ПАТРІОТИЗМ НА ШЛЯХУ ДУХОВНОГО ЗРОСТАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

У статті розкривається проблема патріотизму у її сутнісних показниках, які пояснюють його міжособистісні витоки та діяльнісну феноменологію. Патріотизм як вершинне духовне утворення кваліфікується як любов особистості до народу у його ціннісному обрамленні. Звідси й патріотична мотивація, що охоплює межі батьківщини й держави. Наголошується на єдності конкретної особистості й людського загалу, який ставить високі цілі, утверджує кращі надбання, захищає їх у нелегкій, але справедливій боротьбі. Досить продуктивною є виховна формула, за якої конкретна особистість апелює до сили народу і цим самим нарощує свою індивідуальну патріотичну потужність. Важливим є наголошення на тому факті, згідно з яким зростаюча особистість, прямуючи до почуття патріотизму, має опиратися на сформовані духовні цінності: справедливості, вірності, альтруїзму, жертовності. Відтак вона починає жити патріотизмом, тобто тими справами, які спричиняються цим почуттям. Серед виховних прийомів доцільно вичленяються ті, які апелюють до непересічних патріотично орієнтованих особистостей: героїв нації, сучасників, а то й особистих знайомих. Під знаком таких постатей бажано розгортати певну патріотичну справу зростаючої особистості. Вдалим є відсилання особистості до духовної рефлексії, яка приваблює її до самої себе. Пропонується також використовувати стан ціннісно-центрованої зосереджуваності, коли вихованець спрямовано працює лише на вирішення завдань патріотичної орієнтації. За цієї самоактивності він перетворюється на суб’єкта, за якого любов до народу поєднується у єдине ціле з любов’ю до самого себе, до своїх духовних цінностей. Слушним видається наголос на усвідомленні вихованцями двох типів патріотизму: обмежено-дієвого і широко-дієвого, різниця між якими залежить від суспільної значущості справ, у яких задіяна патріотично орієнтована особистість.

Вагомим у виховному контексті видається механізм «асоціації за подібністю», коли любов до рідного дому поширюється на любов до Батьківщини, а любов до матері екстраполюється на любов до свого народу. Кожну зростаючу особистість слід внутрішньо орієнтувати на настанову, згідно з якою патріотизм як служіння великій справі народу об’єднує людей не тільки цим спільним почуттям, а призводить до єдиного високозначущого життя.