ДЕТЕРМІНІЗМ Е. ДЮРКГЕЙМА В ТЕОРІЇ ПЕДАГОГІКИ І ОСВІТИ

Анотація

У статті аналізуються педагогічні погляди Е. Дюркгейма, що були викладені у виданні «Освіта та соціологія». Відзначається, що педагогічний детермінізм Дюркгейма – це закони розвитку суспільства, які безпосередньо визначають характер освіти, місце та роль у ньому педагогіки. Виявлено, що детермінізм Дюркгейма в теорії освіти має певні межі і визначається основними елементами діалектики, а саме: цілі освіти і культурно-історичний елемент, який містить такі складові, як історія національної педагогіки та вплив суспільства і соціального середовища. Особливий елемент теорії освіти Дюркгейма пов'язується з поняттям національного менталітету. Діалектично всі елементи та складові частини освітньої теорії Дюркгейма формують освітню культуру суспільства. Відзначено, що у Дюркгейма цілі освіти – це її сенс, а культурно-історичний елемент – це обов’язкова умова реалізації цілей; соціальне середовище не є абстрактним явищем, але є конкретно вираженим у специфіці групових соціально-культурних відносин людини особливим простором, який формує особистість і є включеним у систему освіти як компонент культурно-історичного фактору; менталітет – сфера несвідомого, визначеного попередніми етапами культурного розвитку, що й є комплексом стійкої мотивації особистісної та групової поведінки. Імплікативно, виділені елементи педагогічних ідей Дюркгейма дають привід їх поєднати і назвати «Культурно-історичною теорією освіти Е. Дюркгейма». Культурно-історичний компонент в теорії Дюркгейма у сфері освіти і педагогіки, який використовується сьогодні як методологічна основа вивчення і створення конструкції освіти в національному суспільстві, міг би сам по собі володіти ціннісними характеристиками, протидіяти руйнуванню національної свідомості і закладати основи для його збереження та безболісної адаптації. Відзначено, що ідея Дюркгейма полягає в тому, що свідомість повинна бути здатною природним чином сприймати інновацію. Інновація позитивно сприймається свідомістю і забезпечується несвідомим, при цьому обидва чинники виходять з культурно-історичних традицій. Отже, інновація – результат еволюційного природного процесу, вона не відторгається практикою і утворює в повній мірі повноцінний елемент освітньої культури суспільства.