Актуальні проблеми права: теорія і практика

УЗАГАЛЬНЕННЯ ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ ВЕРХОВНОГО СУДУ ЩОДО ВИПЛАТИ ОДНОРАЗОВОЇ ГРОШОВОЇ ДОПОМОГИ ЧЛЕНАМ СІМЕЙ ЗАГИБЛИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

В.М. Божко, А.Г. Юдіна — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

Статтю присвячено системному огляду та узагальненню правових позицій Верховного Суду, сформованих упродовж останніх років, щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності (без встановлення інвалідності) військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, котра призначається відповідно до статей 16, 16-1, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Адже в умовах збройної агресії роль військовослужбовців у забезпеченні національної безпеки та оборони України є беззаперечною, що вимагає посиленого соціального забезпечення цієї категорії осіб й реального надання їм соціальних гарантій високого рівня.

Виявлено, що найбільша кількість спорів в окресленій сфері суспільних відносин виникає щодо наступних обставин: встановлення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги; визначення засобів можливого доказування існування фактичних сімейних відносин або перебування на утриманні; виявлення можливих процедурних підстав для відмови у призначенні допомоги; щодо наслідків здійснення попередніх виплат при виникненні нових обставин; порушення розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності унаслідок неправильного визначення базового року для розрахунку прожиткового мінімуму, або відмови у перерахунку унаслідок зміни причинного зв’язку отримання інвалідності тощо.

У висновках констатується, що правові позиції Верховного Суду, сформовані під час вирішення спорів щодо виплати одноразової грошової допомоги членам сімей загиблих військовослужбовців відповідають засадничим позиціям Конституційного Суду України та ЄСПЛ, формують стандарти, спрямовані на те, аби виконати конституційний обов’язок держави щодо цієї категорії осіб, аби реалізувати щодо них «соціальні гарантії високого рівня».

Ключові слова: одноразова грошова допомога, військовослужбовці, члени сім’ї загиблих військовослужбовців, судова практика, соціальне забезпечення військовослужбовців, соціальний захист.

ОБІЗНАНІСТЬ СТУДЕНТІВ ПРО ТРУДОВІ ПРАВ ЯК КЛЮЧ ДО УСПІШНОГО ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

О.В. Андрєєв, Д.О. Степченко — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена дослідженню рівня обізнаності українських студентів щодо трудових прав та умов, у яких вони вступають на ринок праці. На основі аналізу наукових джерел і результатів опитування встановлено, що значна частина молоді має досвід трудових відносин, проте часто не володіє достатніми практичними навичками для захисту своїх прав. Виявлено ключові бар’єри – страх втратити роботу, недовіру до інституцій та нестачу зрозумілої прикладної інформації. Окреслено необхідність оновлення підходів до правопросвітництва, зокрема впровадження цифрових ресурсів, практичних інструкцій, інтерактивних тренінгів і посилення діяльності юридичних клінік.

Ключові слова: трудове право, молодь, правопросвітницька діяльність, правова обізнаність, ринок праці, трудові права, трудовий договір.

СИСТЕМАТИЧНІСТЬ ЯК ОЗНАКА ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА (СТ.126-1 КК УКРАЇНИ)

В.В. Базелюк — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених та даних судової практики місцевих, апеляційних судів та Верховного Суду досліджено теоретичні та практичні підходи щодо тлумачення поняття систематичності домашнього насильства.

Метою даної статті є з’ясування поняття систематичності як ознаки об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України. Одночасно слід вирішити питання наявності чи відсутності подвійного інкримінування особі одного і того ж правопорушення у випадку притягнення такої особи спочатку до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, а потім до кримінальної.

Встановлено, що законодавець у ст. 126-1 КК України визначив поняття домашнього насильства через ознаку систематичності. Однак у чинному законодавстві відсутнє визначення поняття «систематичності» домашнього насильства. Тільки деякі постанови Пленуму Верховного Суду України в контексті інших кримінальних правопорушень розкриваєть зміст цієї ознаки, в яких, як правило, мова йде про вчинення трьох діянь. Для встановлення ознаки систематичності домашнього насильства в основному про три епізоди вчинення діяння говорять і науковці. У постановах Касаційного кримінального суду у складі ВС від 25.02.2021 у справі № 583/3295/19, від 14.06.2022 у справі № 585/3184/20, від 28.05.2024 у справі № 522/2378/22 надані правові позиції стосовно поняття «систематичності домашнього насильства», відповідно до яких домашнє насильство, передбачене ст. 126¹ КК України, буде мати місце у разі вчинення однієї з форм насильства (фізичного, психологічного або економічного) втретє.

Доведено, що незважаючи на таку одностайність поглядів, тлумачення досліджуваного поняття у практиці місцевих та апеляційних судів є неоднозначним.

Зроблено висновок про доцільність закріплення на законодавчому рівні поняття «систематичності» домашнього насильства доповнивши ст. 126-1 КК України приміткою наступного змісту: «У цій статті систематичним вчиненням домашнього насильства є вчинення будь-якого передбаченого диспозицією статті виду насильства хоча б втретє протягом року. Систематичність насильства може бути підтверджена в тому числі попереднім притягненням особи до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення».

Ключові слова: кримінальна відповідальність, систематичність, домашнє насильство, адміністративна відповідальність, заборона подвійного покарання.

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРАВ В УМОВАХ РОЗВИТКУ ЗЕЛЕНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

К.І. Бодрухіна — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз трансформації трудових прав під впливом розвитку зелених технологій та енергетичного переходу в умовах глобальної екологічної кризи. Вихідною позицією дослідження є теза про те, що перехід світової економіки до моделі сталого розвитку зумовлює не лише зміну технологічних і виробничих процесів, а й суттєву трансформацію соціально-трудових відносин, що потребує адекватної правової відповіді.

Обґрунтовано, що зелені та ресурсоефективні технології в сучасних розвинутих економіках розглядаються не лише як інструмент зниження негативного впливу на довкілля, але й як фактор довгострокового економічного зростання та створення нових робочих місць. У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема узгодження екологічних пріоритетів зі збереженням і розвитком трудових прав, що зумовлює необхідність переосмислення ролі трудового права в умовах зеленої трансформації економіки.

У статті проаналізовано сучасний стан наукових досліджень у сфері взаємодії екологічних інновацій і трудового права. З’ясовано, що у вітчизняній правовій науці питання зеленої трансформації досліджуються переважно в межах екологічного та господарського права, тоді як трудово-правовий аспект залишається фрагментарним і недостатньо систематизованим. Особливу увагу в роботі приділено аналізу праць зарубіжних авторів, зокрема Паоло Томассетті та Стефана Бузаровскі, які розкривають історичний зв’язок між енергетичними укладами та інституційним розвитком трудового права.

На основі узагальнення вітчизняних і зарубіжних підходів у статті запропоновано авторське бачення еволюції трудових прав у контексті енергетичних переходів і розвитку зелених технологій. Встановлено, що в індустріальну епоху (XIX – середина XX ст.) екологічний фактор практично не враховувався при формуванні трудових прав, які розвивалися як відповідь на експлуатацію праці та небезпеки фабричного виробництва. Подальша екологічна криза другої половини XX ст. зумовила перші кроки екологізації трудового права, зокрема через розширення змісту охорони праці та закріплення права працівників відмовлятися від небезпечної роботи. Особливу увагу приділено періоду становлення концепції сталого розвитку та появі категорії «зелених робочих місць» на початку XXI ст.

Окремий розділ статті присвячено аналізу впливу зелених технологій на зміст трудових прав. Підкреслено, що екологічна користь виробничих процесів не завжди тотожна їх соціальній безпечності.

Ключові слова: трудове право, трудові права працівників, зелені технології, зелена трансформація, енергетичний перехід, справедливий перехід (just transition), зелені робочі місця, гідна праця, сталий розвиток, охорона праці.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

А.В. Вагін — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено процес імплементації міжнародних стандартів медичного забезпечення
військовослужбовців у законодавстві України. Також проаналізовано як саме за цей час змінилася
законодавча та нормативно-правова база у період з 2020 та 2025 року. Встановлено, що за цей період
часу змінено систему військово-медичного огляду, також запроваджено протоколи ТССС, удосконалилась
система аеродинамічної евакуації, розширено кількість програм відносно психосоціальної реабілітації
військовослужбовців. Також було встановлено, що країна поступово інтегрує внутрішні нормативи, що
безперечно позитивно взаємодіють із доктринами НАТО (AJP-4.10, AAMedP-1.1), при цьому адаптуючи
принцип безперервної медичної допомоги, тобто супроводження відбувається від місця поранення до
реабілітаційного пункту. Також було встановлено основні проблеми з впровадженням, а саме: взаємодії
Міністерства оборони та Міністерства охорони здоров’я щодо забезпечення достатньої кількості
сертифікованих інструкторів з персоналу, нестабільне фінансування та відсутність єдиного органу для
адекватного координаційного контролю заданими процесами. Під час порівняльного аналізу було
сформовано напрями відносно вдосконалення правової системи, а саме – має бути створена єдина
система стандартів військової медицини, забезпечене адекватне фінансування програми відповідної
підготовки спеціалістів та моніторингу якості медичних послуг, які будуть відповідати міжнародним
стандартам. Також було обґрунтовано, що імплементація міжнародних стандартів не тільки покращує
ефективність військово-медичної служби, а також сприяє кращій інтеграції України в євроатлантичний
безпековий простір та систему охорони здоров’я.
Ключові слова: військова медицина, реабілітація, правова система, стандарти НАТО, ТССС,
медичні стандарти.

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЇХ ПРАВОВОГО СТАТУСУ, ПОВ’ЯЗАНОГО ІЗ ВИКОНАННЯМ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

О.В. Валецька — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексне дослідження особливостей дисциплінарної відповідальності
державних службовців на основі аналізу наукових праць провідних вчених-юристів та фахівців у сфері
державного управління.
Сучасний стан соціально-політичного та економічного життя держави характеризується як стан
реформ та перетворень, які відбуваються на тлі боротьби за суверенність та введення воєнних дій вже
четвертий рік. Реформи суспільного життя обумовлені і євроінтеграційними процесами, які можна
розцінювати як вектори демократичних змін та лібералізації суспільства. Важливого значення в цей
період набуває і реформування державної служби, оскільки вона є важливим засобом забезпечення
ефективного функціонування усіх сфер життя. Державна служба являє складне системне утворення, а
державні службовці виконують функції держави, законодавством наділені державно-владними
повноваженнями. Це і зумовило актуальність дослідження.
У прийнятій у 2021 році Стратегії реформування державного управління на 2022–2025 р.р. за
напрямом Професійна публічна служба та управління персоналом метою було визначено підвищення
престижу держави та її конкурентоспроможності як роботодавця та створення можливості залучити
та утримувати найбільш кваліфікованих працівників на державній службі. Крім того, Стратегією у
напрямку спроможності управління персоналом та організаційної культури визначено, у тому числі,
посилення гарантій щодо запобігання необґрунтованим звільненням державних службовців.
Особливістю правового статусу державного службовця є поєднання нормативного регулювання
його діяльності та морально-етичних засад службової та позаслужбової поведінку, що особливо важливо
в сучасний період активного впровадження європейських цінностей та збереження при цьому
самобутності вітчизняної ментальності.
Метою статті є дослідження специфіки дисциплінарної відповідальності державних службовців як
важливого елементу їх правового статусу в сучасний період державотворення. Для реалізації поставленої
мети автором було визначено низку завдань, зокрема: визначити особливості правового статусу
державних службовців, зумовленого виконанням завдань та функцій держави; встановити підставу
дисциплінарної відповідальності державних службовців; охарактеризувати процедуру притягнення до
дисциплінарної відповідальності; проаналізувати види дисциплінарних стягнень.
Дисциплінарний проступок державного службовця, як основна підстава його притягнення до
дисциплінарної відповідальності, є протиправною, шкідливою, винною дією чи бездіяльністю державного
службовця, що полягає в порушенні нормативно встановлених правил поведінки або невиконанні
функціональних обов’язків, за які передбачено дисциплінарну відповідальність.
Під дисциплінарним провадженням щодо державних службовців розуміють врегульовану
законодавством діяльність уповноважених суб’єктів щодо застосування дисциплінарних стягнень, що
гарантує забезпечення прав і законних інтересів державних службовців. Дисциплінарному провадженню
щодо державних службовців притаманні такі ознаки: 1) воно пов’язане з владною діяльністю
компетентних органів чи посадових осіб; 2) здійснення такої діяльності врегульоване нормами
адміністративного права; 3) ця діяльність спрямована на прийняття юридичних рішень, насамперед,
індивідуального характеру.
Ключові слова: дисциплінарна відповідальність, державний службовець, державотворення, трудові
відносини, трудові права, державна служба, правове регулювання, праця, принципи, правовий статус.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ МАЙНОВИХ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ, СТВОРЕНІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ

А.А. Гончар — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз трансформації механізму набуття
майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, що відбулася у 2025 році. Досліджено новели
законодавства, зокрема Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо прав
інтелектуальної власності на об’єкти, створені у зв’язку з проходженням військової служби» від
21.08.2025 № 4585-IX та зміни до Цивільного кодексу України.
Встановлено, що законодавець запровадив імперативну модель переходу майнових прав до держави:
відтепер права на об’єкти, створені військовослужбовцями у зв’язку з виконанням службових обов’язків,
переходять до держави автоматично (ipso jure) в момент створення, що усуває необхідність укладення
додаткових договорів відчуження та вирішує проблему бюрократичних перешкод в умовах воєнного
стану.
Автором проведено глибоку порівняльну характеристику правової природи трудових та військовослужбових відносин. Доведено, що ключова відмінність полягає у вольовому аспекті: якщо у трудових
відносинах виконання службового завдання базується на добровільній згоді (трудовий договір), то у
військових відносинах воно є виконанням імперативного наказу командира під загрозою настання
кримінальної відповідальності. Це унеможливлює застосування презумпції спільної власності на об’єкти
інтелектуальної власності, характерної для трудового права.
Обґрунтовано доктринальний підхід щодо первинного набуття державою прав на військові об’єкти
інтелектуальної власності. Виявлено суттєву колізію між новим регулюванням та статтею 41
Конституції України в частині обмеження права особи володіти, користуватися і розпоряджатися
результатами своєї інтелектуальної діяльності: повне відчуження прав без законодавчо закріпленого
механізму справедливої компенсації створює ризики порушення балансу інтересів та може призвести до
демотивації особового складу.
Особливу увагу приділено проблемі диспропорції у стимулюванні інновацій. Проаналізовано
контраст між жорстким адміністративним регулюванням прав фізичних осіб-військовослужбовців та
ліберальним податковим і регуляторним режимом для юридичних осіб-резидентів Дефенс Сіті. Виявлено,
що така асиметрія стимулів може призвести до відтоку інтелектуального капіталу з армії та
«тінізації» розробок.
Запропоновано шляхи вдосконалення законодавства для забезпечення балансу між інтересами
національної безпеки та правами авторів-військовослужбовців.
Ключові слова: інтелектуальна власність, майнові права, військовослужбовець, службовий винахід,
національна безпека, трансфер технологій, справедлива винагорода, Дефенс Сіті

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

Г.М. Гриценко, О.А. Мезеря — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

Стаття пропонує комплексний історико-правовий аналіз становлення та еволюції інституту
криміналізації воєнних злочинів у міжнародному та національному праві крізь призму сучасних викликів,
спричинених повномасштабною збройною агресією рф проти України. На підставі огляду звичаєвих
джерел (від Кодексу законів про ведення війни (так званому Кодексі Лібера, або General Orders No. 100)
1863 р. і Гаазьких конвенцій до «grave breaches» Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів
1977 р.) і кодифікаційних актів (Римський статут МКС) уточнено зміст поняття «воєнний злочин» як
сукупності умисних серйозних порушень законів і звичаїв війни, що тягнуть індивідуальну кримінальну
відповідальність. Показано роль Нюрнберзького процесу у закріпленні принципу персональної
відповідальності та подальший розвиток юриспруденції міжнародними трибуналами ICTY та ICTR, яка
деталізувала елементи складу воєнних злочинів (зокрема в контексті неміжнародних конфліктів,
сексуального насильства, командної відповідальності). Обґрунтовано значення універсальної юрисдикції
як інструменту подолання безкарності та наведено порівняльні приклади імплементації. Окреслено стан
і проблеми українського законодавства (ст. 437, 438 КК України): відсутність законодавчої дефініції
«воєнного злочину», термінологічні розбіжності щодо «збройного конфлікту» й «воєнного стану»,
потреба систематизації складів і процесуальних механізмів. На матеріалі актуальної практики
Верховного Суду показано, що для кваліфікації за ст. 438 КК України визначальним є встановлення зв’язку
діяння із фактичним збройним конфліктом. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення:
запровадження законодавчого визначення «воєнного злочину» і гармонізації термінології з МГП, повна
імплементація Конвенції про незастосування строків давності, розширення (дієва) універсальної
юрисдикції, створення спеціалізованих інституцій розслідування/судочинства та посилення захисту
потерпілих і свідків. Практична значущість полягає у виробленні узгодженої моделі протидії безкарності,
що поєднує міжнародні стандарти, порівняльний досвід і потреби української правозастосовної
практики.
Ключові слова: воєнний стан, воєнні злочини, ЄСПЛ, імплементація, кримінальна відповідальність,
міжнародне гуманітарне право, Нюрнберзькі принципи, Римський статут МКС, ст. 438 КК України,
універсальна юрисдикція.

REPRESENTATIONS, WARRANTIES ТА INDEMNITIES У ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ: СИСТЕМНІ НЕДОЛІКИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ІНСТИТУТІВ СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНОГО ПРАВА

Є.І. Гусаков, О.В. Шаповалова — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена з’ясуванню проблеми
реалізації Закону України «Про стимулювання
розвитку цифрової економіки в Україні» в частині
положень щодо оновлення українського
договірного права. Внаслідок критичного аналізу
імплементації інститутів 'representations',
'warranties' та 'indemnities', запозичених із
системи загального права в українську правову
систему, визначено недоліки тлумачення їх
правової природи. Надано характеристику їх
правової природи в контексті системи загального
права (англосаксонської правової системи).
Системним недоліком їх інтеграції в українське
законодавство визначено проблему належного
застосування у первинному правовому контексті
та врахування наслідків специфічних викликів, що
виникають при спробі трансплантувати їх у
континентальну правову систему. Особлива увага
приділяється структурним недолікам розміщення
нових правових конструкцій у Цивільному Кодексі
України та інших законах, їх невідповідності
оригінальним концепціям, а також обмеженості
сфери їх застосування. У висновках до статті
узагальнюються результати наукової розвідки
та вказується заходи подолання концептуальних
непослідовностей в розумінні та імплементації
інститутів 'representations', 'warranties' та
'indemnities'.
Ключові слова: запевнення щодо договору,
запевнення, компенсація, система загального
права, цифрова економіка.

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ ПІСЛЯ СКАСУВАННЯ ВОЄННОГО СТАНУ

А.Я. Донченко — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена аналізу правових проблем рекультивації земель в Україні після скасування
воєнного стану, зумовлених деградацією земельного фонду через воєнні дії. Визначено, що забруднення
вибухонебезпечними речовинами, ерозія, втрата родючості та тимчасове вилучення земель створюють
загрози аграрному потенціалу та екологічній стабільності. Чинне законодавство характеризується
фрагментарністю, юридичними прогалинами та недостатньою адаптацією до поствоєнних викликів,
таких як мінна небезпека та потреби внутрішньо переміщених осіб. На основі праць українських учених
проаналізовано теоретичні підходи до понять «відновлення» та «рекультивація», акцентуючи на
останній як ключовому механізмі подолання техногенних ушкоджень. Дослідження висвітлює
міжнародний досвід рекультивації, пропонуючи адаптацію їхніх практик через створення реєстру
порушених земель, спеціального фонду рекультивації та інтеграцію геоінформаційних систем.
Запропоновано розробку Закону України «Про рекультивацію земель» для встановлення чітких принципів,
строків і механізмів компенсації, а також звільнення від оподаткування земель у процесі рекультивації.
Стаття наголошує на необхідності інтеграції екологічних стандартів ЄС і використання інноваційних
методів. Дослідження спрямоване на формування системного підходу до відновлення земельного фонду,
забезпечення продовольчої безпеки та сталого розвитку аграрного сектору.
Ключові слова: рекультивація земель, воєнний стан, деградація ґрунтів, правове регулювання, мінна
небезпека, фітомеліорація, геоінформаційні системи, аграрний потенціал, міжнародні стандарти,
земельний фонд.

ПОХІДНИЙ ПОЗОВ: ДЕЯКІ ЗМІНИ В ЗАКОНОДАВСТВІ ТА СУДОВА ПРАКТИКА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Л.М. Загоруй, І.С. Загоруй — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено інститут похідного позову в господарському судочинстві як механізм
корпоративного контролю та відповідальності посадових осіб товариств. Авторами проведено
комплексний аналіз судової практики застосування похідного позову під час дії воєнного стану в Україні у
період 2022-2024 рр. Проаналізовано нормативні засади, деякі наукові підходи, ключові рішення
Верховного Суду та тенденції розвитку відповідальності посадових осіб.
З’ясовано, що воєнний стан в Україні докорінно не змінює нормативну природу й базові ознаки
похідного позову, визнаного чинним законодавством, не трансформує його доктринальну сутність та
правові умови притягнення посадових осіб товариства до відповідальності. Утім, як підтверджує судова
практика, спостерігається зміщення акценту на процесуальний бік застосування інституту похідного
позову та зростання кількості таких позовів у період війни, що очевидно зумовлено посиленням
корпоративного контролю над посадовими особами у кризових економічних умовах.
Ключові слова: похідний позов, корпоративна відповідальність, збитки, посадова особа,
господарський процес, судова практика, воєнний стан, міноритарні акціонери.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ЗА СТ. 126 1 КК УКРАЇНИ («ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО»)

Ю.Ю. Івчук — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний і системний аналіз процесуальних особливостей кримінального
провадження у справах про домашнє насильство, передбачених статтею 126¹ Кримінального кодексу
України, з урахуванням сучасних викликів правозастосовної практики та міжнародних зобов’язань
держави у сфері захисту прав людини.
У роботі проаналізовано еволюцію національного законодавства у сфері запобігання та протидії
домашньому насильству, починаючи від формування комплексної державної політики у цій сфері та
завершуючи криміналізацією систематичного домашнього насильства як самостійного складу злочину.
Особливу увагу приділено змінам до кримінального процесуального законодавства, спрямованим на
імплементацію міжнародних стандартів, насамперед положень Стамбульської конвенції, а також
практики Європейського суду з прав людини.
Окремий акцент зроблено на аналізі форми приватного обвинувачення у кримінальних провадженнях
щодо домашнього насильства. Розкрито особливості ініціювання досудового розслідування за заявою
потерпілої особи, а також нормативні винятки щодо неможливості закриття кримінального
провадження у зв’язку з подальшою відмовою потерпілої від обвинувачення. Обґрунтовано, що така
модель кримінального переслідування, попри певні суперечності, є спробою законодавця врахувати
специфіку домашнього насильства, зокрема ризики вторинної віктимізації та психологічного тиску на
потерпілих.
У статті також досліджено процесуальні особливості початку досудового розслідування з
урахуванням вимоги систематичності як обов’язкової ознаки складу злочину, передбаченого статтею
126¹ КК України.
Значну увагу приділено проблемним аспектам доказування у справах про домашнє насильство.
Проаналізовано особливості доведення психологічного насильства, яке, на відміну від фізичного, не
залишає очевидних матеріальних слідів, а також складність встановлення причинно-наслідкового зв’язку
між діями кривдника і негативними фізичними чи психологічними наслідками для потерпілої особи.
Обґрунтовано необхідність комплексного підходу до формування доказової бази із використанням як
прямих, так і непрямих доказів, результатів психологічних експертиз, матеріалів соціальних служб та
електронних доказів.
У контексті міжнародних стандартів розкрито зміст стандарту «належної ретельності» (due
diligence) та його значення для кримінального провадження у справах про домашнє насильство.
Ключові слова: домашнє насильство, кримінальний процес, злочин, потерпілий, приватне
обвинувачення, стандарт доказування, Стамбульська конвенція, міжнародні стандарти, кримінальна
відповідальність.

ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ЦИФРОВИХ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ: ВИКЛИКИ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

І.Г. Ігнатченко, Я. С. Рябченко — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний адміністративно-правовий та організаційний аналіз засад
публічного адміністрування сфери цифрових прав неповнолітніх в Україні. Дослідження актуалізоване
нагальною потребою забезпечення повноцінного захисту прав дитини в умовах тотальної цифровізації
суспільних відносин та євроінтеграційних процесів, що вимагає негайного реагування системи публічного
адміністрування. Розкрито змістове наповнення цифрових прав дитини відповідно до Конвенції ООН про
права дитини, Загального коментаря № 25 та стандартів GDPR.
Підкреслено, що стрімкий розвиток цифрових платформ, соціальних мереж, EdTech-рішень і систем
штучного інтелекту (ШІ) генерує нові виклики для публічного адміністрування, посилюючи ризики
втручання у приватність дітей через профілювання, непрозору обробку персональних даних та
комерційну експлуатацію цифрових слідів неповнолітніх.
Проаналізовано інституційний потенціал та діяльність ключових суб'єктів публічного
адміністрування — Кабінету Міністрів України, Міністерства цифрової трансформації,
Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та майбутнього національного органу із захисту даних.
Показано, що ефективність державної політики знижується через наявність системних проблем,
зокрема: законодавчі прогалини, брак міжвідомчої координації, недостатність спеціалізованих
інститутів та слабкість механізмів державного і громадського контролю за обробкою даних дітей.
Додатково проаналізовано підходи Білої книги ШІ ЄС та української Білої книги ШІ, імплементація яких
вимагає чітких регуляторних рішень від публічного адміністрування.
Обґрунтовано необхідність комплексного вдосконалення правового поля для формування
перспективної моделі публічного адміністрування. Це включає ухвалення спеціального закону про цифрові
права дитини, запровадження інституту цифрового омбудсмена, посилення адміністративної
відповідальності та модернізацію регуляторних механізмів. Зроблено висновок про те, що досягнення
високого рівня захисту прав дітей можливе виключно за умови реалізації окреслених перспектив через
міжвідомчу координацію та підвищення цифрової грамотності, що формує стійке підґрунтя культури
цифрової відповідальності в суспільстві.
Ключові слова: цифрові права дитини; публічне адміністрування; виклики; проблеми; перспективи;
персональні дані; приватність; неповнолітні; цифрова безпека; штучний інтелект; GDPR; EdTech; органи
державної влади; цифровий омбудсмен; адміністративне право.

ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ПРОКУРАТУР У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Л.В. Котова — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексне доктринальне осмислення принципів діяльності спеціалізованих
прокуратур як самостійного рівня конкретизації загальних засад організації прокуратури. Обґрунтовано,
що принцип спеціалізації має розглядатися не лише як організаційний інструмент, а як самостійний
правовий принцип, тісно пов’язаний із принципом незалежності прокурора. Наголошується на
необхідності дотримання принципу політичної нейтральності та впровадження меритократичного
підходу до кадрового забезпечення як фундаментальних умов розбудови професійної та автономної
системи спеціалізованих підрозділів. Окрему увагу приділено аналізу проблем правового регулювання
інституційної незалежності спеціалізованих прокурорів у контексті стандартів Ради Європи та
рекомендацій Венеційської комісії щодо розмежування адміністративних і процесуальних повноважень.
Робиться висновок, що поєднання принципів єдності та спеціалізації дозволяє трансформувати
прокуратуру з універсальної структури в адаптивний інструмент захисту законності, здатний
ефективно реагувати на складні виклики сучасної злочинності. Запропоновано підхід до інтерпретації
діяльності спеціалізованої прокуратури у сфері оборони як функціонального елементу механізму
забезпечення національної безпеки в умовах воєнного стану.
Ключові слова: органи прокуратури, принципи, прокуратура, основні моделі організації прокуратури,
прокурор, Спеціалізована прокуратура, правове регулювання, реформування органів прокуратури,
верховенство права, принцип спеціалізації, прокурор в сфері оборони, незалежність прокурора,
професійна компетентність, воєнний стан, європейські стандарти.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ ДОКТРИН ДЕРЖАВИ І ПРАВА ПІД ВПЛИВОМ РОЗВИТКУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ЄВРОПЕЙСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ВРЯДУВАННЯ ШТУЧНИМ ІНТЕЛЕКТОМ

Т.О. Пікуля — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена аналізу трансформації політико-правових доктрин держави і права під впливом
стрімкого розвитку технологій штучного інтелекту (ШІ). У контексті історії політичних і правових
учень розглядається еволюція класичних концепцій, таких як теорія суспільного договору Ж.-Ж. Руссо,
суверенітету Т. Гоббса та лібералізму Дж. Локка, які традиційно ґрунтувалися на антропоцентричному
розумінні влади, держави та права. Розвиток ШІ вводить нові виклики: автономне прийняття рішень
алгоритмами в сферах державного управління, правосуддя та публічних послуг, що ставить під сумнів
межі делегування влади нелюдським акторам і збереження державного суверенітету. Європейська
концепція врядування ШІ, закріплена в Акті Європейського Союзу про штучний інтелект (Regulation (EU)
2024/1689), пропонує ризик-базований підхід як нову доктринальну конструкцію. Станом на січень 2026
року Акт вже частково імплементовано: з 1 серпня 2024 року він набув чинності, з 2 лютого 2025 року
діють заборони на неприйнятні ризики (наприклад, маніпулятивний соціальний скоринг), а з 2 серпня 2025
року застосовуються правила для моделей загального призначення (GPAI). Найближчі етапи включають
видання рекомендацій Комісії ЄС щодо статті 6 (постмаркетингового моніторингу) 2 лютого 2026 року
та повну застосовність положень для високоризикових систем з 2 серпня 2026 року, включаючи
зобов'язання з risk assessment, human oversight, transparency та accountability. Ця концепція трансформує
доктрини, зберігаючи принципи верховенства права та захисту прав людини, але вводячи гібридне
врядування, де держава забезпечує превентивний контроль над технологіями. Для України, в умовах
європейської інтеграції, актуальним є адаптація цієї моделі: Концепція розвитку ШІ в Україні до 2030
року та План заходів на 2025–2026 роки передбачають гармонізацію законодавства з ЄС, інтеграцію
принципів етики, безпеки та інновацій. Автор застосовує порівняльний метод для обґрунтування
еволюційного характеру трансформації: ШІ не руйнує класичні доктрини, а доповнює їх аспектами
технологічного врядування. Висновки підкреслюють необхідність комплексного історико-правового
підходу до формування сучасних доктрин, з перспективами подальших досліджень у постімплементаційному періоді після серпня 2026 року.
Ключові слова: історія політичних і правових учень, держава і право, штучний інтелект,
врядування, суверенітет, відповідальність, Європейський Союз.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ І ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНОВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ

Д.А. Покришень — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний правовий і
порівняльний аналіз нормативно-правового
забезпечення професійної підготовки персоналу
правоохоронних органів та Державної
кримінально-виконавчої служби України у
співвідношенні з багаторівневою системою
регулювання Європейського Союзу. Дослідження
ґрунтується на аналізі конституційних положень,
галузевого законодавства, підзаконних і відомчих
нормативних актів України, а також регламентів
ЄС, що визначають діяльність CEPOL, Europol,
Frontex і Eurojust.
У роботі виявлено структурні та
функціональні відмінності між національною
моделлю професійної підготовки, яка
характеризується фрагментарністю,
домінуванням відомчого регулювання та
обмеженою міжвідомчою координацією, і
європейським підходом, побудованим на принципах
багаторівневої взаємодії, уніфікованих
компетентнісних стандартів, зовнішнього
забезпечення якості та орієнтації на захист прав
людини. Проведений порівняльний аналіз дозволив
встановити ключові проблеми гармонізації,
зокрема відсутність єдиної національної
стратегії підготовки правоохоронного персоналу,
розбіжності у вимогах до освітніх програм різних
відомств, недостатню інтеграцію міжнародних
стандартів етики та прав людини, а також
слабкий розвиток механізмів незалежної оцінки
якості підготовки.
Особливу увагу в статті приділено
інституційним і методологічним механізмам
імплементації європейських стандартів у
національну систему підготовки кадрів.
Обґрунтовано доцільність впровадження
компетентнісних моделей навчання, створення
координаційних механізмів на державному рівні,
розвитку систем внутрішнього та зовнішнього
забезпечення якості освіти, а також
нормативного врегулювання цифрової
трансформації освітнього процесу в
правоохоронній сфері. Запропоновані підходи
розглядаються як інструменти подолання
нормативної роз’єднаності та підвищення
інституційної спроможності системи
професійної підготовки.
Зроблено висновок, що модернізація
нормативно-правового забезпечення підготовки
персоналу правоохоронних органів України
повинна мати системний характер і
ґрунтуватися на поєднанні правової уніфікації,
інституційної координації та методологічного
оновлення освітніх програм відповідно до
європейських стандартів. Реалізація
запропонованих напрямів сприятиме формуванню
професійно компетентного персоналу,
підвищенню ефективності правоохоронної
діяльності та поглибленню інтеграції України в
європейський безпековий простір.
Ключові слова: професійна підготовка;
правоохоронні органи; стандарти Європейського
Союзу; нормативне регулювання; права людини.

ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ПРАЦІВНИКІВ ТРАНСПОРТУ

Р.Є. Прокоп’єв — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено розгляд та окреслення основних проблем правового регулювання трудових
відносин працівників транспорту. Особливим блоком проблем є проблеми, які пов’язані із законодавчим
закріпленням та практичною реалізацією правового регулювання трудових відносин працівників
транспорту. Окремою проблемою виділено відсутність чіткого розуміння поняття працівник
транспорту та суміжних із цим понять термінів, серед яких: «працівник залізничного транспорту»,
«працівник повітряного транспорту», «працівник річкового транспорту» тощо, у зв’язку з чим
запропоновано чітке закріплення поняття працівник транспорту у загальному законі «Про транспорт»
від 10.11.1994 № 232/94-ВР. Іншою проблемою названо недосконалість механізму правового регулювання
початку трудових відносин працівника із роботодавцем.
Вказано на важливість на законодавчому рівні закріпити обов’язковість проведення співбесіди із
кандидатом на посаду. Наступною проблемою окреслено недосконалість механізму розрахунку та
контролю праці працівників, які працюють на умовах трудового договору у декількох роботодавців,
зокрема щодо питання сумісництва на підприємствах транспортної сфери, а також обліку робочого часу
працівників – сумісників. Запропоновано чітке визначення переліку професій на транспортних
підприємствах, які не дозволяють особі працювати за сумісництвом. До проблем віднесено й відсутність
реального контролю за регулюванням праці працівників транспортних підприємств, що полягає в тому,
що окремі працівники по факту виконують декілька трудових функцій, але оплата й оформлення трудових
відносин здійснюється як за виконання однієї (основної) трудової функції. Окремими проблемами є досить
слабка фактична участь професійних спілок у питаннях правового регулювання працівників транспорту,
в тому числі й щодо вирішення трудових спорів, а також відсутність законодавчого регламентування
встановлення максимального вікового цензу для прийняття на роботу водієм окремих категорій
транспортних засобів.
Ключові слова: працівник, правове регулювання, транспорт, трудові правовідносини, законодавство.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ЕВОЛЮЦІЯ МОДЕЛІ, ПРАВОВІ ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

М.В. Руденко — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний історико-правовий та інституційний аналіз еволюції спеціалізації
прокуратури України в умовах воєнного стану крізь призму конституційної моделі функцій прокуратури,
трансформацій організаційної структури та безпекових викликів, спричинених збройною агресією рф.
Обґрунтовано, що спеціалізація прокурорської діяльності є об’єктивною відповіддю на ускладнення
кримінальних проваджень, зростання навантаження на органи правопорядку та необхідність
забезпечення єдності правозастосовної практики у чутливих сферах, зокрема у військовій та оборонній.
Дослідження охоплює ключові етапи реформування прокуратури у 2014-2016 та 2019-2021 роках, а
також аналізує наслідки впровадження воєнного стану з 24 лютого 2022 року для моделей внутрішньої
спеціалізації.
Показано, що у сучасній системі прокуратури України паралельно функціонують дві моделі
спеціалізації: інституційно закріплена, представлена Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою,
та функціональна, яка формується управлінськими рішеннями в межах єдиної прокурорської вертикалі.
Виявлено, що відсутність законодавчо закріпленої типології спеціалізованих прокуратур, фрагментація
підслідності та надмірна залежність спеціалізації від підзаконного регулювання створюють ризики
дублювання повноважень, розпорошення практики та втрати інституційної пам’яті. Окрему увагу
приділено оборонній спеціалізації, яка в умовах війни набула визначального значення як інструмент
реагування на воєнні злочини, правопорушення у військовій сфері та злочини, пов’язані з оборонними
закупівлями.
Проаналізовано конституційно-правові межі спеціалізації прокуратури, зокрема з урахуванням
рішення Конституційного Суду України від 3 грудня 2025 року щодо представництва інтересів держави
в суді, яке суттєво впливає на практику реалізації окремих функцій прокуратури. На цій основі
сформульовано системні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання спеціалізації, запобігання
дублюванню компетенцій, стандартизації міжвідомчої взаємодії в секторі безпеки і оборони, посилення
кадрової стійкості спеціалізованих підрозділів та приведення внутрішніх актів прокуратури у
відповідність до конституційних вимог. Зроблено висновок, що ефективна спеціалізація прокуратури в
умовах воєнного стану можлива лише за умови поєднання інституційної гнучкості з правовою
визначеністю, єдністю стандартів та гарантіями незалежності прокурорів.

Ключові слова: воєнний стан; військова юстиція; воєнні злочини, реформа прокуратури;
організаційна модель прокуратури; спеціалізована прокуратура в сфері оборони; процесуальне
керівництво; прокуратура; спеціалізована прокуратура.

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ РОЗШИРЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Ю.В. Сокоринський — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджуються правові наслідки розширення повноважень Пенсійного фонду України
(ПФУ) у сфері соціального захисту в умовах воєнного стану та трансформацій державної політики.
Автор здійснює комплексний аналіз нормативних змін у період 2022–2025 років, які забезпечили ПФУ
додатковими функціями, зокрема щодо призначення та виплати різноманітних видів соціальної допомоги,
обліку отримувачів виплат, взаємодії з єдиними державними реєстрами. Особлива увага приділена
цифровізації процедур, яка сприяла спрощенню доступу громадян до послуг, забезпеченню прозорості
адміністрування та зменшенню впливу людського фактора.
Автор наголошує, що така трансформація має глибокі правові наслідки: з одного боку - забезпечення
уніфікації, оптимізації процедур, зниження адміністративного навантаження та підвищення
ефективності управління публічними фінансами; з іншого - виникнення викликів, пов’язаних з
перевантаженням функцій ПФУ, втратою спеціалізації, правовою невизначеністю на етапі
імплементації, а також обмеженим доступом до соціальних виплат для вразливих груп населення.
Акцентовано на ризиках порушення принципів правової визначеності та спеціалізації органів публічної
влади. У статті обґрунтовано необхідність термінового нормативного врегулювання нової моделі
публічного адміністрування соціальної сфери, ухвалення комплексного законодавчого акта про державне
соціальне адміністрування, гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами,
зокрема практикою ЄСПЛ.
На основі проведеного аналізу робиться висновок, що розширення повноважень ПФУ є стратегічним
кроком у напрямку побудови централізованої системи соціального захисту, проте потребує належного
наукового осмислення, збалансованої правової реалізації та запровадження механізмів захисту прав
громадян, особливо в умовах надзвичайних ситуацій.
Ключові слова: Пенсійний фонд України, соціальний захист, державна допомога, адміністративна
реформа, воєнний стан, цифровізація, публічне адміністрування, правові наслідки, повноваження.

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ПРОКУРАТУРИ У СФЕРІ ОБОРОНИ УКРАЇНИ (1991–2025): ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Г.В. Татаренко — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано становлення та розвиток спеціалізованої прокуратури у сфері оборони
України у 1991–2025 рр. крізь призму еволюції конституційної моделі функцій прокуратури,
трансформацій системи органів правопорядку та змін у структурі військової юстиції. Особливу увагу
приділено взаємозв’язку між конституційними засадами організації прокуратури, галузевим
законодавством і фактичною інституційною практикою в умовах реформування сектору безпеки і
оборони. Висвітлено ключові етапи інституційних трансформацій - від формування та стабілізації
спеціалізованої прокуратури до її ліквідації, подальшого відновлення й функціональної трансформації, - а
також проаналізовано їх вплив на забезпечення законності, правопорядку, військової дисципліни та захист
прав військовослужбовців в умовах збройної агресії і воєнного стану.
Обґрунтовано, що повномасштабна війна суттєво загострила системні проблеми кримінальної
юстиції у воєнній сфері, зокрема фрагментацію інституційної структури, розрив між досудовим
розслідуванням і процесуальним керівництвом, а також дефіцит спеціалізованих знань і практичного
досвіду. Це актуалізувало об’єктивну потребу у фаховій спеціалізації прокурорів, які здійснюють
процесуальне керівництво та підтримують публічне обвинувачення у справах, пов’язаних із
функціонуванням сектору оборони. Визначено основні правові, організаційні й кадрові виклики сучасної
моделі спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, зокрема неповноту нормативного регулювання,
відсутність спеціалізованих військових судів та нестабільність кадрового забезпечення. Окреслено
перспективи подальшого розвитку спеціалізованої прокуратури з урахуванням міжнародного досвіду,
стандартів НАТО та концепції «тріади військової юстиції» як умови формування цілісної та ефективної
моделі військової юстиції в Україні.
Ключові слова: військова юстиція; воєнні злочини; військові злочини; реформа прокуратури;
спеціалізована прокуратура у сфері оборони; статус прокурора; прокуратура; правопорядок

ПРАВОВА ПРИРОДА ТА МІСЦЕ ПРАВА НА ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ ТВОРЧИХ ПРАЦІВНИКІВ У СИСТЕМІ ТРУДОВИХ ПРАВ

С.В. Циганенко — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

Стаття спрямована на з’ясування змісту
права творчого працівника на захист його
трудових прав в Україні та на визначення місця
цього права у системі трудових прав такого
працівника. Творчі працівники володіють
комплексом трудових прав, як невід’ємною
складовою їхнього трудоправового статусу, а
саме: загальними правами, що формують
фундамент всієї системи гарантій і належать у
рівному обсязі всім особам, які працюють за
трудовим договором (мають статус працівника);
спеціальними правами, обумовленими правовим
становищем творчих працівників як окремої
професійної категорії, що виконує творчі трудові
функції; особливими правами, які належать тим
творчим працівникам, які законодавчо віднесені до
окремих категорій працівників (працівників з
інвалідністю, осіб з особливими сімейними
обов’язками та ін.).
При цьому номінальне закріплення прав в
законодавстві та договорі не тотожне їх
реальній дієвості, що особливо відчутно саме для
творчих працівників. У цьому контексті слід мати
на увазі: по-перше, за відсутності належних
гарантій окреслений обсяг прав перетворюється
на сукупність прогресивних, але декларативних
положень; по-друге, творчим працівникам
потрібна нормативно визначена та інституційно
забезпечена можливість правозахисного (також
правоохоронного) впливу, спрямованого на
підтвердження реальності трудових прав у
випадках, коли їх оспорюють, не визнають або
ставлять під сумнів.
За цих обставин набуває особливої
актуальності потреба належного забезпечення
права творчого працівника на захист його
трудових прав, як права, що є самостійним
суб’єктивним правом, яке відноситься до основних
(загальних) трудових прав творчих працівників,
виконуючи функцію системної гарантії
реальності всіх інших трудових прав працівника. У
формальному вимірі мета цього права полягає в
забезпеченні здійснення й відновлення порушених
трудових прав творчих працівників та у
недопущенні нових порушень.
У концептуальному вимірі його призначення
може зводитись до підтримування стану
соціально безпечного буття, зумовленого самим
фактом перебування особи у трудових
правовідносинах. Водночас право на захист має і
фонову мету, а саме: відновлення належного рівня
соціальної захищеності у зв’язку з дією режиму
трудового права України щодо конкретного
працівника.
Сукупність цих цілей підкреслює соціальноправову значимість права на захист і при цьому
засвідчує, що набуття та реалізація творчим
працівником зазначеного права: по-перше,
становить базову гарантію існування трудових
правовідносин як соціально безпечної форми
правового зв’язку в сфері праці, а також
спеціальну гарантію належного втілення
принципу гідної праці; по-друге, є наслідком
розвитку сучасного трудового права на засадах
гуманістичного правового світогляду, який
беззастережно визнає пріоритет людини над
виробництвом і виробничими відносинами
(процесами).
Зазначені обставини додатково
підтверджують, що права творчого працівника
на захист його трудових прав займає центральне
місце в системі трудових прав, будучи
невід’ємною частиною основних (базових)
трудових прав працівників, а також, постаючи в
якості самостійного права кожного працівника,
та своєрідного права-гарантії, що служить для
забезпечення і реалізації всіх інших трудових прав,
а саме – дозволяючи зробити їх реальними.
Зважаючи на це, слід констатувати, що
право творчих працівників на захист трудових
прав є основою належної реалізації всіх інших прав
працівника, виконуючи такі функції, які
конкретизують місце такого права в системі
трудових прав творчих працівників, а саме
інструментальну, відновлювальну,
забезпечувальну та стримуючу (від порушення
трудових прав) функції.
Ключові слова: людиноцентризм, право на
захист, працівник, реальність трудових прав,
рівність, соціальна безпека, творчий працівник,
трудове право, трудові права.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СИСТЕМ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОКУРОРІВ: ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ТА ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА

А.І. Карабаза — Thu, 05 Feb 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено ґрунтовний порівняльний аналіз систем професійного розвитку прокурорів у
контексті європейських стандартів і вітчизняної практики. Розглянуто ключові міжнародні документи
Ради Європи (зокрема, Рекомендацію Rec(2000)19, Висновок №9 Консультативної ради європейських
прокурорів), які формують нормативну основу для розуміння професійного розвитку як невід'ємного права
та обов’язку прокурора.
Проаналізовано підходи до організації навчального процесу, структури безперервної освіти,
інституційної автономії, процедур оцінювання прокурорів і зв’язку між навчанням та кар’єрним
просуванням у Франції, Німеччині та Нідерландах. Особливу увагу приділено інституційним моделям
(ENM у Франції, SSR у Нідерландах, Deutsche Richterakademie у Німеччині), які функціонують незалежно
від виконавчої влади та забезпечують широкий спектр програм первинної підготовки та CPD.
Окремий розділ присвячено аналізу вітчизняної системи професійного розвитку, що сформувалась
унаслідок реформи прокуратури, започаткованої у 2014 році. Досліджено нормативну базу, інституційну
архітектуру (КДКП, ТЦПУ, Офіс Генерального прокурора), форми та зміст первинної підготовки та
підвищення кваліфікації. Описано інструменти атестації, нову систему щорічного оцінювання прокурорів
та виклики, пов’язані з ресурсним забезпеченням, організаційною автономією ТЦПУ, впровадженням
дистанційного навчання та спеціалізованих курсів.
Здійснений аналіз показує, що, попри суттєвий прогрес України у формуванні системи професійного
розвитку прокурорів, вітчизняна модель потребує подальшого вдосконалення в частині ресурсного
забезпечення, інституційної автономності навчальних програм, розширення охоплення безперервною
освітою та посилення зв’язку між оцінюванням діяльності і професійним зростанням. Сформульовані у
статті висновки та пропозиції можуть бути використані у подальшому реформуванні прокуратури
України та розвитку системи підготовки прокурорських кадрів відповідно до європейських стандартів.
Ключові слова: професійний розвиток, прокурор, європейські стандарти, трудове право, трудові
відносини, кадрове забезпечення, підвищення кваліфікації, оцінювання, ТЦПУ.