ДИСТАНЦІЙНА ЗАЙНЯТІСТЬ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ
DOI:
https://doi.org/10.33216/2218-5461/2024-48-2-112-122Анотація
У науковій статті автором досліджено досвід правового регулювання дистанційної праці у Великій
Британії, Франції та інших зарубіжних країнах. Висвітлено окремі проблемні питання правого
регулювання дистанційної зайнятості в України та запропоновано шляхи їх вирішення.
З урахування сучасних наукових підходів до визначення дистанційної праці автором
охарактеризовано основні особливості дистанційної праці, які відрізняють її від традиційної форми
організації праці, зокрема: місцезнаходження робочого місця дистанційного працівника за межами
приміщенням роботодавця; використання інформаційно-комунікаційних технологій, наприклад, за
допомогою мережі Інтернет; розподіл робочого часу дистанційного працівника на власний розсуд з
можливістю врахування особистих потреб; використання роботодавцем спеціальних засобів
моніторингу продуктивності праці та обліку робочого часу; забезпечення гнучкості виробничого процесу
та ін.
На підставі аналізу законодавства зарубіжних країн виокремлено актуальні питання виконання
дистанційної роботи, нормативне врегулювання яких є перспективним у тому числі і для України, серед
яких: організація безпечних умов праці на робочому місці дистанційного працівника; врахування думки
роботодавця або працівника щодо переходу на дистанційну форму роботи; забезпечення балансу між
роботою та приватним життям дистанційного працівника; залучення іноземних працівників до
дистанційної роботи та ін.
Автором виокремлено проблемні аспекти реалізації трудових прав та обов’язків учасників
дистанційних трудових відносин, які потребують правового регулювання у вітчизняному трудовому
законодавстві, зокрема, процедура переведення працівників з дистанційної роботи на традиційну; межі
застосування роботодавцем електронних технологій для обліку робочого часу дистанційного працівника
з метою недопущення втручання у приватне життя; безпека праці на робочому місці; залучення до
дистанційної роботи іноземних працівників; механізм застосування до роботодавців санкцій у разі
втручання у особистий неробочий час працівника.
З урахуванням зарубіжного досвіду та на підставі аналізу чинного Кодексу законів про працю України запропоновано закріпити у ст. 602 КЗпП України: 1) обов’язкову оцінку роботодавцем та майбутнім працівником безпечності робочого місця та технічного обладнання перед укладенням трудового договору; 2) механізм документального оформлення переходу до традиційної форми організації праці з визначенням спеціального строку повідомлення працівника про зміни в організації праці; 3) етичні засади здійснення контролю за працівниками, а також обов’язок дотримання цих засад з боку роботодавця.
Ключові слова: дистанційна зайнятість, нестандартні форми зайнятості, організація праці, зарубіжний досвід, інформаційно-комунікаційні технології.