ДУХОВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ У СВІТЛІ ЗНАННЯ, РИТОРИЧНИХ ОБРАЗІВ ЧАСУ ТА ОПАНУВАННЯ ВЛАСНОГО МАЙБУТНЬОГО. ЧАСТИНА I. ОСВІТА – ДЕРЖАВА – УПРАВЛІННЯ – СВІТ ПРОЄКТІВ

Анотація

Стаття – перша з двох частин нового авторського дослідження, присвяченого проблемі духовності в її філософському, освітньому, комунікативному, риторичному та управлінському вимірах. Вона продовжує двадцятирічну серію публікацій автора з питань духовності, освіти, комунікативних засад управління (в тому числі project management) і влади. В ній використано матеріали лекційного курсу автора «Практична риторика і управління комунікацією». В Преамбулі першої частини статті розглянуто проблему визначення предмета дослідження, коли річ, поставлена у знаттєве відношення, або смислово співвіднесена із собою, ідентифікується у своїй ідеї як справжній символ самої себе. В розділі I запропоновані визначення духовності як осяяння людської особистості Духом Святим, отже, освіченої самосвідомості, освіти – як самоідентифікації особистості у її справжності (= домірності) через знання, отже, особистої комунікації щодо управління життям. Уточнено роль світської держави в забезпеченні права на освіту і державного управління як моделі виховання духовно зрілої особистості. В розділі II представлено авторську концепцію риторичної «аксіоматики Арістотеля», доповнену аксіоматикою розподілу часу в сфері імовірнісного знання, проєктної діяльності – як діяльності з приводу оволодіння майбутнім, дієвців проєктної діяльності та проєктного мовлення. Визначено типи проєктного прогнозування, проєкт – як імовірну знаттєву схему майбуття, управління – як владну комунікацію щодо особистісного оволодіння майбутнім та владу – як реалізацію права на управління. В Епілогу підбито попередні підсумки дослідження в його першій частині та на тлі його загальної проблематики.