РІДНА МОВА ЯК ДУХОВНА СИЛА НАРОДУ

Анотація

У статті обґрунтована проблеми духовного розвитку особистості через призму мови. Акцентується увага на важливості поняття «рідна мова» як смислової домінанти і домінанти духовної. Виокреслюється, що не лише людина впливає на мову, але й мова формує особистість. Мова – це форма культурного й національного життя, через неї розкриваються національні ознаки, культура, ступінь свідомості, внутрішній світ людини, її соціальний статус, заняття певним видом діяльності тощо.

Представлені погляди та думки відомих науковців про рідну мову, рідне слово, про входження через мову в суспільство, в якому живеш, в його культуру. Розглянуто бачення на проблему рідної мови учених Івана Огієнка, Надії Бабич, Юрія Шевчука та інших.

Виокреслений екзистенціал «материнська мова» підкреслює одну із найважливіших особливостей української мови – зв'язок з лоном матері-неньки, матері-землі, належність до роду людського. Запропоновано бачення рідної мови і поняття мови по крові. Мова по крові не стоїть в опозиції до материнської мови, а навпаки, підкреслює кровну спорідненість, їх взаємозв’язок, взаємопро­никнення. Символ крові засвідчує життєтворення, спільність витоків, долю людського роду.

Доведено, що в освітній реальності мова набуває особливого значення, оскільки є транслятором знань, навичок, інформації, професійної компетентності, стилю життя. Саме їй належить роль мовного регулятора у формуванні майбутньої особистості. Потрібно правильно будувати мовний підхід, щоб дитина сама прагнула ще більше пізнавати мову предків, пишалася нею, спробувати це створити модним мовним явищем. Оволодіння українською мовою учнями шкіл сприяє залученню до надбань культури українського народу, виробляє комунікативні вміння і навички, культуру мовлення, розширює освітній простір особистості.