Розвиток духовно-моральної самосвідомості педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти

Анотація

У межах наукової статті визначено й обґрунтовано основні складники духовно-моральної зрілості у загальній концепції духовно-морального виховання особистості; сформульовано основні компоненти становлення духовно-моральної свідомості особистості педагогічних працівників, їх особистісної культури і реальної життєдіяльності, що відповідає інноваційним освітнім тенденціям, обумовленим входженням України у світовий освітній простір; виокремлено і досліджено усвідомлену переорієнтацію сучасної професійно-педагогічної освіти на європейські стандарти, що передбачає, у першу чергу, підготовку компетентного фахівця, здатного «практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки та досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності та соціальної практики».
Серед ключових компетентностей, якими має оволодіти майбутній педагог, духовно-моральній відводиться пріоритетне значення. Вона виступає показником і одночасно результатом професійно-особистісної готовності вчителя до роботи в освітньому закладі, тому що виконання будь-якого педагогічного завдання має моральний зміст. Духовно-моральна компетентність вчителя репрезентує головні регуляції його дій, що закріплюються у звичках, традиціях, принципах життя та професійній діяльності, психічних станах, діях, учинках і якостях педагога, забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згідно з професійно-педагогічними нормами. Духовно-моральна компетентність за специфікою реалізації належить до так званих надпредметних компетентностей. Вони мають інтегрований характер і поєднують у собі певний комплекс знань, умінь і ставлень, які набуваються майбутніми вчителями протягом засвоєння всього змісту педагогічної освіти.
Педагогічна мораль являє собою систему змістовних, нормативних суджень, які виражають певні вимоги до поведінки вчителя, його готовності та спроможності жити за духовно-моральними нормами.