КУЛЬТУРА, ОСВІТА ТА РОЗВИТОК В ГЛОБАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ

Анотація

У першій частині статті автор замислюється над тим, як європейська художня освіта традиційно позиціонує себе, незважаючи на мінливість світу, і як у зв’язку з цим викладати культурну спадщину. Зосередивши увагу на історії мистецтва, автор зазначає, що викладання канону, пов'язаного з наративами розвитку, як і раніше, домінує. Але можна спостерігати деякі тенденції, які відкривають можливість подальшого розвитку цих традицій, наприклад, через зосередження уваги на міжкультурних зв'язках, транскультурному розумінні «об'єктів» і розгляд питання про владу. Ці тенденції спрямовані на пошук шляхів вирішення сучасних проблем. Висновки автора відображені у вигляді аналітичної матриці як певної моделі, що дозволяє краще зрозуміти сучасні складні проблеми.
У середній частині статті ці питання розглядаються більш детально на конкретному прикладі: політичні вимоги про повернення культурної спадщини, бенінських бронзових виробів, які були вкрадені британськими колонізаторами в Нігерії в 19 столітті і зараз перебувають в основному в європейських музеях. Стає очевидно, що застосування моделі, розробленої в першій частині, до цього прикладу виявляє її межі, оскільки виникають нерозв'язні проблеми. Тематичне дослідження бенінських бронзових виробів викликає ряд нових питань, які стають все більш важливими для мистецької освіти (принаймні в Німеччині), але які до сих пір майже не задавалися. Наприклад: Хто говорить? Якою мовою? З ким? Хто володіє мовою? Чи є заперечення моделлю міжкультурного діалогу? І так далі.
В останній частині статті цей набір питань задається учасникам конкретного міжнародного проєкту з партнерами в Камеруні, Гані, Кенії і Південній Африці, який автор координує в Академії образотворчих мистецтв у м. Мюнхен. Набір питань використовується для критичного вивчення цього проєкту таким чином, щоб його можна було перенести на будь-який інший проєкт в області мистецтва і культурної освіти в формальній і неформальній обстановці.