КУЛЬТУРА МИРУ: ДУХОВНИЙ ВИМІР ОСВІТИ МАЙБУТНЬОГО

Анотація

Прилучення сучасного освітоздобувача до крос-культурного діалогу концепцій миру і воздаяння спонукає пробудження в ньому почуття відповідальності на рівні епіґенетичного правила. Отож, метою даної статті є обґрунтування педагогічної моделі реалізації сотеріологічної концепції миротворчої освіти як чинника розбудови культури миру заради осмислення цінності того, що слугує утвердженню богоподібної гідності людини і благу ближнього во славу Творця. Сутність пропонованої моделі становить методологія перформативної дидактики як майстерні душі. Її провідною ідеєю є метафоризація християнської семасіології миру як благочестивого одкровення, а основою постає коннективна теорія інтерпретації особою своєї миротворчої місії як ментального вчинку. У статті представлена епістемна карта самоорганізації перформером-миротворцем сотеріологічних компетенцій, в основу телеології якої закладено алгоритм апперцепції: коли освіта миру стає справою не просто професійного успіху, а особистої совісті. Напрям і конкретний довготривалий план такої перформативної діяльності визначає стратегія креативної кластеризації майбутніх миротворчих сценаріїв як «шляху серця». В онтогенезі традиції перформансу, зорієнтованого на благочестивий сценарій любові до ближнього, міцно укорінилася імпровізаційна природа. Тому регулюючу функцію в імплементації означеної стратегії виконують епіґенетично зумовлені чинники активізації ментальних ресурсів освітоздобувача-перформера: технологія перформативної імпровізації (методи аурального моделювання, сотеріологічного іміджування і смислової метафоризації прогнозованого майбутнього, медіаеленктики, -еристики і -еротематики) і контекстний підхід до перформансу. Багаторічний викладацький досвід на факультеті мистецтв доводить, що ефективність реалізації пропонованої педагогічної моделі забезпечує створення спеціального івент-майданчика в арт-лабораторії.