Актуальні проблеми права: теорія і практика

СОЦІАЛЬНІ ПРАВА В УМОВАХ ВІЙНИ: ПОЗИТИВНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ДЕРЖАВИ ТА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

О.С. Арсентьєва , О.А. Мезеря — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Повномасштабна війна поставила соціальні права в Україні у фокус не лише внутрішньої соціальної політики, а й міжнародної відповідальності та відшкодування шкоди, адже порушення прав на житло, соціальний захист, медичну допомогу, освіту, працю та гідний рівень життя набули масового й системного характеру. У статті соціальні права розглядаються як такі, що підлягають ефективному юридичному забезпеченню навіть за умов надзвичайних навантажень на державу, а критерій їх дієвості пов’язується зі здатністю публічної влади гарантувати мінімальні стандарти гідності, доступність засобів захисту та практичне відновлення порушених прав.

Методологічною основою дослідження є доктрина позитивних зобов’язань держави та модель «respect–protect–fulfil», яка дозволяє описати воєнний контекст як ситуацію, де «невтручання» є недостатнім, а ключового значення набувають активні регуляторні, організаційні та процедурні заходи щодо вразливих груп. Обґрунтовано, що у воєнних умовах позитивні зобов’язання виступають юридичним стандартом належної поведінки держави, який трансформує формальні гарантії у реальні можливості доступу до допомоги, реабілітації та соціальної інтеграції.

Проаналізовано міжнародно-правову рамку репарацій крізь призму загальних принципів відповідальності держав за міжнародно-протиправні діяння та універсальних стандартів права на ефективний засіб правового захисту і відшкодування. Висвітлено логіку сучасної компенсаційної архітектури, у якій документування й реєстрація шкоди формують доказову базу для майбутніх процедур присудження компенсацій, а також окреслено практичні бар’єри реалізації права на відшкодування. Показано, що національні механізми компенсації залишаються сегментованими й не повною мірою охоплюють сукупність майнових і немайнових втрат, пов’язаних із втратою доходів, шкодою здоров’ю, тривалою реабілітацією та психосоціальними наслідками війни.

Запропоновано напрями вдосконалення: уніфікацію підходів до обліку й оцінки шкоди, спрощення доказування для типових воєнних ситуацій, узгодження реєстрів і процедур, а також посилення інституційної спроможності правової допомоги. Доведено, що синхронізація позитивних зобов’язань держави з національними та міжнародними інструментами компенсації є передумовою реального відновлення соціальних прав і утвердження соціальної справедливості в умовах війни.

Ключові слова: воєнний стан; Європейський суд з прав людини; збройна агресія; компенсація шкоди; міжнародна відповідальність держави; міжнародний захист прав людини; позитивні зобов’язання держави; репарації; соціальний захист; соціальні права.

СПІВВІДНОШЕННЯ ЗЕЛЕНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ, ЕКОЛОГІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ТА ДЕКАРБОНІЗАЦІЇ: РІВНЕВИЙ ПІДХІД У СУЧАСНОМУ ТРУДОВОМУ ПРАВІ

К.І. Бодрухіна — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено теоретико-правові засади співвідношення екологічної модернізації, зеленої трансформації та декарбонізації у сфері трудових правовідносин. Обґрунтовано, що сучасна екологічна політика справляє комплексний вплив на трудові відносини, зумовлюючи як позитивні зміни (оновлення виробництва, розвиток «зелених» робочих місць, підвищення стандартів безпеки праці), так і нові соціально-економічні ризики, зокрема вивільнення працівників та нерівний доступ до зайнятості.

Встановлено, що екологічна модернізація, зелена трансформація та декарбонізація не є тотожними категоріями, а відрізняються за масштабом, механізмами реалізації та характером впливу на трудові правовідносини. Доведено, що екологічна модернізація проявляється переважно на рівні підприємства та пов’язана з оновленням змісту праці і виробничих стандартів; зелена трансформація охоплює макрорівень економіки та зумовлює структурні зміни зайнятості; декарбонізація має спеціалізований характер і найбільш безпосередньо впливає на припинення або трансформацію трудових правовідносин у вуглецеємних галузях.

Обґрунтовано багаторівневий характер співвідношення зазначених понять, відповідно до якого зелена трансформація виступає загальною категорією, екологічна модернізація – конкретним механізмом її реалізації, а декарбонізація – спеціалізованим напрямом, спрямованим на досягнення кліматичних цілей. Визначено, що помилкове ототожнення цих категорій може призвести до неправильного вибору правових інструментів регулювання трудових відносин.

Проаналізовано основні напрями впливу екологічних трансформацій на трудові правовідносини, зокрема зміну змісту трудової функції, підвищення вимог до кваліфікації працівників, трансформацію структури зайнятості та необхідність запровадження спеціальних гарантій для працівників. Окрему увагу приділено концепції справедливого переходу (just transition), яка розглядається як нормативно зумовлена реакція трудового права на соціально-економічні наслідки екологічних перетворень.

Зроблено висновок про необхідність трансформації ролі трудового права, яке має забезпечувати не лише захист працівників, але й адаптацію до умов екологічної модернізації, зеленої трансформації та декарбонізації шляхом узгодження економічних, екологічних і соціальних інтересів.

Ключові слова: екологічна модернізація, зелена трансформація, декарбонізація, трудові правовідносини, трудові права, справедливий перехід, сталий розвиток, зелені робочі місця.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНСТИТУТУ ОХОРОНИ ПРАЦІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ: ТЕОРЕТИКО-ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

О.В. Валецька — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексне теоретико-порівняльне дослідження особливостей функціонування інституту охорони праці в сучасних умовах. Неминучі зміни у період дії воєнного стану відбулися у сфері праці і зайнятості, які погіршили становище найманих працівників і впровадили значні обмеження в реалізації їх трудових прав. Інститут охорони праці як один із важливих інститутів трудового права отримав в реаліях війни нові виклики, які не могли, навіть, передбачити в умовах мирного часу. Це високі ризики для безпеки на роботі та для здоров’я працівників, пов’язані з обстрілами, мінуванням, плановими та екстреними відключеннями світла, відсутністю опалення, води (або значним погіршенням її якості), багатогодинними повітряними тривогами тощо. Все це і обумовлює актуальність дослідження проблеми охорони праці і збереження трудового потенціалу нашої держави на майбутнє. Актуальність теми зумовлена і активним впровадженням європейських трудових стандартів в наше трудове законодавство з метою набуття членства в ЄС.

Стаття має на меті дослідження специфіки функціонування інституту охорони праці в сучасних умовах, з урахуванням впровадження євроінтеграційних трудових стандартів та викликів воєнного стану. Для реалізації поставленої мети автором було визначено низку завдань, зокрема: визначити теоретико-правові засади інституту охорони праці; проаналізувати принципи охорони здоров’я та професійної безпеки в ЄС та загальні правила впровадження цих принципів; охарактеризувати напрями реформування інституту в умовах воєнного стану.

Термін «охорона праці» насамперед необхідно розуміти у широкому та у вузькому значенні. У широкому значенні «охорона праці» - це сукупність правових норм, які регулюють відповідний комплекс суспільних відносин у сфері застосування праці, що включає і гарантії при прийнятті на роботу, і при звільненні, і створенні необхідних, здорових і безпечних умов, а також необхідного психологічного клімату на робочому місці, а також питання робочого часу, часу відпочинку тощо. Все те, що включає поняття «гідна праця». Під охороною праці у вузькому значенні необхідно розуміти ті норми, що регулюють встановлення безпечних та здорових умов праці з метою запобігання негативному впливу виробничого середовища на життя та здоров'я працівників.

Видається логічним і доцільним розділити загальний підхід до терміну «безпека» як основний пріоритет державної політики в сфері соціальній, політичній, економічній та цей же термін в сфері трудових відносин. В сфері праці основними характеристиками безпеки повинні бути відсутність або мінімізація ризиків життя, здоров’я, працездатності та трудового довголіття працівників; збереження та/або поновлення ментального здоров’я; створення на робочих місцях умов психологічного комфорту, відновлення сил; і, як, стратегічне завдання, створення «зелених» робочих місць. Закріпити на законодавчому рівні (у проєкті Трудового кодексу) існування двох близьких, але не тотожних термінів: безпека праці і охорона праці, визнавши перший термін більш широкий по змісту, функціям, можливостями імплементації європейських трудових стандартів та заходами державного впливу.

В умовах війни необхідно запровадити ризикопередбачуваний підхід в сфері охорони праці, в якому наголос необхідно зробити на профілактику та мінімізацію ризиків.

Ключові слова: гідна праця, працівник, трудові права працівників, охорона праці, безпека праці, європейські стандарти, принципи, захист прав працівників, «зелені» робочі місця, профілактика та мінімізація ризиків, трудове право, право на працю, воєнний стан.

ДИСТАНЦІЙНА ПРАЦЯ НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ: ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА

А.В. Видиш — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексне теоретико-правове дослідження інституту дистанційної праці в системі державної служби України. Автор констатує, що стрімка цифровізація управлінських процесів, зумовлена викликами пандемії COVID-19 та повномасштабним вторгненням Російської Федерації, призвела до необхідності переосмислення традиційних підходів до організації публічної служби. Основну увагу приділено розбудові чіткого понятійно-категоріального апарату, оскільки існуючі розбіжності між нормами Кодексу законів про працю України та спеціальним законодавством про державну службу створюють правові колізії.

У межах дослідження розмежовано дефініції «дистанційна робота», та «виконання посадових обов’язків поза межами адміністративної будівлі». Доведено, що для державної служби категорія «дистанційна праця» має специфічну правову природу, оскільки вона не є лише технічним способом виконання завдань, а виступає особливим режимом публічно-службових відносин, що має забезпечувати безперервність реалізації функцій держави.

Автор аналізує правовий статус державного службовця в умовах віддаленої роботи, висвітлюючи питання дисциплінарної відповідальності, контролю за робочим часом та забезпечення інформаційної безпеки. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення «права на відключення» (right to disconnect) як гарантії захисту від порушення балансу між роботою та особистим життям. У висновках сформульовано пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про державну службу» з метою уніфікації термінології та підвищення ефективності дистанційного управління в державному секторі. Стаття має практичне значення для науковців, законодавців та керівників служб управління персоналом державних органів.

Ключові слова: державна служба, дистанційна праця, правова природа, понятійно-категоріальний апарат, публічне управління, трудове право, режим робочого часу, цифровізація, правовий статус державного службовця, інформаційна безпека.

ВИДИ ОДНОРАЗОВИХ ДОПОМОГ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ У ПЕРІОД ВОЄННОГО СТАНУ

В.В. Волинець — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена комплексному аналізу системи одноразових грошових виплат військовослужбовцям в умовах воєнного стану як складової державних соціальних гарантій та елемента грошового забезпечення. Обґрунтовано, що в період воєнного стану нормативне регулювання відповідних виплат характеризується підвищеною динамічністю та багаторівневістю джерел, що зумовлює необхідність систематизації підстав, умов і процедур їх призначення та виплати. Запропоноване авторське визначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та за характером виокремлено такі її види: 1) стимулююча (мотиваційна); 2) одноразові виплати соціально-забезпечувального характеру; 3) допомоги соціально-побутового призначення; 4) гарантійні виплати при звільненні з військової служби.

У статті проаналізовано мотиваційні (стимулюючі) одноразові виплати, зокрема допомогу після укладення першого контракту та виплати в межах експериментальних проєктів, а також гарантійні виплати у разі звільнення з військової служби. Окремий блок дослідження присвячено соціально-забезпечувальним (компенсаційним) виплатам у разі встановлення інвалідності та у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, з акцентом на критерії визначення розміру допомоги (група інвалідності або ступінь втрати працездатності, причинний зв’язок із виконанням обов’язків військової служби, категорія служби, строки встановлення відповідного стану). Розкрито правове значення переогляду (повторного огляду) та зміни причинного зв’язку, а також підходи до здійснення доплати з урахуванням раніше виплачених сум і винятки з цього правила.

Поряд із цим охарактеризовано допомоги соціально-побутового призначення (грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) як щорічні виплати у межах системи грошового забезпечення, для яких є типовими заявний порядок реалізації (рапорт), наказове оформлення, недопущення подвійного отримання в одному календарному році та визначення розміру виходячи з місячного грошового забезпечення за правилами, встановленими відомчими актами.

Ключові слова: військовослужбовець,військова служба, одноразова грошова допомога, інвалідність, втрата працездатності, допомога на оздоровлення, матеріальна допомога, соціально-побутові питання, контракт, звільнення.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОДНОРАЗОВОЇ ГРОШОВОЇ ДОПОМОГИ У РАЗІ ЗАГИБЕЛІ (СМЕРТІ) ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ

О.О. Гаврилова — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний аналіз правового регулювання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця як одного з ключових елементів системи соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей. Актуальність теми зумовлена зростанням значення механізмів державної матеріальної підтримки родин загиблих військовослужбовців в умовах воєнного стану, а також потребою у належному правовому забезпеченні реалізації права на відповідну виплату. Наголошено, що одноразова грошова допомога має спеціальну правову природу, поєднуючи ознаки соціальної гарантії, компенсаційної виплати та засобу оперативного реагування держави на соціально значущі ризики, пов’язані з проходженням військової служби.

У роботі досліджено систему нормативно-правових актів, які регулюють підстави, умови, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, зокрема положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», підзаконних актів Кабінету Міністрів України та відповідної судової практики. Визначено основні юридичні факти, з якими законодавець пов’язує виникнення права на допомогу, а також охарактеризовано коло осіб, які мають право на її отримання. Обґрунтовано, що правова конструкція цієї виплати спрямована не лише на формальне закріплення права на допомогу, а й на забезпечення підвищеного соціального захисту найбільш вразливих категорій осіб, зокрема дітей, непрацездатних батьків, вдови (вдівця), утриманців загиблого військовослужбовця.

Особливу увагу приділено аналізу особистого розпорядження військовослужбовця щодо виплати одноразової грошової допомоги на випадок його загибелі (смерті). Доведено, що таке розпорядження має окремі спільні риси із заповітом, однак не є заповітом за своєю правовою природою, оскільки обмежується виключно визначенням отримувачів конкретної державної виплати. Водночас підкреслено, що навіть за наявності такого розпорядження законодавство встановлює гарантії для окремих категорій осіб, які незалежно від його змісту мають право на визначену частку допомоги, що підтверджує соціальну спрямованість правового регулювання.

Окремо проаналізовано актуальну судову практику Верховного Суду, яка має важливе значення для формування єдиного підходу до застосування норм права у спорах щодо призначення одноразової грошової допомоги. Зокрема, звернуто увагу на судові позиції щодо права дитини, зачатої за життя військовослужбовця, але народженої після його смерті, на отримання відповідної виплати, а також на підхід суду до оцінки обставин смерті військовослужбовця у стані алкогольного сп’яніння. Установлено, що судова практика орієнтована на захист соціальної сутності цієї допомоги, недопущення надмірного формалізму та забезпечення справедливого балансу між буквою закону і його метою.

Ключові слова: військовослужбовець, одноразова грошова допомога, смерть, загибель, член сім'ї, особисте розпорядження, захист, правове регулювання, судова практика.

СТРОК ПОВНОВАЖЕНЬ СУДДІ КСУ ЯК ГАРАНТІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ: НАЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ І ЄВРОПЕЙСЬКІ ОРІЄНТИРИ

І.Ю. Глущенко — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена проблемі припинення повноважень суддів Конституційного Суду України як чинника інституційної спроможності конституційної юстиції та захисту прав людини. Обґрунтовується, що строк мандату судді КСУ є не лише часовою характеристикою, а конституційною гарантією незалежності, покликаною забезпечувати стабільність статусу судді та автономність правової позиції. Виявлено асиметрію чинного регулювання: підстави дострокового припинення детально визначені, тоді як механізм завершення мандату, строки та наслідки несвоєчасного призначення нового судді залишаються фрагментарними й внутрішньо неузгодженими. Це породжує правову невизначеність, створює умови для кворумних криз і здатне паралізувати конституційне судочинство, нівелюючи конституційну скаргу як ефективний внутрішній засіб юридичного захисту.

У дослідженні застосовано формально-юридичний, системний і порівняльно-правовий методи для зіставлення національної моделі з європейськими стандартами, що поєднують одноразовий фіксований строк із механізмами безперервності роботи суду (поетапна ротація, процедурна визначеність завершення мандату, чіткі строки призначення). Показано, що в умовах воєнного стану втрата дієздатності КСУ має підвищену небезпечність, оскільки послаблює систему стримувань і противаг та підвищує ризик непропорційних обмежень прав і свобод.

Запропоновано напрями вдосконалення законодавства України: нормативне закріплення процедур завершення мандату та гарантій безперервності здійснення конституційної юрисдикції, установлення імперативних строків призначення суддів і правових наслідків їх порушення, упровадження поетапної ротації складу Суду та посилення правозахисної орієнтації діяльності КСУ. Наукова новизна — у комплексному обґрунтуванні зв’язку кадрових процедур із безперервністю конституційного контролю. Реалізація запропонованих підходів сприятиме передбачуваності процедур, мінімізації кворумних криз і зміцненню довіри до конституційного контролю.

Ключові слова: верховенство права; воєнний стан; Венеційська комісія; європейські стандарти, конституційна юстиція; Конституційний Суд України; суддя КСУ; строк повноважень; закінчення повноважень; дострокове припинення; кворум; безперервність діяльності суду; конституційна скарга.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМУ ЗАПОБІГАННЯ ДИСКРИМІНАЦІЇ ТА НАСИЛЬСТВУ В УМОВАХ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ

Г.М. Гриценко, A.I. Кириченко — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті визначено особливості правозастосування у період повномасштабної війни, коли дискримінація та домашнє насильство поєднується із наслідками воєнних злочинів, окупації та масових порушень прав людини. Розглянуто вимоги застосування Директиви ЄС 2024/1385 під час гармонізації законодавства з правом ЄС та розробці нової стратегії протидії дискримінації та домашньому насильству у державі. Дана Директива запроваджує відповідні механізми, з належним урахуванням національного законодавства чи практики, для забезпечення ефективної координації та ефективної співпраці між відповідними органами влади та іншими організаціями і установами, у захисті жертв насильства щодо жінок та в їх підтримці. Обґрунтовано, що війна істотно впливає на динаміку домашнього насильства через посттравматичні розлади, економічну нестабільність та переміщення населення. Зазначено важливість внесення змін до Статутів Збройних сил України відносно протидії дискримінації за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильству, правопорушенням проти статевої свободи та статевої недоторканості, та розробку механізму повідомлення про порушення і захисту. Рекомендовано удосконалити механізми повідомлення про насильство за допомогою цифрових інструментів у організаціях та підприємствах для запобігання уникнення відповідальності правопорушників. Визначений на законодавчому рівні склад комісії: до який повинні входити представники обох статей, представник з питань гендерної рівності та психолог під час проведення службового розслідування буде впливати на об’єктивне з’ясування обставин справи. Всі ці заходи будуть впливати на запобігання даним правопорушенням у суспільстві.

Ключові слова: воєнний стан, збройний конфлікт, воєнні злочини, домашнє насильство, ефективний механізм, соціальний захист, гендерна рівність, дискримінація.

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВЕТЕРАНСЬКОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Л.М. Загоруй — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджується питання правового режиму ветеранського підприємництва, що формується на перетині норм адміністративного, соціального, підприємницького, фінансового та податкового права. Такий підхід потребує нормативного закріплення, уніфікації механізмів державної підтримки, визначення спеціального правового статусу – суб’єкти ветеранського підприємництва. Ветеран-підприємець є загальним суб’єктом господарювання з додатковим публічно-правовим статусом, що зумовлює особливості правового режиму інституту ветеранського підприємництва.

Доводиться, що правовий режим – це сукупність нормативно-правових засад, які забезпечують статус, права, обов’язки та особливості умов підтримки суб’єктів ветеранського підприємництва. Проаналізовано правовий режим ветеранського підприємництва в Україні та виокремлено його ключові характеристики, як-то: персоніфікація, компенсаторність, наявність спеціальних заходів державної підтримки, приватно-правовий та публічно-правовий характер правовідносин, підвищені позитивні обов’язки держави та міжгалузевий характер.

Стверджується, що правова природа ветеранського підприємництва зумовлює підвищені позитивні обов’язки держави, які виходять за межі загального зобов’язання не втручатися у свободу підприємницької діяльності та передбачають активні дії з боку держави, спрямовані на забезпечення реалізації можливостей здійснення такої діяльності. З урахуванням цього державне втручання у ветеранське підприємництво визнається цільовим, легітимним, оскільки ґрунтується на виконанні соціальних функцій держави.

Акцентується увага на необхідності активізації ролі суду в питаннях захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів суб’єктів ветеранського підприємництва та посилення їхніх процесуальних гарантій, а також з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Ключові слова: ветеранське підприємництво, соціальний захист, судовий захист, ветерани війни, правовий режим, державна підтримка, правовий статус.

ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ПРОФСПІЛОК У ЗАХИСТІ ТРУДОВИХ ПРАВ ТВОРЧИХ ПРАЦІВНИКІВ

Ю.Ю. Івчук — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексне дослідження правового регулювання участі профспілок у захисті трудових прав творчих працівників в Україні. Актуальність теми зумовлена трансформацією сучасного ринку праці, поширенням нестандартних форм зайнятості та зростанням ролі креативної економіки, що об’єктивно потребує переосмислення традиційних механізмів трудоправового захисту.

Проаналізовано правову природу профспілок як суб’єктів трудового права та встановлено, що вони виконують не лише функцію громадських об’єднань, а виступають суб’єктами колективного правозастосування, які реалізують представницьку, контрольну та правозахисну функції. Водночас з’ясовано, що ефективність профспілкового захисту обмежується розривом між нормативно закріпленими повноваженнями та практикою їх реалізації.

Окрему увагу приділено дослідженню правового статусу творчого працівника, який має комплексний і змішаний характер, поєднуючи елементи трудових правовідносин, самозайнятості та права інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що класична модель «працівник – роботодавець» не охоплює специфіку творчої праці, що зумовлює необхідність адаптації колективних форм захисту до умов змішаної зайнятості.

Виявлено основні проблеми правового регулювання, зокрема нормативну фрагментарність законодавства, розрив між формальною інклюзивністю профспілок і їх реальною функціональною спроможністю, відсутність спеціалізованих трудоправових гарантій для творчих працівників, а також слабку інституційну інтеграцію профспілок і творчих спілок. Встановлено, що відсутність координації між цими суб’єктами призводить до дублювання функцій, прогалин у захисті та зниження ефективності колективного представництва.

На підставі проведеного аналізу запропоновано напрями вдосконалення законодавства, які полягають у нормативному розмежуванні та узгодженні компетенцій профспілок і творчих спілок, запровадженні моделі їх обов’язкової координації, а також інтеграції трудоправових, професійно-корпоративних і авторсько-правових елементів у єдину систему захисту прав творчих працівників.

Ключові слова: творчі працівники, трудові права, профспілки, колективний захист, творча праця, самозайнятість, правове регулювання, творчі спілки, трудові відносини.

ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ І УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА ПРОТИДІЇ ЦИФРОВОМУ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ: ВЕКТОР ГАРМОНІЗАЦІЇ

О.А. Канський — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Стрімка цифровізація повсякденного життя призводить до того, що близькі партнерські та сімейні стосунки дедалі частіше вбудовуються у цифрову інфраструктуру (смартфони, месенджери, спільні облікові записи, сімейні підписки, геолокаційні сервіси, «розумні» пристрої). Підвищуючи комфорт і безпеку, ці технології водночас створюють нові канали контролю, примусу й переслідування, які можуть використовуватися як інструменти домашнього насильства. На практиці цифрові практики домінування є поширеним і таким, що посилюється, проявом насильницької поведінки у партнерствах, але залишаються найменш «видимими» для інституцій через буденність доступу до спільних ресурсів, нормалізацію контролю, швидкоплинність цифрових слідів та брак усталених стандартів їх фіксації й оцінки.

Українське законодавство визначає домашнє насильство як фізичне, сексуальне, психологічне або економічне насильство (дію чи бездіяльність), а також погрози таких діянь. Дефініція є технологічно нейтральною, однак у цифровому середовищі потребує прикладного «перекладу» на поведінкові акти: контроль комунікацій і акаунтів, отримання доступу до сервісів без «злому», приховане відстеження (геолокація, трекери), нав’язливе онлайн-переслідування, цифрове залякування, позбавлення автономії через маніпулювання доступами та налаштуваннями пристроїв. У статті цифровість розглядається як модус вчинення насильства, партнерський зв’язок - як кваліфікуючий контекст, а електронні сліди - як процесуальний виклик для стандартів доказування.

Метою дослідження є формування цілісної моделі кваліфікації цифрового домашнього насильства у партнерствах та практичної моделі доказування: від збору і збереження цифрових слідів до їх оцінки в кримінальних, адміністративних і цивільних провадженнях. Актуальність для України посилюється імплементацією стандартів Ради Європи (Стамбульська конвенція), рекомендаціями GREVIO щодо цифрового виміру насильства та вектором права ЄС (Директива (ЄС) 2024/1385), а також національною дискусією щодо сталкінгу (законопроєкт № 12088). Практичну основу доказування пропонується вибудовувати з урахуванням дисципліни «ланцюга збереження» та форензичних підходів (NIST SP 800-86; NIST SP 800-101 Rev.1).

Ключові слова: геолокаційне відстеження; домашнє насильство, залякування; кіберсталкінг; контроль акаунтів; кримінальний процес; обмежувальний припис; партнерські та сімейні стосунки; сталкінг; Стамбульська конвенція; цифрове домашнє насильство; цифровий контроль; цифрові докази; електронні докази; форми домашнього насильства.

ТЕНДЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ: АНАЛІЗ ДАНИХ ОФІЦІЙНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ

М.В. Карчевський — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено статистичні тенденції протидії злочинності серед українських військовослужбовців. Військовослужбовці виконують життєво важливу функцію оборони держави в умовах надзвичайного фізичного та психологічного навантаження. Саме тому зростання кількості засуджених серед них вимагає ретельного наукового аналізу, а не замовчування.

Емпіричну основу дослідження складає інтеграція офіційних даних Генеральної прокуратури України та Державної судової адміністрації України, оброблених та візуалізованих за допомогою платформи CrimeDataLab.

У дослідженні встановлено, що військові кримінальні правопорушення стали домінуючим сегментом сучасної кримінальної статистики. У 2024 році їхня частка в структурі облікованих кримінальних проваджень зросла до 19%, у 2025 - досягла критичних 36,2%. Одночасно кількість засуджених осіб, які були військовослужбовцями, зросла до 7171 особи.

Значна частина дослідження присвячена феномену «примітивізації». Виявлено, що 95% обвинувальних вироків за злочини, пов'язані з наркотиками, серед військовослужбовців стосуються зберігання без наміру збуту (стаття 309 КК), що зміщує акцент зі структурних загроз на «легкі мішені». Крім того, у статті аналізується кореляція між бойовим досвідом та ситуативним насильством, відзначаючи збільшення кількості обвинувальних вироків за злочини проти життя та здоров'я, а також за майнові злочини, такі як розбій та пошкодження майна.

Обґрунтовано необхідність коригування державної політики шляхом інтеграції кримінального права з організаційними, медичними, психологічними та реабілітаційними заходами для забезпечення успішної соціальної реінтеграції та зниження ризиків рецидиву.

Ключові слова: військовослужбовці, військові кримінальні правопорушення, кримінальна відповідальність, кримінальна статистика, CrimeDataLab, воєнний стан, дезертирство, СЗЧ, протидія злочинності, незаконний обіг наркотиків, домашнє насильство, кримінальні правопорушення проти власності.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТВОРЧОЇ ПРАЦІ В ЕПОХУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ТРАНСФОРМАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ГІДНОЇ ПРАЦІ

Л.В. Котова, Г.С. Сергієнко — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено науковий аналіз правового регулювання творчої праці в епоху стрімкого розвитку штучного інтелекту (ШІ) крізь призму трансформації фундаментальної концепції гідної праці. Досліджено вплив сучасних технологічних інструментів на зміну архітектури соціально-трудових відносин у креативних індустріях. Обґрунтовано, що інтеграція алгоритмічних систем у творчі процеси породжує глибоку кризу антропоцентричної моделі авторського права та трудових гарантій, створюючи ризики економічного знецінення людської праці та психологічного відчуження працівників через руйнування «реляційного психологічного контракту». Наголошується на необхідності переосмислення міжнародних стандартів МОП та ООН, зокрема Декларації століття МОП про майбутнє сфери праці, з метою адаптації їх принципів до умов алгоритмічної конкуренції. Окрему увагу приділено аналізу зарубіжного досвіду та прецедентної практики, зокрема досвіду Гільдії сценаристів США (WGA) щодо колективно-договірного обмеження використання ШІ, а також положенням Регламенту ЄС про штучний інтелект (EU AI Act) та резолюцій Європейського парламенту 2026 року.

У роботі детально розглянуто стан вітчизняної нормативно-правової бази, зокрема Закону України «Про авторське право і суміжні права» та Цивільного кодексу України, у контексті визнання суб’єктності творця. Робиться висновок, що без системного втручання держави та впровадження механізмів прозорості алгоритмів технологічна трансформація неминуче призведе до посилення нестабільної зайнятості та втрати культурної різноманітності. Запропоновано авторський підхід до вдосконалення законодавства України, який включає запровадження обов’язкового маркування ШІ-контенту, створення реєстрів тренувальних даних, розвиток програм професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації для творчих працівників, а також розширення трудоправових гарантій у колективних договорах. Доведено, що лише поєднання авторсько-правових, трудових та інституційних інструментів дозволить трансформувати ШІ з інструменту заміщення людського потенціалу на інструмент його доповнення, забезпечуючи реалізацію права на гідну працю в добу алгоритмів.

Ключові слова: творча праця; творчі працівники; працівник; трудове право; гідна праця; антропоцентризм; штучний інтелект (ШІ); міжнародні стандарти; європейські стандарти; трудоправові гарантії; МОП; правове регулювання; колективний договір; цифрова трансформація праці.

РОЛЬ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ У ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

М.О. Красій — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Статтю присвячено комплексному теоретико-правовому аналізу ролі Міністерства юстиції України у формуванні та реалізації зовнішньої кримінально-правової політики держави в умовах євроінтеграційних процесів і збройної агресії проти України. Визначено, що зовнішня кримінально-правова політика є складовою загальної правової політики держави та спрямована на забезпечення міжнародного правопорядку, боротьбу з транснаціональною злочинністю, виконання міжнародних зобов’язань України у сфері кримінального права та кримінального процесу.

Обґрунтовано, що Міністерство юстиції України виступає ключовим суб’єктом зазначеної політики, виконуючи нормотворчі, координаційні та імплементаційні функції. На підставі аналізу законодавства та підзаконних нормативно-правових актів розкрито повноваження Міністерства юстиції України у сфері міжнародного правового співробітництва у кримінальних провадженнях.

Доведено, що діяльність Міністерства юстиції України у сфері зовнішньої кримінально-правової політики має системний і багаторівневий характер та охоплює як концептуальний рівень (адаптація законодавства до міжнародних стандартів, участь у формуванні міжнародних кримінально-правових механізмів), так і практичний рівень їх реалізації. Проаналізовано окремі приклади інституційної та нормотворчої діяльності Міністерства юстиції України, зокрема функціонування Єдиного державного реєстру активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, укладення міжнародних меморандумів у сфері кримінальної юстиції, а також участь у формуванні механізмів міжнародної відповідальності та відшкодування шкоди, завданої збройною агресією.

Особливу увагу приділено проблемним аспектам реалізації зовнішньої кримінально-правової політики України, серед яких виокремлено затримки у процедурах міжнародної правової допомоги та екстрадиції, недостатній рівень цифровізації та міжвідомчої координації, а також складнощі імплементації стандартів Європейського Союзу у сфері арешту та конфіскації активів.

Зроблено висновок, що підвищення інституційної спроможності Міністерства юстиції України у сфері міжнародного кримінально-правового співробітництва є важливою передумовою забезпечення євроінтеграційних прагнень України, зміцнення довіри міжнародних партнерів та формування ефективної системи міжнародної кримінальної відповідальності.

Ключові слова: зовнішня кримінально-правова політика, Міністерство юстиції України, міжнародне співробітництво, міжнародні зобов’язання, екстрадиція, євроінтеграція, транснаціональна злочинність, збройна агресія.

КОНЦЕПЦІЯ «РЕПРОДУКТИВНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ»: ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ УНІВЕРСАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ В ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ

Т.В. Маланчук, Я.С. Гетьман — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено дослідження появи новітньої доктрини «репродуктивної справедливості» та її вплив на міжнародне і національне законодавство, а також її значення у формуванні права майбутнього. Розглядається розвиток репродуктивних прав у міжнародному праві та відповідних документах ООН. Підкреслюється перехід від суто формального визнання індивідуальної автономії до підходу, що пов'язує права людини із соціальною справедливістю. Концепція репродуктивної справедливості представлена на основі трьох основних вимірів: право мати дітей, право утримуватися від народження дітей та право виховувати дітей у безпечному та сприятливому середовищі. Особлива увага приділяється зв'язку між репродуктивною справедливістю та Цілями сталого розвитку ООН, особливо в сферах боротьби з бідністю, охорони здоров'я, освіти, гендерної рівності та зменшення нерівності. Крім того, аналізуються міжнародні правові стандарти щодо доступу до допоміжних репродуктивних технологій на основі універсальних та регіональних норм, прецедентного права ЄСПЛ та рекомендацій міжнародних організацій. Нарешті, оцінюється судова практика, яка формує доктрину репродуктивної справедливості, та визначаються основні тенденції розвитку в різних правових системах. Обґрунтовується необхідність інтеграції універсальних стандартів репродуктивної справедливості в національну правову систему та вказуються напрямки подальшого розвитку правового регулювання з урахуванням міжнародного досвіду.

Ключові слова: репродуктивна справедливість, допоміжні репродуктивні технології, статус ембріона, права людини, Цілі сталого розвитку.

ПРИНЦИП ПОВАГИ ДО ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ ЯК МЕЖА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ПРАЦІ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Р.В. Мельничук — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена дослідженню принципу поваги до людської гідності як засадничої межі широти забезпечення дисципліни праці в Національній поліції України в умовах воєнного стану. Актуальність теми зумовлена тим, що в період повномасштабної війни об’єктивно зростають службове навантаження на працівників поліції, суспільні очікування щодо їхньої лояльності, стійкості, дисциплінованості та бездоганності публічної поведінки, а також інтенсивність дисциплінарного контролю з боку суб’єктів владних повноважень. За таких умов особливої ваги набуває питання про те, де проходить межа між правомірним посиленням дисциплінарного впливу, зумовленим потребами національної безпеки, і таким втручанням у трудову, приватну та особисту сфери працівника, яке вже суперечить вимогам поваги до його людської гідності.

Обґрунтовано, що навіть за умов дії воєнного стану людська гідність працівника Національної поліції не втрачає значення пріоритетного критерію визначення правомірності дисциплінарного регулювання та правозастосування. Встановлено, що однією з ключових проблем у цій сфері є такий спосіб нормативного поєднання правових і морально-етичних вимог, за якого останні починають фактично діяти як самостійна підстава для надмірного розширення дисциплінарного контролю. Доведено, що нечіткість етичних критеріїв, орієнтація на оцінні категорії на кшталт «підриву авторитету поліції», а також символічне ототожнення всієї особи поліцейського з його службовим статусом створюють умови для послаблення юридичної визначеності та зростання ризику свавільного дисциплінарного впливу. Окрему увагу приділено проблемі розмивання межі між службовою та позаслужбовою поведінкою працівника поліції, передусім у кіберпросторі. Аргументовано, що в умовах війни зростають ризики того, що майже будь-яка публічна поведінка поліцейського навіть у позаробочий час може тлумачитись як дисциплінарно значуща поведінка (і тоді, коли зв’язок такої поведінки з виконанням службових функцій не є реальним, безпосереднім і належно доведеним). У статті також проаналізовано процедурні ризики, пов’язані з особливостями дисциплінарного провадження в період дії воєнного стану, зокрема зі спрощенням службового розслідування, послабленням процесуального дистанціювання між ініціюванням, розслідуванням і вирішенням дисциплінарної справи, а також із можливістю перегляду вже застосованих заходів дисциплінарного впливу.

Зроблено висновок, що принцип поваги до людської гідності в правотворчій і правозастосовній практиці повинен розглядатися не як декларативна цінність, а як реальний нормативний орієнтир для обмеження дисциплінарної влади, для недопущення підміни індивідуальної відповідальності працівника реагуванням на системні управлінські недоліки, а також для збереження справедливого балансу між публічним інтересом, інтересами служби та основоположними правами поліцейського.

Ключові слова: воєнний стан, дисципліна праці, дисциплінарний вплив, людська гідність, публічний інтерес, юридична визначеність.

ПОТОЧНИЙ СТАН РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ: ПРАКТИКА ДЛЯ УКРАЇНИ

О. М. Руднєва, С.В. Болдирєв — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Даний науковий доробок присвячений порівняльному дослідженню конституційно-правових засад організації місцевого самоврядування та відповідної практики впровадження реформи децентралізації в країнах Європейського Союзу. Фокус статті направлений на такі унітарні країни, як: Данія, Іспанія, Польща, Португалія, Франція, Швеція. Децентралізація у досліджуваних країнах Європи базується на спільних ідеях та цінностях. Водночас авторами встановлено, що особливості реформування муніципальної влади і процеси децентралізації обумовлені національними особливості і традиціями територіальної організації публічної влади.

Зазначається, що в Конституціях країн-членів Європейського Союзу децентралізація влади закріплена як основа конституційного ладу. Підкреслено, що кожна з проаналізованих держав закріпила у своєму законодавстві стратегічні питання децентралізації державної влади, а доповнення чинного законодавства додатковими нормативно-правовими актами, пов’язаними з процесом децентралізації, сприяє більш ефективній реалізації його ключових положень на практиці. Акцентовано увагу на тому, що на характер конституційного закріплення та проявів процесу децентралізації вплинули: правова традиція, національно-історичні особливості, минулий досвід функціонування органів державної влади та особливості адміністративно-територіального устрою держав. Визначено процеси, які є універсальними для політики децентралізації в країнах Європейського Союзу та вплинули на розвиток місцевого самоврядування. Підкреслюється багатовимірність процесу децентралізації. Визначено характерні ознаки політичної, адміністративної та фіскальної децентралізації. Практичні аспекти реформи децентралізації у досліджуваних країнах були проаналізовані за допомогою Індексу децентралізації, розробленого Європейським комітетом регіонів у рамках аналізу розподілу влади. Зазначено, що вказані характеристики децентралізації в кожній досліджуваній країні розвиваються асиметрично, універсальними чинниками є небажання центральних органів державної влади передавати частину своїх повноважень місцевим органам влади, прагнення зберегти вплив на регіональному рівні влади, фінансова обмеженість місцевих бюджетів та несамостійність у питаннях пов’язаних із прийняттям рішень місцевою владою.

Ключові слова: місцеве самоврядування в країнах Європи, децентралізація, муніципальна система, Конституція, муніципалітет, Данія, Іспанія, Польща, Франція, Швеція, Португалія, розмежування повноважень, досвід для України.

ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ВПЛИВУ СКАСУВАННЯ КОДИФІКОВАНОГО АКТУ НА ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ У ЧЕСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ ТА УКРАЇНІ

С.В. Сєрєбряк — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

В дослідженні розглянуто процес скасування дії Господарського кодексу в Україні та скасування Торгового кодексу Чеської Республіки. При проведеному порівняльному аналізі виявлено ризики зниження та втрату чітких механізмів регулювання господарської діяльності в обох державах. Різниця в скасуванні кодексів у державах приблизно 13 років, але процес прийняття законодавчих актів, які створили прогалини з правового регулювання господарської діяльності які виникли майже однакові. При дослідженні звернута увага на аналогічний вплив соціалістичної правової системи, на розвиток правотворчості та правозастосування в державах, планове ведення економічної діяльності в історичному минулому, на момент прийняття рішень про скасування кодифікований документів в державі, з урахуванням, що Україна намагається стати повноправним членом Європейського Союзу та інші схожі речі.

На основі аналізу можливо стверджувати, що скасовані норми, які регулювали господарську діяльність у державах діяли як фундамент, а спеціальні Закони не будуть виконувати в повному обсязі регулювання даних правовідносин, та доведеться їх тлумачити за аналогією, що буде знижувати правову визначеність. Перевантаження публічними нормами Цивільного кодексу Чеської республіки створило публіцизацію приватного права. В законодавстві України особливе значення набуває погіршення для підприємств державного та комунального сектору економіки. Ці підприємства можуть втратити правові інструменти для захисту своїх інтересів і залишаться в умовах приватноправового регулювання, що не враховує публічні інтереси суспільства та держави. Також виникнуть питання стабільності при укладанні господарських договорів особливість регулювання яких були передбачено саме Господарським кодексом України, в результаті цього виникне необхідність у відновленні норм через окремі закони або судову практику. Враховуючи європейський принцип правової визначеності та рішення Європейського Суду з прав людини ставиться під сумнів важливість правової передбачуваності для суб’єктів господарської діяльності. Аналіз правового регулювання економічних відносин в державі за допомогою кодифікованого акту, або без нього як показують попередні дослідження має велике значення для сталого розвитку бізнесу в державі.

Ключові слова: господарський кодекс України, торговий кодекс Чеської республіки, втрата чинності, господарська діяльність.

ПОРЯДОК ТА ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОЦЕДУРИ ВИКОНАННЯ ПРОХАННЯ ПРО АРЕШТ ТА ПЕРЕДАЧУ ОСОБИ ДО МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ

М.І. Смирнов — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджується порядок виконання прохання про арешт і передачу особи та фактичної передачі до Міжнародного кримінального суду.

Звертається увага на те, що передача осіб до Міжнародного кримінального суду базується на принципі вертикального співробітництва, що потребує чіткого розмежування повноважень між національними правоохоронними та судовими органами та міжнародними судовими інституціями.

Встановлено наявність низки нормативних колізій та правових прогалин, що можуть суттєво обмежити ефективність взаємодії України з Міжнародним кримінальним судом у питанні виконання прохання про арешт та передачу особи.

Стверджується, що правову основу для виконання прохань Міжнародного кримінального суду про арешт і передачу особи забезпечують ст.ст. 631-633 КПК та ст.ст. 59, 89, 91 Римського статуту. Проте між ними є певні відмінності щодо регулювання зазначеного порядку.

Зазначається, що порядок національної процедури виконання прохання Міжнародного кримінального суду про арешт і передачу особи має певні особливості.

Звертається увага, на недоліки редакції ст. 632 КПК, які можуть вплинути на ефективність її реалізації, зокрема: 1) затримка розгляду питання про тимчасове звільнення особи; 2) залежність слідчого судді від рекомендацій Міжнародного кримінального суду; 3) відсутність оскарження ухвали слідчого судді; 4) повторне застосування запобіжного заходу.

Доводиться теза, що передбачений ст. 633 КПК порядок організації передачі особи до Міжнародного кримінального суду має певні недоліки, що створюють ризики для швидкого та належного виконання передачі особи та можуть порушувати права осіб, до яких застосовується зазначена процедура, зокрема: 1) невизначеність процедури передачі особи; 2) невизначеність строків передачі особи; 3) невизначеність строку відкладання передачі особи.

Наголошується, що гармонізація Кримінального процесуального кодексу України із положеннями Римського статуту у частині арешту та передачі осіб є не лише міжнародним зобов’язанням, а й необхідною умовою для забезпечення невідворотності покарання за найтяжчі злочини, що викликають стурбованість усього міжнародного співтовариства.

Стверджується, що ратифікація Римського статуту вимагає від України переходу від формального визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду до створення дієвого процесуального механізму взаємодії в питання виконання прохання про арешт та передачу особи до Міжнародного кримінального суду.

Ключові слова: кримінальний процесуальний кодекс, Римський статут, міжнародний кримінальний суд, особливості передачі особи; порядок передачі особи; етапи передачі особи; виконання прохання; фактична передача.

ВИКОРИСТАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ В ПИТАННІ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРОКУРОРІВ В УКРАЇНІ

О.О. Солдатов — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті досліджено систему оплати праці прокурорів у європейських країнах та запропоновано реформувати законодавство України з урахуванням такого досвіду. Здійснено аналіз моделей організації функціонування заробітної плати прокурорів в Іспанії, Латвії, Франції, Німеччині, Великій Британії, Ірландії, згідно яких оплата праці прокурорів безпосередньо пов’язана з системою оплати праці суддів або загальною моделлю винагороди державних службовців, що сприяє забезпеченню інституційної рівноваги у системі правосуддя. Виявлені спільні ознаки таких моделей, якими є чітке визначенням місця прокуратури в розподілі органів державної влади, нормативна визначеність структури заробітної плати, її прозорість, ієрархічність посад, прогнозованість та стабільність матеріального забезпечення. Акцентовано, що статус прокуратури в Україні наразі залишається невизначеним, що тягне за собою створення певних інституційних проблем, зокрема, у питанні матеріального забезпечення прокурорів. Визначені проблемні аспекти у моделі оплати праці прокурорів в Україні, які характеризуються різним підходом до формування оплати праці окремих категорій прокурорів та працівників правоохоронних органів, недостатньою концептуальною визначеністю принципів справедливості, відсутністю єдиної довгострокової стратегії фінансової незалежності прокурорського корпусу та передбачуваності матеріального забезпечення. За результатами дослідження запропоновано напрями реформування законодавства України, спрямовані на необхідності чіткого визначення статусу прокуратури в структурі органів державної влади, як такого, який відноситься до судової гілки влади та приведення рівня оплати праці прокурора до рівня суддівської винагороди.

Ключові слова: прокуратура, оплата праці прокурорів, європейські стандарти, незалежність прокуратури, реформа правосуддя, заробітна плата.

ГАРМОНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО БЕЗПЕКУ ТА ЗДОРОВ'Я ПРАЦІВНИКІВ ІЗ ACQUIS COMMUNAUTAIRE ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Є.В. Станішевський — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний науковий аналіз процесу гармонізації законодавства України у сфері безпеки та здоров'я працівників (OSH) із acquis communautaire Європейського Союзу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю виконання Україною зобов’язань за Угодою про асоціацію та набуттям статусу кандидата на членство в ЄС, що вимагає системної трансформації застарілої пострадянської моделі охорони праці.

На основі ґрунтовного аналізу зарубіжного та вітчизняного наукового дискурсу, міжнародної статистики (МОП, ВООЗ) та положень Стратегічної рамки ЄС на 2021-2027 рр. ідентифіковано ключові концептуальні та нормативні прогалини між українським законодавством і вимогами Рамкової директиви 89/391/ЄЕС. Особливу увагу приділено переходу від карально-приписувального (prescriptive) підходу до цілеорієнтованого (goal-oriented), що базується на ризико-орієнтованому управлінні.

У роботі деталізовано зміст європейських стандартів, зокрема принципу «нульового травматизму» (Vision Zero), та обґрунтовано економічну доцільність превентивних заходів як інвестицій у людський капітал. Автором досліджено специфічні виклики для сфери OSH, спричинені повномасштабною збройною агресією проти України: руйнування інфраструктури, феномен «прихованого травматизму», дефіцит кадрів та зміну структури виробничих ризиків у воєнний час. Проаналізовано положення проєкту Закону № 10147 «Про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі» крізь призму принципу недопущення зниження рівня існуючих гарантій (non-regression).

За результатами дослідження сформульовано стратегічні напрями реформування галузі, що включають: ратифікацію Конвенції МОП № 187; створення Національного центру безпеки та здоров'я на роботі (аналога EU-OSHA); впровадження інтерактивних інструментів оцінки ризиків (OiRA); посилення інспекційного потенціалу Держпраці. Доведено, що успішна гармонізація є фундаментом для безпечного повоєнного відновлення України та її інтеграції до внутрішнього ринку ЄС.

Ключові слова: acquis communautaire, охорона праці, Рамкова директива 89/391/EEC, Угода про асоціацію, гармонізація законодавства, трудове право, працівник, захист прав працівників, безпека та здоров'я працівників (OSH), виробничий травматизм, оцінка ризиків, концепція «нульового травматизму» «Vision Zero», правове регулювання, соціальний діалог, європейські стандарти, воєнний стан, повоєнне відновлення.

ВІД ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ ДО ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА: КОНЦЕПТ «КОНТИНУУМУ НАСИЛЬСТВА» ТА ВИКЛИКИ ДЛЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ Й СОЦІАЛЬНИХ СЕРВІСІВ

М.В. Руденко — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена осмисленню взаємопов’язаності воєнних злочинів із гендерно зумовленими наслідками та домашнього насильства в Україні крізь призму концепту «континууму насильства». Вихідним є положення про те, що в умовах повномасштабної війни ризики насильства не обмежуються окремими «епізодами» чи ізольованими юрисдикціями: практики контролю, примусу, переслідування й завдання шкоди можуть змінювати форму та інтенсивність, але утворюють безперервну траєкторію віктимізації - від «повсякденних» проявів у приватному просторі до сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, і навпаки. Показано, що така безперервність оголює системний дефект реагування - фрагментацію кримінальної юстиції та соціальних сервісів, яка змушує постраждалу особу багаторазово відтворювати історію насильства, підвищує ризик вторинної віктимізації та сприяє «епізодизації» триваючої поведінки кривдника. На основі аналізу національного регулювання, судової практики та міжнародних стандартів (позитивні обов’язки держави, Стамбульська конвенція) обґрунтовано необхідність узгодженого, потерпіло-орієнтованого маршруту справи, який поєднує безпеку, документування, кваліфікацію, процесуальний супровід і відновлення. Запропоновано модель «єдиного маршруту кейсу» та «єдиного кейс-файлу» як інструментів інтеграції: стандартизована первинна оцінка ризиків, принцип «одне звернення - багато сервісів», мінімізація повторних опитувань і захист конфіденційності під час обміну мінімально необхідними даними. Наголошено на ролі судів у мотивації рішень з урахуванням ризику повторюваності, а також на значенні пробації та програм для кривдників як інструментів запобігання рецидиву. Сформульовано рекомендації для коротко-, середньо- та довгострокової перспективи, спрямовані на зменшення повторюваності насильства, підвищення якості дезагрегованих даних і зміцнення міжвідомчої відповідальності за кінцевий результат захисту прав постраждалих осіб у воєнний час.

Ключові слова: гендерно зумовлене насильство; домашнє насильство; континуум насильства; сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом; воєнні злочини; кримінальна юстиція; соціальні сервіси; Стамбульська конвенція.

ЄДНІСТЬ І ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ЮРИДИЧНОЇ ПРОФЕСІЇ: СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЇЇ СУБ’ЄКТІВ

Г.В. Татаренко — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексне теоретико-правове дослідження спеціалізації юридичної професії як закономірного напряму її внутрішнього розвитку в умовах ускладнення правового регулювання, поглиблення функціонального поділу правничої праці та зростання вимог до якості професійної правничої діяльності. Обґрунтовано, що єдність юридичної професії не виключає, а передбачає її внутрішню диференціацію, оскільки спільність правової природи, ціннісних засад, професійного призначення та етичних стандартів поєднується з об’єктивною необхідністю формування спеціалізованих видів юридичної діяльності, зумовлених особливостями предмета правового регулювання, характером професійних функцій і змістом компетенції відповідних суб’єктів. Доведено, що спеціалізацію доцільно розглядати не лише як форму професійного зосередження юриста на певній галузі права, категорії справ чи сегменті юридичної практики, а насамперед як істотний чинник трансформації правового статусу суб’єктів юридичної професії, що впливає на обсяг їхніх повноважень, структуру професійних прав та обов’язків, вимоги до кваліфікації, систему гарантій професійної діяльності та межі юридичної відповідальності. У дослідженні проаналізовано співвідношення загальної правничої підготовки та спеціалізованих професійних компетентностей, а також виявлено особливості їх формування в системі юридичної освіти, у процесі безперервного професійного розвитку та в межах інституційної організації окремих правничих професій. Встановлено, що українська модель підготовки правників зберігає переважно універсальний характер, тоді як реальна професійна спеціалізація здебільшого формується на етапі практичної діяльності, професійного самоврядування, внутрішньоорганізаційного розподілу функцій та спеціального порядку доступу до окремих правничих професій. З’ясовано, що у національному праві спеціалізація юридичної професії виявляється у різних нормативних та інституційних формах: як прямо закріплена законом, як організаційно-функціонально зумовлена, як самоврядно підтримувана або як така, що випливає із самої правової природи відповідної професії. Окрему увагу приділено порівняльно-правовому аналізу європейських підходів до спеціалізації правничої діяльності, які засвідчують тенденцію до поєднання фундаментальної юридичної освіти з механізмами офіційного визнання спеціалізованої компетентності, безперервного підвищення кваліфікації та посилення професійної відповідальності. Зроблено висновок, що подальший розвиток інституту спеціалізації юридичної професії в Україні потребує системного нормативного осмислення й узгодження з сучасними потребами правозастосовної практики, завданнями модернізації правничої освіти та європейськими стандартами якості професійної правничої діяльності.

Ключові слова: адвокат, єдність, диференціація, нотаріус, правовий статус, правове регулювання, прокурор, професія, спеціалізація, суддя, юридична професія.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ЗА ШАХРАЙСТВО У СФЕРІ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ І ДОПОМОГИ: ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА

Д.В. Татаренко — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний аналіз кримінально-правових аспектів відповідальності внутрішньо переміщених осіб (ВПО) за шахрайство у сфері державних соціальних виплат. Обґрунтовано, що чинна модель соціальної підтримки ВПО ґрунтується на принципі умовного доступу, за якого право на отримання допомоги виникає виключно за умови добросовісного подання юридично значущих відомостей. Проаналізовано положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підзаконні нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, а також норми Кримінального кодексу України, насамперед ст. 190 КК України. На основі узагальнення судової практики, зокрема правових позицій Верховного Суду, доведено, що умисне подання недостовірної інформації або свідоме неповідомлення про істотні обставини, які виключають право на соціальну допомогу (наявність житла, значних заощаджень, доходів, повернення до постійного місця проживання), розглядається судами як спосіб обману та утворює склад злочину, передбаченого ст. 190 КК України. Наголошено, що адміністративні заходи припинення виплат і повернення надміру отриманих коштів не усувають кримінальної відповідальності у разі доведеного умислу, а добровільне відшкодування шкоди має значення лише для індивідуалізації покарання. Зроблено висновок, що кримінально-правова оцінка зловживань у сфері соціальних виплат ВПО має ґрунтуватися на чіткому розмежуванні умисного шахрайства та добросовісних помилок, із пріоритетом захисту публічних фінансових ресурсів і дотриманням принципу пропорційності кримінальної репресії.

Ключові слова: внутрішньо переміщені особи, воєнний стан, державні соціальні виплати, кримінальна відповідальність, неправдиві відомості, соціальна допомога, соціальний захист, соціальні права, судова практика, шахрайство.

КОМБАТАНТСЬКИЙ ІМУНІТЕТ І «ПРАВОМІРНІ АКТИ ВІЙНИ»: СТАТУСНА КВАЛІФІКАЦІЯ ТА МЕЖІ КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ЗБРОЙНОМУ КОНФЛІКТІ

І.В. Татаренко — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена комплексному аналізу правової природи комбатантського імунітету (комбатантської привілеї) та визначенню його меж через категорію «правомірних актів війни» у міжнародному збройному конфлікті. Вихідним є положення про необхідність для воєнної кримінальної юстиції України одночасно забезпечувати невідворотність відповідальності за воєнні злочини та не допускати неправомірної криміналізації війни як такої, тобто переслідування за правомірні бойові дії, дозволені міжнародним гуманітарним правом (МГП). У роботі уточнюється зміст дефініції «комбатант» у договірній архітектурі МГП та її відмежування від внутрішніх соціально-правових категорій, зокрема статусу «учасника бойових дій». Обґрунтовується, що комбатантський імунітет (комбатантська привілея) означає відсутність кримінальної караності з боку держави супротивника за сам факт безпосередньої участі у воєнних діях і за ті насильницькі дії, які становлять правомірні акти війни, однак не поширюється на воєнні злочини й не легалізує заборонені методи та засоби ведення війни, включно з перфідією (віроломством). Розкривається методологія кримінально-правового «перекладу» правил ведення війни на мову складів воєнних злочинів із наголосом на реконструкції оцінки ex ante: досліджуються інформаційні умови на момент ухвалення рішення, здійсненні запобіжні заходи, очікувані супутні втрати та ментальний елемент (умисел/знання), а також дотримання стандарту доказування «поза розумним сумнівом». Окрему увагу приділено процесуальним наслідкам статусу військовополоненого, значенню запобіжника «у разі сумніву» та ризикам «сірої зони» участі у воєнних діях для статусної кваліфікації й меж національного кримінального переслідування. Сформульовано методологічні орієнтири для українського правозастосування та окреслено напрями вдосконалення законодавства з метою підвищення процесуальної стійкості розслідувань і судового розгляду.

Ключові слова: воєнні злочини; збройний конфлікт, комбатантський імунітет; комбатант; комбатантська привілея; кримінальне право, кримінальна юстиція, КПК України, міжнародне гуманітарне право (МГП); перфідія (віроломство); пропорційність; розрізнення; статус військовополоненого; запобіжні заходи; міжнародні стандарти, стандарт доказування, відповідальність.

ОСНОВНІ ФАКТОРИ, ЩО СПРИЯЮТЬ ПОРУШЕННЮ ТРУДОВИХ ПРАВ ТВОРЧИХ ПРАЦІВНИКІВ

С. В. Циганенко — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Стаття присвячена дослідженню основних факторів, що сприяють порушенню трудових прав творчих працівників, а також встановленню того, яким чином ці фактори ускладнюють реалізацію права відповідної категорії працівників на захист своїх трудових прав і законних інтересів. Вихідним положенням дослідження є теза про те, що право на захист трудових прав у системі гарантій гідної праці постає однією з базових умов реальності самих трудових прав. Саме тому стан захищеності творчих працівників слід оцінювати не лише крізь призму формального існування трудо-правових гарантій, а й через здатність правової та інституційної системи своєчасно реагувати на порушення, припиняти їх і забезпечувати ефективне відновлення порушеного права. При цьому в Україні фактично відсутні спеціальні статистичні дослідження, які б дозволили відтворити цілісну та актуальну картину порушень трудових прав творчих працівників.

У результаті дослідження встановлено, що порушення трудових прав творчих працівників зумовлюються не окремими випадковими обставинами, а сукупністю взаємопов’язаних нормативних, організаційних, соціально-економічних та інституційних чинників. До основних із них віднесено недостатність нормативно-правового забезпечення гарантування трудових прав творчих працівників, десоціалізацію сфери праці та зайнятості, послаблення колективного захисту й профспілкового впливу, а також поширення неформальної зайнятості та фіктивного підприємництва. Доведено, що саме у взаємодії ці чинники формують підвищену вразливість творчих працівників, за якої їхні трудові права нерідко реалізуються в умовах нестабільної зайнятості, фрагментарного правового регулювання, інституційної слабкості колективного представництва інтересів працівників та фактичного виведення трудових відносин з-під сфери дії трудового законодавства.

Зроблено висновок, що розв’язання проблем, які сприяють порушенню трудових прав творчих працівників, потребує комплексного посилення юридичних гарантій захищеності трудових прав і законних інтересів творчих працівників, а також удосконалення нормативно-правового та інституційно-організаційного забезпечення їх захисту. Практичне значення статті полягає в тому, що сформульовані в ній положення можуть бути враховані у правотворчій діяльності, у контрольно-наглядовій практиці у сфері праці та зайнятості, а також під час розгляду справ, пов’язаних із захистом трудових прав творчих працівників.

Ключові слова: гарантії трудових прав, гідна праця, десоціалізація сфери праці, захист трудових прав, колективний захист, неформальна зайнятість, творчі працівники, трудові права, фіктивне підприємництво.

СЕГМЕНТАЦІЯ ПРАВА НА ВЕТЕРАНСЬКЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО

І.С. Корнієнко — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

Публікація присвячена дослідженню питань створення правових можливостей для самореалізації ветеранів війни, забезпечення їх економічних потреб та залучення ветеранської спільноти до виконання завдань економічного відновлення держави. Основна увага зосереджена на завданнях державної політики у сфері започаткування, функціонування розвитку та розвитку ветеранського підприємництва.

У статті узагальнюються точки зору на обрання шляхів, способів, методів забезпечення прав ветеранів війни на підприємницьку діяльність та розуміння доцільності формування змісту основних прав суб’єктів ветеранського підприємництва, спираючись на ст.9 Закону України «Про ветеранське підприємництво». Надано її науково-практичний коментар. Висвітлено недоліки та зроблено доповнення з метою акцентування на праві на навчання на безоплатній основ, коли йдеться про навчання бізнесовій справі (з питань заснування і розвитку підприємницької діяльності).

Приділяється увага антропосоціокультурному підходу до обрання шляхів, способів, методів забезпечення прав ветеранів війни на підприємницьку діяльність, спираючись на сприйняття ветеранського підприємництва «не лише економічним явищем, але й гуманітарним феноменом» (за визначенням І.А. Селіванової). Висвітлено авторський підхід до розуміння підприємницьких прав ветеранів війни як ексклюзивних прав – привілеїв, які на відміну від загальних, не є основними, мають певний термін дії та надаються на певних умовах, призначені формувати конкурентні переваги та виокремлені на рівні державної політики. Запропоновано запровадження на законодавчому рівні права на моніторинг виконання операційного плану стратегічних заходів формування системи повернення з військової служби до цивільного життя на період до 2033 року, зокрема, в частині підприємницьких прав ветеранів війни. Обґрунтовано пропозиції до Закону України про ветеранське підприємництво про внесення змін шляхом доповнення.

Ключові слова: державна політика, соціальна адаптація, самореалізація ветеранів війни, правосвідомість суспільства, ветерани війни, забезпечення прав, ветеранське підприємництво, підприємницькі права ветеранів, антропосоціокультурний підхід, правовий моніторинг, соціальний моніторинг, моніторингові повноваження.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОКУРОРІВ ЯК ЕЛЕМЕНТА ЇХ ТРУДОПРАВОВОГО СТАТУСУ

А.І. Карабаза — Sat, 09 May 2026 00:00:00 +0000

У статті здійснено теоретико-правовий аналіз професійного розвитку прокурорів як елемента їх трудоправового статусу. Актуальність дослідження зумовлена реформуванням системи прокуратури, підвищенням вимог до якості професійної діяльності прокурорів та водночас фрагментарністю чинного нормативного регулювання відповідних правовідносин. На основі аналізу наукових джерел і законодавства встановлено, що в сучасній доктрині переважає адміністративно-правовий підхід до розуміння професійного розвитку, тоді як його трудоправова природа залишається недостатньо розкритою.

Обґрунтовано доцільність розгляду професійного розвитку як інтегрованого елемента трудоправового статусу прокурора. Доведено, що він має складну багатовимірну природу та поєднує у собі суб’єктивне право прокурора на професійний розвиток, його службовий обов’язок підтримувати належний рівень компетентності, гарантії з боку держави, а також правові наслідки у сфері оцінювання, кар’єрного просування та відповідальності. Встановлено взаємозв’язок між професійним розвитком і кваліфікацією працівника як чинником, що впливає на його правовий статус.

У статті систематизовано основні наукові підходи до розуміння професійного розвитку прокурора (трудоправовий, адміністративно-правовий, професійно-етичний) та запропоновано авторський комплексний підхід, відповідно до якого професійний розвиток виступає системоутворюючим елементом службово-трудових правовідносин. Досліджено його роль як критерію оцінювання діяльності прокурора та передумови кар’єрного зростання.

Окрему увагу приділено аналізу недоліків правового регулювання, зокрема відсутності чіткої дефініції професійного розвитку, фрагментарності нормативної бази, формалізованості підходів до оцінювання результатів навчання та недостатнього зв’язку з кадровими процедурами. Зроблено висновок про необхідність законодавчого закріплення професійного розвитку як взаємопов’язаної конструкції права, обов’язку та гарантії.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням індивідуальних професійних траєкторій прокурорів, удосконаленням механізмів оцінювання та забезпеченням рівного доступу до професійного розвитку.

Ключові слова: професійний розвиток, прокурор, публічна служба, трудові права, правовий статус, трудові відносини, трудові гарантії, кар’єрне зростання.