕКТРОННА ПЛАТФОРМА БЛОКЧЕЙН ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗМЕНШЕННЯ РИЗИКІВ ПРИ ВЕДЕННІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

С.В. Солодченко — 2024-12-25

У статті розглянуто використання технології розподільчих реєстрів блокчейн в різних галузях
економіки. У ході дослідження з’ясовано, що дана технологія отримала розвиток, починаючи з 2008 року,
для регулювання дій, пов’язаних з існуванням криптовалюти біткоїн. Технологія розподільчих реєстрів за
період свого існування у сучасній історії пережила як злети, так і падіння. Далі великі транспортні
компанії, які займаються транскордонними перевезеннями, розширяючи коло застосування технології
блокчейн, стали використовувати дану технологію при обліку транспортування вантажів.
Експерименти у цьому напрямку довели зручність і економічну обґрунтованість її використання. Дана
технологія дала можливість відслідковувати вантаж в режимі реального часу, що зручно як
вантажовідправнику, так і вантажотримувачу, перевізнику та контролюючим органам. У 2018 році у
Швейцарському Давосі на Всесвітньому економічному форумі було зазначено, що Україна входить в 14
країн світу, які активно розвивають і використовують технологію розподільчих реєстрів блокчейн.
Науковці досліджували технологію розподільчих реєстрів блокчейн в різних галузях економіки, таких
як: ІТ-технології, електроенергетики, фармацевтики, сільського господарства, харчування, фінансів,
космічний галузі, транспортних перевезень, вантажів та ін. Всі зазначають позитивні напрацювання від
використання технології розподільчих реєстрів блокчейн у різних галузях. Вона дозволяє робити зручним
ведення господарської діяльності суб’єктами, допомагає відстежувати якість надання послуг, та
робить більш прозорим ведення господарської діяльності.
На жаль, законодавчого регулювання технології розподільчих реєстрів блокчейн при веденні господарської діяльності в діючому національному законодавстві немає. При законодавчому врегулюванні технологію розподільчих реєстрів блокчейн можливо використовувати як інструмент для: стимулювання прозорого господарювання, зменшення негативних ризиків при веденні господарської діяльності та усунення незаконного втручання у ведення господарської діяльності зі сторони контролюючих державних органів.

Ключові слова: технологія розподільчих реєстрів блокчейн, прозора господарська діяльність, стимулюючий режим господарювання, державні органи.

ЖИТЛОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ВІЙНИ ТА ПОВОЄННОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

А.О. Волкова — 2024-12-25

Стаття присвячена дослідженню питань сучасного стану житлової політики держави в умовах
війни та повоєнної трансформації. Автором робиться акцент на тому, що житлова сфера в Україні вже
протягом тривалого часу перебуває у кризовому стані. Аргументовано, що вжиття державою правових
та практичних заходів, які є необхідними та відповідають меті ефективного захисту права на житло
частково відбулося тільки внаслідок розгортання у 2014 році збройного конфлікту на Сході України, який
призвів до масового внутрішнього переміщення громадян України в межах країни. В статі доведено, що
повномасштабні воєнні дії ще більше загострили проблематику житлового забезпечення громадян. В
надскладних умовах не тільки життєзабезпечення кожного окремого громадянина, а й ефективного функціонування всього державного механізму, війна не повинна призвести до зменшення обсягу захисту прав, визнаних Європейською соціальною хартією, як всередині України, так і за її межами. Наголошено на необхідності реформування житлової політики ґрунтуючись на основних принципах, які закладені в міжнародних актах з питань житлових відносин та найкращих практиках країн Європейського Союзу.

Ключові слова: житло, житлова політика, збройні конфлікти, війна, повоєнне відновлення.

ПРАВО НА ЗАБУТТЯ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄВРОПИ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ТА СУДОВА ПРАКТИКА

А.Я. Донченко — 2024-12-25

У статті аналізується право на забуття в контексті його визначення та закріплення в Україні та країнах, що входять до Ради Європи та Європейського Союзу. Дослідження охоплює теоретичні засади розуміння права на забуття, зокрема його взаємозв’язок з правом на приватність та свободою слова. Авторка пропонує розглядати «право на забуття» як комплексне право, яке передбачає досягнення балансу між інтересами приватної особи та суспільства. Констатовано, що це право є важливим інструментом захисту гідності та репутації особи. Особлива увага в статті приділяється практичному застосуванню права на забуття, у тому числі механізмам його реалізації та балансу між інтересами приватної особи та суспільства. У цій частині роботи авторка розглядає, як право на забуття втілено в національному законодавстві країн ЄС. Аналіз судової практики Європейського Суду справедливості та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) дозволив оцінити ефективність відповідних законодавчих норм. В статті вказано на необхідність подальшого розвитку національного законодавства з урахуванням європейського досвіду та викликів сучасного цифрового світу.

Ключові слова: право на забуття, право на приватність, право на людську гідність, право на приватне життя, право на ресоціалізацію, право на інформацію, цифрова ідентичність, персональні дані, Європейський Суд справедливості, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

РЕПРОДУКТИВНІ ПРАВА ЛЮДИНИ: АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА СЬОГОДЕННЯ ЧИ ПИТАННЯ МАЙБУТНЬОГО?

В.Є. Желнін — 2024-12-25

У статті розглядається актуальність дослідження та правового регулювання/закріплення
репродуктивних прав людини у законодавстві держав. Зокрема у статті аналізується нормативне визначення поняття “репродуктивних прав людини” в українському законодавстві, міжнародних документах та у нормативних актах регіональних систем захисту прав людини (Африканська хартія прав людини і народів, Пакт Сан-Хосе тощо). У статті також акцентовано увагу на нормативному регулюванні й закріпленні права на штучне переривання вагітності (аборт) та права на постмортальну (посмертну) репродукцію, після чого було запропоновано конституціоналізацію даних прав в Україні, з огляду на іноземну конституційну доктрину та стан регулювання цих прав в Україні.

Ключові слова: репродуктивні права, права людини, конституціоналізація прав людини, IV покоління прав людини.

ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Л.М. Загоруй — 2024-12-25

У статті досліджуються питання особливостей захисту прав споживачів в мережі Інтернет
відповідно до чинного законодавства України та ЄС на сучасному етапі. Приділено увагу поняттю
споживач, виокремлено різні його визначення в діючому Законі України та в оновленій його редакції,
набрання чинності якої відтерміновано до дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні.
Обґрунтовано, що попри використання в українському законодавстві механізму альтернативного
захисту прав споживачів в Інтернеті, він залишається далеким до вимог законодавства та усталеної
практики ЄС. Висновано, що чітке нормативне визначення параметрів споживач в Україні, як воно
означено в законодавстві ЄС про альтернативне вирішення споживчих спорів, розробка та впровадження
в практичне життя онлайн-платформи альтернативного захисту споживчих прав в Інтернеті, могло б забезпечити утвердження засадничих основ щодо ефективності механізму захисту справ споживачів в Інтернеті, сприяти наближенню України до європейських стандартів у сфері захисту прав споживачів, що є важливим у контексті євроінтеграції України.

Ключові слова: споживачі, захист прав споживачів в Інтернеті, альтернативні способи захисту прав, онлайн-платформа для вирішення спорів, електронна комерція.

ДИСТАНЦІЙНА ЗАЙНЯТІСТЬ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Ю.Ю. Івчук — 2024-12-25

У науковій статті автором досліджено досвід правового регулювання дистанційної праці у Великій
Британії, Франції та інших зарубіжних країнах. Висвітлено окремі проблемні питання правого
регулювання дистанційної зайнятості в України та запропоновано шляхи їх вирішення.
З урахування сучасних наукових підходів до визначення дистанційної праці автором
охарактеризовано основні особливості дистанційної праці, які відрізняють її від традиційної форми
організації праці, зокрема: місцезнаходження робочого місця дистанційного працівника за межами
приміщенням роботодавця; використання інформаційно-комунікаційних технологій, наприклад, за
допомогою мережі Інтернет; розподіл робочого часу дистанційного працівника на власний розсуд з
можливістю врахування особистих потреб; використання роботодавцем спеціальних засобів
моніторингу продуктивності праці та обліку робочого часу; забезпечення гнучкості виробничого процесу
та ін.
На підставі аналізу законодавства зарубіжних країн виокремлено актуальні питання виконання
дистанційної роботи, нормативне врегулювання яких є перспективним у тому числі і для України, серед
яких: організація безпечних умов праці на робочому місці дистанційного працівника; врахування думки
роботодавця або працівника щодо переходу на дистанційну форму роботи; забезпечення балансу між
роботою та приватним життям дистанційного працівника; залучення іноземних працівників до
дистанційної роботи та ін.
Автором виокремлено проблемні аспекти реалізації трудових прав та обов’язків учасників
дистанційних трудових відносин, які потребують правового регулювання у вітчизняному трудовому
законодавстві, зокрема, процедура переведення працівників з дистанційної роботи на традиційну; межі
застосування роботодавцем електронних технологій для обліку робочого часу дистанційного працівника
з метою недопущення втручання у приватне життя; безпека праці на робочому місці; залучення до
дистанційної роботи іноземних працівників; механізм застосування до роботодавців санкцій у разі
втручання у особистий неробочий час працівника.
З урахуванням зарубіжного досвіду та на підставі аналізу чинного Кодексу законів про працю України запропоновано закріпити у ст. 602 КЗпП України: 1) обов’язкову оцінку роботодавцем та майбутнім працівником безпечності робочого місця та технічного обладнання перед укладенням трудового договору; 2) механізм документального оформлення переходу до традиційної форми організації праці з визначенням спеціального строку повідомлення працівника про зміни в організації праці; 3) етичні засади здійснення контролю за працівниками, а також обов’язок дотримання цих засад з боку роботодавця.

Ключові слова: дистанційна зайнятість, нестандартні форми зайнятості, організація праці, зарубіжний досвід, інформаційно-комунікаційні технології.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

М.В. Карпенко — 2024-12-25

У статті підкреслено вагомість й актуальність проблемних питань юридичної відповідальності за шкоду, нанесену довкіллю в умовах воєнного стану. Звернено увагу на масштаби екологічної шкоди, що зростають в геометричній прогресії пропорційно до розгортання бойових дій. Визначено основні ознаки юридичної відповідальності за такі правопорушення. Проаналізовано можливі варіанти відшкодування заподіяної шкоди.
У публікації розглянуто особливості правової регламентації юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в умовах воєнного стану. З цією метою автором проаналізовано низку міжнародних нормативних актів, що заклали підґрунтя для регулювання відповідного питання, та зроблено порівняння із заходами, які вживає Україна. За результатами здійсненого аналізу встановлено, що на національному та міжнародному рівнях потребується більш чітке регулювання та усунення прогалин у законодавстві щодо юридичної відповідальності за шкоду навколишньому природному середовищу, яка виникла внаслідок порушення його хімічного, фізичного та біологічного стану під час бойових дій. Підкреслено, що існує нагальна потреба в оновленні законодавства з питань щодо порядку компенсації такої шкоди.

Ключові слова: воєнний стан, екологічне правопорушення, екологічна шкода, охорона навколишнього природного середовища, юридична відповідальність.

НЕОБХІДНІСТЬ І ДОЦІЛЬНІСТЬ ЯК ПРАВОТВОРЧІ ПРИНЦИПИ СИСТЕМИ ПРАВА

М.М. Карпіцький — 2024-12-25

Стаття присвячена дослідженню правотворчих принципів системи права та їхнього практичного
значення для обґрунтування норм права. Показано, що при ухваленні нових правових норм законодавці
повинні обґрунтовувати свої рішення на об'єктивних передумовах права. Ухвалення нових норм права
може обґрунтовуватися не тільки на принципі доцільності до зовнішніх соціальних обставин, а й на
принципі смислової необхідності, зумовленої апріорними підставами. Принцип смислової необхідності дає змогу оцінити відповідність правової норми системоутворюючим принципам права, які не залежать від тимчасової соціальної ситуації. У кризових умовах, зокрема під час війни, в діяльності законодавців переважає принцип доцільності. Тією мірою, якою правова норма визначається цим принципом, вона набуває тимчасового характеру. Щоб визначити, чи потребує правова норма обмеження строком чинності, слід з'ясувати, який саме правотворчий принцип переважає в її обґрунтуванні – принцип необхідності або принцип доцільності.

Ключові слова: принцип права, норма права, необхідність, доцільність, система права, законотворчість, об'єктивність, апріорність, криза, воєнний стан.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ ПРАЦІВНИКІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

С.О. Лашутін — 2024-12-25

Робочий час та час відпочинку є категоріями трудового права, ефективне правове регулювання яких
спрямоване на забезпечення організованості робочого процесу, дотримання внутрішнього трудового
розпорядку, забезпечення безперебійності роботи відповідного державного органу, організації,
підприємства незалежно від форми власності. Саме тому висвітлення особливостей правового
регулювання робочого часу та часу відпочинку працівників прокуратури України є важливим етапом у
комплексному дослідженні єдності та диференціації трудових відносин працівників прокуратури України
загалом.
Метою статі є висвітлення єдності та диференціації правового регулювання робочого часу та часу
відпочинку працівників прокуратури.
У статті надано авторське розуміння змісту понять робочого часу та часу відпочинку працівників
прокуратури. Проаналізовано чинне нормативно-правове регулювання проблематики робочого часу та
часу відпочинку працівників прокуратури. Зроблено висновок про те, що проявом єдності у правовому
регулюванні зазначеного питання є те, що при встановленні режимів робочого часу та надання часу
відпочинку законодавець не допускає зниження закріплених у загальному законодавстві трудо-правових
гарантій стосовно досліджуваного інституту, та відповідне правове регулювання відбувається в його
межах. Поряд з тим, найбільш диференційованим є правове регулювання зазначеної проблематики для
прокурорів та державних службовців. Законодавство визначає більш жорсткі вимоги до перебування на
робочих місцях зазначених категорій осіб, поряд з тим, надає також і більш розширені гарантії у сфері
часу відпочинку. Відзначено прогресивність положень щодо встановлення гнучкого графіку та
дистанційної роботи для прокурорських працівників.
Як підсумок автором зазначено, що проявом єдності у правовому регулюванні робочого часу та часу
відпочинку є те, що при встановленні режимів робочого часу та надання часу відпочинку законодавець не
допускає зниження закріплених у загальному законодавстві трудо-правових гарантій стосовно
досліджуваного інституту, та відповідне правове регулювання відбувається в його межах. Поряд з тим, найбільш диференційованим є правове регулювання зазначеної проблематики для прокурорів та державних службовців. Законодавство визначає більш жорсткі вимоги до перебування на робочих місцях зазначених категорій осіб, поряд з тим, надає також і більш розширені гарантії у сфері часу відпочинку.

Ключові слова: трудові відносини, працівники прокуратури, робочий час, час відпочинку, дистанційна робота, гнучкий графік, режим робочого часу.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРАВОВИХ НОРМ У ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

І.С. Лісна — 2024-12-25

У статті досліджується процес адаптації національного законодавства до норм Європейського
Союзу як ключової складової євроінтеграції.
Робота аналізує складний та багаторівневий процес адаптації, який охоплює не лише технічне
наближення законодавчих актів, але й системні реформи правової системи та державних інститутів.
Підкреслюється важливість створення ефективної правової бази для підтримки соціально-економічних
реформ, забезпечення функціонування державних інститутів відповідно до європейських стандартів та
розвитку торговельно-економічних відносин між Україною та ЄС.
Розглядаються передумови та історичні етапи формування відносин між Україною та ЄС,
починаючи з 1989 року. Проаналізовано Угоду про партнерство і співробітництво, а також період
формування двосторонніх стосунків у 1991-1994 роках, підкреслюючи значення правових документів, які
закріплюють курс України на євроінтеграцію. Авторка також вказує на поступову активізацію відносин
з ЄС та формування правової основи для подальшого співробітництва.
Стаття детально висвітлює ключові завдання та проблеми адаптації законодавства України до
норм ЄС. Серед основних викликів визначаються: нестабільність законодавчої бази, неузгодженість
норм, відсутність комплексного інституційного механізму координації та контролю цього процесу.
Вказано на необхідність системного підходу до впровадження європейських стандартів, який включає
модернізацію національного законодавства, розвиток нових правових механізмів та забезпечення
високого рівня правозастосування.
Особливу увагу приділено створенню інституційного механізму для адаптації, який включає
координацію діяльності міністерств та інших органів виконавчої влади. Аналізується роль Міністерства
юстиції України та створення Міжвідомчої координаційної ради з питань адаптації законодавства
України до законодавства ЄС. Зазначено, що важливою функцією є також переклад актів *acquis
communautaire* українською мовою та підготовка спеціального глосарія термінів.
Окремо розглядаються питання адаптації податкового та трудового законодавства України до
норм ЄС. Наводяться приклади законодавчих змін, які спрямовані на наближення національного
законодавства до європейських стандартів, включаючи впровадження спеціальних режимів
оподаткування, реформування системи оподаткування тютюнових виробів, алкоголю та палива, а
також інтеграцію українського ринку праці у європейський правовий простір. Підкреслюється, що хоча
механічне впровадження директив ЄС не є універсальним рішенням для всіх законодавчих проблем України, їх адаптація може сприяти підвищенню ефективності регулювання національного ринку праці
та економічному зростанню.
Стаття завершується висновком про важливість гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами, що сприятиме підвищенню рівня правової культури та верховенства права в Україні. Зазначачено, що успішна імплементація європейських норм створить нові можливості для економічного та соціального розвитку країни, посилить правову основу для реформ та забезпечить стабільну інтеграцію України у європейський правовий простір.

Ключові слова: адаптація законодавства, імплементація, Європейський Союз, правові реформи, правова гармонізація, Угода про асоціацію.

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ У СВІТЛІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ: ДОСВІД ОКРЕМИХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ ДЛЯ УКРАЇНИ

В.Ф. Нестерович — 2024-12-25

Статтю присвячено висвітленню досвіду деяких країн-членів Європейського союзу у сфері
проведення реформ децентралізації. У світлі інтеграції України до Європейського Союзу, тема
децентралізації набуває особливої актуальності, адже успішне впровадження цієї реформи є однією з
ключових умов для гармонізації українського законодавства та управлінської системи з європейськими
стандартами.
У дослідженні аналізується досвід децентралізації в чотирьох країнах Європи: Італії, Іспанії,
Польщі та Франції. Італія представлена як приклад країни, де регіональна автономія є важливим
елементом державного устрою. Здійснення реформ децентралізації у цій країні було спрямоване на
посилення ролі регіонів у прийнятті рішень, що, однак, призвело до певної нерівномірності в розвитку
різних регіонів. Іспанія, зі своєю унікальною системою автономних спільнот, ілюструє, як децентралізація
може бути інструментом для збереження національної єдності, незважаючи на наявність значних
регіональних відмінностей та сепаратистських тенденцій.
Польща, яка пройшла через масштабні реформи після 1989 року, є зразком країни, яка успішно
інтегрувала децентралізацію у свою політичну систему. Польський досвід показує, як радикальні зміни у
державному управлінні можуть сприяти економічному зростанню та зміцненню демократичних
інститутів. Франція, на відміну від Польщі, демонструє поступовий підхід до децентралізації,
орієнтований на збереження централізованого управління з одночасним збільшенням повноважень
місцевих органів влади. Це дозволяє Франції підтримувати баланс між централізацією та
децентралізацією, забезпечуючи стабільність і ефективність державного управління.
Аналізуючи ці приклади, автори статті роблять висновок про те, що досвід європейських країн
може бути корисним для України в контексті її євроінтеграційних прагнень. Зокрема, підкреслюється
необхідність врахування українських національних особливостей при адаптації європейських моделей
децентралізації. Автори вважають, що Україні необхідно врахувати досвід країн Європи та створити підстави для вдосконалення процесу децентралізації в Україні, зокрема щодо зміцнення фінансової спроможності місцевих громад, розширення їхніх повноважень та покращення механізмів контролю і підзвітності. Стаття також акцентує увагу на важливості забезпечення збалансованого підходу до децентралізації, що дозволить уникнути загроз територіальної цілісності та національної єдності України.

Ключові слова: децентралізація, євроінтеграція, органи місцевого самоврядування, міжнародний досвід.

СОЦІАЛЬНІ ПРАВА В УМОВАХ ВІЙНИ: ПОНЯТТЯ ТА СУДОВИЙ МЕХАНІЗМ ЇХ ЗАХИСТУ

К.Є. Петросян — 2024-12-25

У статті здійснено аналіз сутності соціальних прав людини, відзначено про їх фундаментальність та одночасно проблематичність в сучасних умовах серед інших конституційних прав. Наголошено, що важливість соціальних прав і свобод в системі основних прав і свобод людини викликана тим, що усі інші права та свободи мають ціннісне значення для особи виключно за умови, коли вона має достатні засоби для існування. Також наведено специфічні ознаки, що притаманні виключно соціальним правам, зокрема пов’язаність із рівнем економічного розвитку держави; наявність комплексного і розгалуженого законодавства, яке чітко регламентує всі процедури, що пов’язані із наданням соціальної допомоги,
здійсненню соціального захисту і соціального забезпечення; менша визначеність і чіткість формулювання у порівнянні із громадянськими і політичними правами. Крім того, в статті обґрунтовано обов’язок держави щодо створення належних умов для соціального розвитку людини, її соціального захисту і соціальної безпеки в аспекті дотримання її соціальних прав попри ускладнення можливостей держави в умовах воєнного стану. Зауважено на пріоритетності соціальних прав з поміж усіх прав людини з огляду на інтерес громадян до захисту цієї категорії прав в судовому порядку. Досліджено показники надходження та розгляду справ і матеріалів місцевими адміністративними судами у 2022–2023 роках, внаслідок чого зроблено висновок про необхідність зміни підходів у соціальному забезпеченні громадян в сучасних умовах.

Ключові слова: соціальна держава, соціальні права, судовий захист, соціальні спори, правова держава, права людини, соціальний захист, соціальне забезпечення.

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ МІСТ

В.М. Правдюк — 2024-12-25

Виникнення міст, їх розвиток є нерозривно пов’язаними з самим розвитком людства, з історією
людської цивілізації. Згідно традиційного погляду дослідників історії держави та права перехід до
землеробства створив один з найбільш важливих чинників для створення цивілізації – збільшення кормової
бази, що в свою чергу створило об’єктивні потреби у зберіганні вирощених злаків, окрім того виникла
потреба в розподілі праці і об’єднанні людей для більш ефективного процесу землеробства. На думку автора вказані чинники лише частково відображають причини та механізми що призвели до виникнення міст. У поточній публікації досліджуються географічні та топографічні чинники виникнення міст, безпекові чинники та статус міст як релігійних центрів.

Ключові слова: історія, забудова, адміністративне право, містобудівне право, історія Європи, історія регулювання забудови, планування, міста, історія міст, урбаністика.

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО ЕТАПУ РЕФОРМИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ПРОБЛЕМИ ТА ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

М.В. Руденко — 2024-12-25

У статті проаналізовано та надано характеристику проблемним питанням здійснення реформи децентралізації в Україні під час воєнного стану. Наведена класифікація та здійснене узагальнення проблем які виникли на сучасному етапі децентралізації. Зазначено, що важливою політико-правовою проблемою є відсутність відповідності проміжних результатів децентралізації запланованим. Доведено, що під час здійснення децентралізації територіальні громади зіштовхнулись із проблемою забезпечення населення якісними соціальними послугами, а також зі зниженням доступності для певних регіонів медичних й освітніх послуг, зокрема, тих, які здійснюються через центри надання адміністративних послуг. Підкреслено, що фінансово-бюджетна сфера також має проблеми, що пов’язані з відсутністю відповідальності органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб за некомпетентне розпорядження коштами місцевого бюджету. Звернено увагу на існування нерівномірного розподілу фінансових можливостей об’єднаних територіальних громад в розрізі того, що під час збільшення повноважень органів місцевого самоврядування зростає рівень можливих порушень принципу законності прийнятими рішеннями.
У статті зазначено, що наразі особливої актуальності набувають проблеми, які випливають у результаті запровадження правового режиму воєнного стану та нових завдань, які з’явились у територіальних громад. Зроблено висновок, що під час дії воєнного стану органи місцевого самоврядування мають значну нестачу власних бюджетних надходжень задля виконання покладених на них повноважень і функцій в соціальній сфері, а також сфері забезпечення потреб оборони країни, відновлення та відбудови територій, надання допомоги внутрішньо переміщеним особам тощо.

Ключові слова: воєнний стан, децентралізація, органи місцевого самоврядування, нагляд, соціальні послуги, територіальна громада.

СУДОВИЙ ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ СПОСІБ ПОДОЛАННЯ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ ТА ВИРІШЕННЯ ТРУДОВИХ СПОРІВ

К.А. Севост’янова — 2024-12-25

Дослідження присвячено аналізу судового захисту трудових прав працівників, зокрема в контексті
сучасного українського законодавства. На основі аналізу наукових думок вчених, національного трудового
законодавства та судової практики Верховного Суду, досліджено судовий захист прав працівників як
спосіб подолання обмеження трудових прав та вирішення трудових спорів. Авторка розглядає різні
аспекти цього питання: від теоретичних засад правового захисту до практичних аспектів реалізації
трудових прав у судовому порядку. Особлива увага приділяється взаємодії норм матеріального та
процесуального права у сфері трудових відносин. Авторка досліджує, як ці норми визначають як саму
можливість судового захисту, так і конкретні процедури його здійснення.
Крім того, аналізується вплив змін трудового законодавства, пов'язаних з воєнним станом, на
трудові права працівників. Авторка зазначає, що зміни трудового законодавства у воєнний час, з одного
боку є необхідними для адаптації до нових об’єктивних умов, а з іншого - можуть обмежувати та
обмежують права працівників. В роботі проаналізовано питання строків, визначених статтею 233 КЗпП
України через призму судової практики та з’ясована сутність правових позицій, у тому числі щодо строку
звернення до суду у справах, пов’язаних з недотриманням законодавства про оплату праці. В роботі
сформульовані певні теоретичні позиції та підтримується висновок, що «якість закону» є основою
правопорядку, який ґрунтується на принципі верховенства права, однією з вимог якого є юридична
визначеність. Авторка доходить висновку, що чіткість та зрозумілість трудового законодавства є
необхідною умовою для ефективного судового захисту трудових прав та забезпечення верховенства права.

Ключові слова: працівник, трудові права працівників, трудове законодавство, право на захист, форми захисту, судовий захист, верховенство права, захист трудових прав.

ПРОФЕСІЙНА БЕЗПЕКА, ОХОРОНА ТА БЕЗПЕКА ПРАЦІ ПРАЦІВНИКА ЯК СТОРОНИ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В СУЧАСНИХ УМОВАХ: ПИТАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ

Є.В. Станішевський — 2024-12-25

У статті, на основі аналізу наукових поглядів вчених, приділяється увага питанням
термінологічного визначення понять «охорона праці», «професійна безпека» та «безпека праці» як у
теоретичному аспекті, так і в законодавчому закріпленні. Зроблено акцент на проблемі фактичної
відсутності визначення терміну «безпека праці» у вітчизняному законодавстві та пропонуються шляхи
вирішення питання у цій площині. Автором пропонується додати до проектів вітчизняних нормативно-
правових актів окремі статті щодо врегулювання правил безпеки праці в після воєнний період, у тому
числі на деокупованих територіях. Також запропоновано законодавцю метою безпеки праці поставити
мінімізацію ризиків для життя та здоров’я працівників, впливу небезпечних та шкідливих факторів тощо.
Акцентовано увагу на необхідності систематизації та кодифікації національного законодавства
відповідно до норм європейського законодавства, в сучасних умовах цифровізації. Окремо звернута увага
на необхідність впровадження елементів комплаєнс-контролю в сфері охорони та безпеки праці.
Робиться висновок про необхідність закріплення цілісного підходу до безпеки праці працівників через
встановлення основних принципів та цінностей такої безпеки. А також, що першочерговим завданням
наразі є визначення та закріплення цих й інших важливих моментів в єдиному уніфікованому нормативно-
правовому акті з механізмами та умовами забезпечення безпеки праці працівника в перспективі на після воєнний час.

Ключові слова: соціальна політика, охорона праці, безпека праці, професійна безпека, правове регулювання, комплаєнс, підвищена небезпека.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ НОРМ РИМСЬКОГО СТАТУТУ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ

І.В. Татаренко — 2024-12-25

Стаття присвячена комплексному аналізу поняття та ознак категорії «воєнні злочини» та
визначенню особливостей притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини в Україні в
умовах імплементації норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). З огляду на
зростання кількості воєнних злочинів, скоєних під час російсько-української війни, питання ефективного
переслідування винних стає надзвичайно актуальним для правової системи України. Основна мета
статті полягає в дослідженні механізмів притягнення до відповідальності осіб, причетних до таких
злочинів, через призму міжнародних стандартів, закріплених у Римському статуті. У роботі
розглядаються основні виклики, з якими стикається Україна в процесі імплементації цих норм, зокрема
проблеми законодавчого регулювання та прогалини у національному законодавстві. Автори акцентують
увагу на тому, що хоча Україна не є повноправним учасником Римського статуту, вона визнала
юрисдикцію МКС щодо злочинів, скоєних на її території, що створює підґрунтя для притягнення винних
до міжнародної кримінальної відповідальності. Увага приділяється також аналізу наявних проблем,
пов’язаних з гармонізацією національної правової системи з міжнародними стандартами у сфері
кримінальної відповідальності за воєнні злочини. Особливо підкреслюються труднощі в доказуванні таких
злочинів, а також у координації зусиль між національними органами влади та міжнародними
організаціями. Важливим аспектом дослідження є виявлення юридичних перешкод, що заважають
ефективному переслідуванню воєнних злочинців, зокрема тих, які беруть участь у військових діях на
території України.
Стаття також містить пропозиції щодо вдосконалення правової бази України, з метою
підвищення її здатності забезпечити справедливість і невідворотність покарання за воєнні злочини.
Окремо наголошується на необхідності внесення змін до Кримінального кодексу України з урахуванням
положень Римського статуту, що дозволить більш ефективно застосовувати національні та
міжнародні механізми кримінальної відповідальності.
У цілому дослідження спрямоване на виявлення шляхів вдосконалення національного законодавства
у сфері притягнення до відповідальності за воєнні злочини та забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України у галузі міжнародного кримінального права.

Ключові слова: воєнні злочини, елементи злочинів, імплементація, міжнародне кримінальне право, Міжнародний кримінальний суд (МКС), кримінальна відповідальність, переслідування воєнних злочинців, порушення законів та звичаїв війни, Римський статут.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ПРАВ ЛЮДИНИ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ

Г.В. Татаренко — 2024-12-25

У сучасних умовах, коли Україна стикається з агресією та тимчасовою окупацією частини своїх
територій, питання захисту соціально-трудових прав громадян набуває особливого значення. Соціально-
трудові права є одним із базових аспектів прав людини, і їх порушення на окупованих територіях
становить серйозну загрозу для населення. В умовах окупації стає складним забезпечення прав на працю
та соціальний захист, оскільки органи державної влади не можуть повноцінно функціонувати на цих
територіях. Україна змушена адаптувати законодавство та створювати нові механізми для захисту трудових прав, ґрунтуючись на міжнародних нормах. Головними проблемами є юридична невизначеність щодо застосування національного законодавства, порушення міжнародного права з боку окупанта, обмежений доступ до соціальних гарантій та правосуддя. Розробка нових політичних стратегій і механізмів захисту прав є необхідною для збереження правового зв’язку між державою та її громадянами на окупованих територіях.

Ключові слова: міжнародне право, окупація, окупаційна адміністрація, соціальні права, соціальний захист.

ЗАХИСТ ПРАВ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ З УРАХУВАННЯМ ҐЕНДЕРНИХ АСПЕКТІВ: МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА УКРАЇНИ

Д.О. Степченко — 2024-12-25

У тривалих збройних конфліктах, таких як збройний конфлікт між Україною та російською
федерацією, захист прав військовополонених і попередження сексуального та ґендерно-зумовленого
насильства стають надзвичайно актуальними. Наявність ґендерних особливостей у захисті прав таких
осіб потребує особливої уваги, оскільки різні ґендерні групи можуть стиратися з різними формами
насильства і дискримінації. Предметом дослідження виступають міжнародні правові стандарти та
українське законодавство що регулюють правовий статус військовополонених з акцентом на ґендерну рівність і протидію ґендерно-зумовленому насильству. У дослідженні здійснено аналіз правових аспектів захисту прав військовополонених жінок та представників ЛГБТК+ спільноти що зазнають сексуального та ґендерно-зумовленого насильства пов’язаного зі збройним конфліктом. Розглянуто імплементацію Україною відповідних норм міжнародного права, виявлено прогалини в національному законодавстві та запропоновано комплексний підхід до вдосконалення правового захисту цих груп. Для досягнення цих цілей використовуються методи порівняльного правового аналізу, системного підходу та статистики.

Ключові слова: військовополонені, ґендерна рівність, сексуальне насильство, міжнародне гуманітарне право, права людини.

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ФУНКЦІЇ В КОНТЕКСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ

А.С. Чиркін — 2024-12-25

Стаття присвячена всебічному дослідженню концепції соціальної держави, її ознак і функцій у
контексті децентралізації влади. Розглядаються основні принципи соціальної держави, які включають
забезпечення соціальної справедливості, рівності можливостей та соціального захисту громадян.
Здійснено аналіз законодавства України щодо легітимації визначення змісту категорій «концепція
соціальної держави», «соціальна держава», «соціальна політика», «принципи соціальної держави» та
зроблено висновок щодо необхідності включення до нормативно-правових актів змістовних визначень цих
категорій. Проаналізовано як концепція соціальної держави реалізується через соціальну політику
держави, включаючи правове регулювання надання та гарантування соціальних послуг. Особлива увага
приділяється дослідженню функцій соціальної держави, та наведена їх класифікація. Досліджується
вплив децентралізації на ефективність соціальної політики та управління, зокрема, як передача частини
повноважень органам місцевого самоврядування впливає на реалізацію соціальної політики і покращення
якості надання соціальних послуг. Особливий акцент зроблено на соціальних функціях місцевого
самоврядування, аналізується роль місцевого самоврядування у реалізації соціальної політики, задоволенні потреб громад та наданні необхідних послуг.

Ключові слова: соціальна держава, соціальна політика, функцій соціальної держави, децентралізація, місцеве самоврядування.

НАВЧАННЯ ЯК СПРОБА РОЗВ’ЯЗАННЯ НАУКОВИХ ПРОБЛЕМ: КОМПОНЕНТА ДУАЛЬНОСТІ ОСВІТИ

О.В. Шаповалова — 2024-12-25

У статті узагальнено теоретичні та певні практичні здобутки освітян на шляху закладання
підвалин щодо розгляду дуальної освіти у всій її комплексності. Аргументовано доцільність вдосконалення
не лише наявних моделей дуальної форм освіти, але також – розробки й перспективних моделей для
правників. Викладено досвід наукового керівництва студентськими навчально-дослідницькими заходами,
підготовкою доповідей, статей, тез та інш., який дозволяє звернути увагу на питання розширення форм
застосування елементів дуальної форми здобуття вищої освіти в процесі підготовки фахівців у галузі
права. Надається аргументація спроможності робочої гіпотези щодо сприйняття компонентою дуальної освіти навчання вдалу спробу розв’язання здобувачами наявних теоретичних та практичних проблем, які авторитетними фахівцями визнані як такі, що потребують дослідження.
Запропоновано у процесі здобуття вищої юридичної освіти запровадити обов’язкове заохочення здобувачів освіти до активної науково-дослідної роботи та інтелектуальної публічності.

Ключові слова: вища юридична освіта, дуальна форма здобуття освіти, робоча гіпотеза, науково- дослідна робота здобувача, інтелектуальна публічність, професійні академії.

ЗМІСТ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ ПРО ДИСТАНЦІЙНУ РОБОТУ

С.С. Севост’янов — 2024-12-25

У науковій роботі автором досліджено особливості змісту трудового договору про дистанційну
роботу. Встановлено, що узгодження роботодавцем та працівником умов договору є важливим, оскільки
дозволяє гарантувати як дотримання трудових прав дистанційного працівника, так і убезпечити
роботодавця від небажаних витрат, повʼязаних з виробничим процесом.
На підставі аналізу наукових досліджень та чинного законодавства визначено перелік обовʼязкових
та додаткових умов трудового договору про дистанційну роботу. Встановлено, що чинне законодавство
про працю частково визначає зміст трудового договору шляхом закріплення Типової форми трудового
договору про дистанційну роботу. Водночас, чинний Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП)
містить перелік істотних умов трудового договору лише в умовах спрощеного режиму регулювання
дистанційних трудових відносин.
Автором досліджено особливості індивідуально-договірного регулювання дистанційних відносин,
однією з яких є використання сторонами положень Типової форми трудового договору про дистанційну
роботу, основним призначенням якої є спрощення процедури укладення та забезпечення балансу інтересів
сторін трудового договору.
З урахуванням загальних положень законодавства, які стосуються особливостей виконання
дистанційної роботи, виокремлено обовʼязкові умови трудового договору про дистанційну працю, серед
яких: 1) час початку роботи; 2) умова про трудову функцію; 3) місце роботи дистанційного працівника;
4) тривалість робочого часу і часу відпочинку; 5) права та обов’язки сторін трудового договору; 6) умови
оплати праці; 7) умови про матеріально-технічне забезпечення; 8) охорона праці.
Особливу увагу приділено умовам регулюванню робочого часу у трудовому договорі, які можуть
передбачати гнучкий графік роботи, заснований на засадах саморегулювання режиму роботи та
гарантування працівнику права на відключення.
Автором досліджено питання здійснення роботодавцем цифрового моніторингу з метою обліку
робочого часу дистанційного працівника. Наголошено на необхідності дотримання роботодавцем
допустимих меж застосування сучасних технологій в у контексті дотримання прав дистанційного
працівника.
З урахуванням положень чинного законодавства до додаткових умов трудового договору про дистанційну роботу віднесено: умови щодо випробування, захист комерційної таємниці, доступ до якої дистанційний працівник отримав у ході виконання роботи, умови щодо надання додаткових пільг, поліпшення умов праці тощо.

Ключові слова: дистанційна робота, трудовий договір, зміст трудового договору, істотні умови договору, права та обовʼязки сторін.