Експлуатаційні виклики при взаємодії механічних частин рухомого складу залізничного та автомобільного транспорту в умовах воєнного стану

Анотація

У статті комплексно розглянуто експлуатаційні виклики, що виникають при взаємодії механічних частин рухомого складу залізничного та автомобільного транспорту в умовах воєнного стану, який характеризується підвищеною інтенсивністю перевезень, руйнуванням інфраструктури, дефіцитом ресурсів та нестабільністю логістичних ланцюгів. Обґрунтовано, що поєднання динамічних перевантажень, ударних і вібраційних впливів, температурних коливань, агресивних середовищ та обмеженого доступу до планового технічного обслуговування призводить до прискореного зносу вузлів тертя, передач, підшипникових опор і гальмівних систем. Встановлено, що деградація колійного та дорожнього полотна формує додаткові імпульсні навантаження на колісні пари, буксові вузли, ресорне підвішування, рами візків, елементи трансмісії та кермові механізми автомобілів, що зумовлює кумулятивний характер пошкоджень і зростання ймовірності раптових відмов. Досліджено закономірності зміни технічного стану механічних систем за умов перевищення нормативних режимів експлуатації, використання альтернативних мастильних матеріалів і замінників запасних частин, а також скорочення часу на діагностику. Показано, що традиційні регламентні підходи до технічного обслуговування є недостатньо ефективними в особливий період та потребують трансформації у гнучкі стратегії, засновані на оцінюванні фактичного технічного стану.

Визначено найбільш вразливі елементи для залізничного транспорту, зокрема буксові вузли, колісні пари, гальмівні механізми та зчіпні пристрої, а для автомобільного транспорту – підвіску, трансмісію, двигуни та шини, що працюють у режимах перевантаження й бездоріжжя. Проаналізовано вплив дефіциту кваліфікованого персоналу та обмежень матеріально-технічного забезпечення на якість ремонтних операцій і надійність відновлених агрегатів. Запропоновано концептуальні підходи до підвищення живучості рухомого складу, які включають перехід до систем технічного обслуговування за станом, впровадження експрес-методів віброакустичної та термографічної діагностики, створення мобільних ремонтних бригад, уніфікацію конструктивних рішень і формування локальних резервів критичних запасних частин. Обґрунтовано доцільність використання цифрових технологій моніторингу, формування централізованої бази типових відмов і алгоритмів підтримки прийняття рішень у режимі реального часу.

Показано, що реалізація запропонованих заходів дозволяє знизити аварійність, оптимізувати витрати на відновлення, продовжити ресурс відповідальних вузлів і забезпечити безперервність транспортного забезпечення в умовах воєнних ризиків. Отримані результати формують науково-методичну основу адаптації систем технічної експлуатації транспорту до екстремальних умов та можуть бути використані при розробленні нормативних документів, модернізації існуючого парку й створенні рухомого складу нового покоління з підвищеним рівнем надійності та захищеності.