ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ МИРУ ЯК ЗАПОРУКА ПЛАНЕТАРНОЇ БЕЗПЕКИ
DOI:
https://doi.org/10.33216/2220-6310-2022-103-1-91-98Ключові слова:
культура миру, полікультурна освіта, толерантністьАнотація
Проаналізовано сутність та структуру педагогічної концепції культури миру. Наголошено на її актуальності в сучасних умовах війни між Україною та Російською Федерацією. Стверджується, що культура миру являє собою комплекс заходів виховання людської гідності, культури толерантності, переконаності у пріоритеті ненасильства при розв’язанні конфліктів, пошани прав людини в національному і міжнародному вимірі, виховання розуміння нерозривного зв'язку прав людини і підтримки миру на планеті.
Подано коротку історичну довідку про виникнення та розвиток концепції культури миру.
Проаналізовано окремі компоненти культури миру. Особливу увагу приділено аналізу полікультурній освіті та вихованню толерантності. Стверджується, що полікультурна освіта включає культурологічні, етноісторичні знання, розуміння важливості культурного плюралізму, уміння виділяти і вносити в зміст майбутньої професійної діяльності ідеї, що відображають культурне різноманіття світу, а також уміння брати участь в педагогічному процесі, організованому як діалог носіїв різних культур в часі і просторі. Толерантність – це привілей сильних і розумних людей, людей, які не сумніваються у своїх здібностях просуватися вперед до істини через діалог та різноманітність поглядів і позицій.
Вказано на суттєву роль релігійних учінь у вихованні культури миру. Релігійна людина в процесі спілкування бачить в іншому не об'єкт маніпулювання, а рівноцінний суб'єкт діалогу, про душу і розум якого також турбується Бог.
Стверджується, що культура миру включає в себе не тільки прагнення до міжнародного миру, тобто до відсутності війни у всіх її проявах (військові локальні конфлікти, прикордонні інциденти, гібридні війни, інформаційні, торгові, культурні, спеціальні військові операції тощо), але й загальнодемократичні цінності (свобода висловлення власних думок, свобода зібрань, свобода совісті, свобода доступу до інформації, визнання плюралізму як основного принципу життя в суспільстві тощо); необхідність відстоювати свободу думки і культурне розмаїття, прагнути до діалогу та взаєморозуміння, уникати категоричності суджень й оцінок, не відкидати тих, хто мислить по-іншому, з повагою ставитись до думок інших людей.