СПАДЩИНА РИТОРІВ ТА ОРАТОРІВ ДОБИ АНТИЧНОСТІ В ОРАТОРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОГО ВИКЛАДАЧА

Анотація

У статті розглянуто історичний аспект становлення риторики як науки про ораторське мистецтво й красномовство. Проаналізовано спадщину риторів та ораторів доби Античності в ораторській діяльності сучасного викладача. Виокремлено основні положення праць давньогрецьких і давньоримських філософів, що складають основу нинішнього риторичного вчення та публічного мовлення. Представлено постаті кращих учителів риторики й ораторів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, які здійснили найбільший внесок у розвиток практики публічного мовлення.

Презентовано погляди Ісократа на риторику як силу знання, що розвиває мисленнєво-мовленнєві якості оратора, та майстерність виголошення публічної промови. Проаналізовано вчення Аристотеля як засновника науки риторики про мистецтво переконання, уміння оратора знаходити можливі способи переконання щодо кожного окремого предмету. Відображено три способи переконання (перші залежать від особистості оратора, другі – від слухача, треті – від самої промови) в ораторській діяльності сучасного викладача. Розкрито формулу публічного виступу. Наголошено на важливості характеристики аудиторії, з якою працює викладач.

Охарактеризовано постать Демосфена як оратора, який оволодів ораторським мистецтвом і красномовством через систематичні тренування, подолавши всі свої вади. З’ясовано, що основною метою його публічних виступів було переконання слухачів та зараження власними ідеями. Виділено цінні для сучасного викладача основні аспекти риторичного вчення Цицерона. Презентовано його погляди на постать оратора, визначено завдання (навчати, приносити насолоду, спонукати) й показано їх реалізацію в ораторській діяльності викладача. Відображено гармонійність у використанні оратором риторичних прийомів і змісту виступу. Представлено вчення Квінтиліана про риторику як науку гарно говорити, охарактеризовано його риторичні настанови оратору.